Історія єпархії

Львівська єпархія

 

 

Галицька єпархія Київської Митрополії вперше згадується в літописних джерелах 1156 року, коли Галицьким архієреєм був Козьма. У другій половині XII-XIII століть вона продовжувала існувати як єпископія, підпорядкована митрополиту Київському. Самостійною митрополією, незалежною від Київської і безпосередньо підпорядкованою Патріарху Константинопольському, Галицька кафедра стала близько 1302 року. При Константинопольському Патріархові Афанасії Галицький єпископ Нифонт отримав титул митрополита, а до його юрисдикції увійшли шість єпархій Руської Церкви: Галицька, Перемишльська, Туровська, Володимир-Волинська, Луцька та Холмська.

У 1305 році, після кончини митрополита Нифонта, Константинопольський патріарх скасував митрополичу кафедру, понизивши її до ступеня звичайної єпископії в складі Митрополії Київської та всієї Русі.

У 1331 році Константинопольський Патріарх Iсая вдруге відкриває Галицьку митрополичу кафедру при останньому князі з дому галицьких Даниловичів - Юрії II Андрійовичі (1324-1336 рр.) і при митрополиті Федорі.

У 1340 році до складу Галицької митрополії (відкритої втретє) увійшли єпархії Галичини і Волині, а також землі Литовської Русі, зокрема: Володимир-Волинська, Холмська, Перемишльська, Луцька, Туровська і Полоцька єпископії.

1347 року, коли в Константинополі до влади прийшов Iоанн Кантакузен, а патріархом став паламіт Iсидор Вухіт, було скасовано рішення про відкриття Галицької Митрополії. У 1371 році її знову було відновлено, і митрополитом був поставлений Антоній (1371-1391 рр.). У 1539 році було висвячено у єпископський сан останнього з митрополичих намісників - архімандрита Макарія (Тучапського). Єпархіальним містом нового владики став Львів. Макарій отримав титул «єпископ митрополії Галицької, владика Львівський і Кам'янець-Подільський». Отже, новоутворена Львівська єпархія стала повноправною правонаступницею древньої Галицької Митрополії.

Лише після завоювання Галичини Польщею, з другої половини XIV століття, почалося насильницьке насадження католицизму і жорстоке переслідування православ'я, проти чого довго мужньо боролося галицько-руське духовенство, селянство і особливо міщанство, яке згуртовувалося в церковні братства.

Після підписання Берестейської унії 1596 року, незважаючи на натиск з боку католиків, Львівська кафедра ще ціле століття зберігала вірність православ'ю. Зокрема, Львівське Успенське ставропігійне братство формально стало уніатським у 1708 році, через вісім років після того, як уніатською стала Львівська єпископська кафедра. I навіть після того декілька парафій залишилися православними.

Після Першої світової війни до 1939 року православні парафії Галичини, в тому числі й церкви, які діяли на території сучасної Львівської єпархії, підпорядковувалися безпосередньо митрополитові Варшавському і всієї Польщі.

У 1939 році відбулося об'єднання Західної та Східної України, і з 1939 по 1941 рік православні парафії Львівщини перебували в юрисдикції Московського патріархату.

У 1940 році відбулася хіротонія намісника Свято-Успенської Почаївської Лаври архімандрита Пантелеймона (Рудика) в єпископа Львівського. У 1941-1945 роках Львівська православна громада була підпорядкована архієпископу Краківському, Лемківському і Львівському, оскільки територіально входила до Польського генерал-губернаторства. Як повноцінна структура єпархія була відновлена у 1945 році, коли протоієрея Михаїла Оксіюка з іменем Макарій висвятили в єпископа Львівського.

Після Львівського греко-католицького собору у Львові 8-10 березня 1946 року всі храми міста стали православними, а собор святого Юра було проголошено кафедральним.

Львівською єпархією керували:

1945-1951 рр. - єпископ Макарій (Оксіюк);

1951-1952 рр. - єпископ Антоній (Пельвецький);

з лютого по серпень 1952 р. - архієпископ Фотій (Тапіро);

1952-1956 рр. - архієпископ Панкратій (Кашперук);

1956-1960 рр. - архієпископ Палладій (Камінський);

1960-1965 рр. - архієпископ Григорій (Закаляк). У зв'язку з ліквідацією Дрогобицької області у 1959 році він був призначений архієпископом Львівським.

1965-1983 рр. - митрополит Миколай (Юрик);

1983-1989 рр. - митрополит Никодим (Руснак), нині - митрополит Харківський і Богодухівський;

1989-1990 рр. - архієпископ Iриней (Середній), нині - митрополит Дніпропетровський і Павлоградський;

1990-1992 рр. - єпископ Андрій (Горак), який 9 липня 1992 року перейшов в УПЦ КП.

У 1989-1992 роках у церковному житті Львівської єпархії відбулися трагічні події, пов'язані з відродженням греко-католицьких парафій, а також з появою розкольницьких угрупувань. Відомо, що все це робилося переважно шляхом знищення єпархіального управління та православних парафій Львівської єпархії.

З 1992 по 2012 роки Львівською єпархією УПЦ керував архієпископ Августин (Маркевич). На момент його призначення (20 липня 1992 року) Львівська єпархія юридично вже не існувала. З 1237 парафій станом на 1989 рік залишилися вірними канонічній Українській Православній Церкві лише близько 15. Свято-Покровський кафедральний собор, який було надано Львівській єпархії УПЦ замість поверненого УГКЦ собору святого Юра, єпархіальне управління, документація, банківські рахунки, кошти та все майно залишилися у володінні попереднього керуючого єпархією єпископа Андрія (Горака), тобто все опинилося в УПЦ КП.

Владиці Августину довелося з великим труднощами наново реєструвати єпархію як новостворену і тимчасово оголосити кафедральним собором Львівської єпархії Свято-Георгіївську церкву обласного центра. Нині Львівська єпархія нараховує 62 парафії.

До сьогодні залишаються невирішеними такі питання:

- Львівській єпархії, незважаючи на численні звернення і прохання, протягом декількох років не виділяється місце під будівництво кафедрального собору і єпархіального управління. Вже 15-й рік тимчасовим кафедральним собором правлячого архієрея є російськомовний Свято-Георгіївський храм, що дуже гнітить духовенство, спокушає основну частину вірних Львівської єпархії, які звикли до галицького обряду, вимови й мелодики, а також є додатковим приводом для провокацій і нападок на духовенство та україномовних віруючих з боку уніатів і розкольників.

- Статут громади УПЦ житлового масиву Львова Сихів був незаконно перереєстрований на УПЦ КП. Збудований громадою нашої Церкви храм захоплено прибічниками УПЦ КП, православних віруючих позбавлено права молитися в церкві, яку вони самі возвели. Хоча парафію заново перереєстрували, однак обіцянки про виділення землі під будівництво нового храму до цього часу залишаються невиконаними.

- У містах Стрий, Жидачів, Миколаїв, Пустомити та селі Семенівка Пустомитівського району мають місце безпідставні відмови з боку влади у виділенні ділянок під будівництво храмів.

- У селі Уріж Дрогобицького району віруючі досі моляться поза своїм храмом, який незаконно захопила греко-католицька громада ще влітку 1996 року, маючи у цьому ж селі свій храм.

- У селі Звертів Жовківського району не виконується судове рішення щодо повернення православним храму, який незаконно утримується греко-католицькою громадою.

- Православних села Стенятин Сокальського району, що без примусу допустили греко-католиків у храм на почергове служіння, згодом вигнали з церкви. Сокальська районна адміністрація обіцяє надати можливість православним знову молитися в храмі, якщо «громада перейде до КП». У листопаді 1997 року до Львівської облдержадміністрації та керівництва УГКЦ були подані прохання про проведення почергових богослужінь у храмі, проте жодної відповіді до цього часу немає.

- Влада сіл Мельничне і Шандровець Турківського району безпідставно нав'язує віруючим почергові богослужіння з греко-католиками.

- Статут громади УПЦ села Колодруби Миколаївського району був незаконно перереєстрований на УПЦ КП. Храм, збудований віруючими УПЦ, захоплено прибічниками УПЦ КП; віруючі позбавлені права молитися в храмі, який самі збудували. Парафія була зареєстрована наново.

 

 

Подберем необходимое оборудование для холодного склада! звоните нам. . Профессор моше вайнтруб внутренние заболевания.