Дитяча сповідь як фактор формування райського буття людини

прот. Михаїл Коник

голова відділу у справах сім’ї Львівської єпархії УПЦ

 

Дитяча сповідь як фактор формування райського буття людини

 

«Пустіть дітей, щоб до Мене приходили,

і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже.
(Лк. 18:16)

 

Великий піст спонукає кожного християнина задуматися над своїм життєвим станом, над своїм буттям у світі. Ми задумуємося про потребу людини принести своє покаяння.  «За допомогою сповіді, - каже преп. Паїсій Святогорець, - людина вичищає себе зсередини від усього непотрібного – духовно плодоносить.» [9; 276]. Саме сповідь відкриває людині можливість оновити себе духовно, повернути собі стан райського буття в Бозі.  Але шлях до глибинного розуміння покаяння, як повернення людини до Бога, потребує великої праці. За словами духівника келії Маруда ієромонаха Макарія, справжнє покаяння: «це не звіт звершених за певний період моральних злочинів, не спроба облегшити совість, а бажання змінити себе і повністю посвятити себе Богові». [1].

Та передовсім, із сповіддю людина зустрічається ще у дитячому віці. Згідно 18 правила Тимофія Олександрійського, перша дитяча сповідь відбувається після досягнення дитиною 10-ти років. Проте, в нашій Церкві існує традиція першої сповіді в семирічному віці. На Архієрейській Нараді Руської Православної Церкви від 2-3 лютого 2015 року був схвалений для загального використання в церковній практиці документ «Про участь віруючих у Євхаристії», в якому зокрема, йдеться, що «звершення першої сповіді, а також частість звершення сповіді від 7 до 10 років при щонедільному причасті, повинні визначатися спільно духівником і батьками, з урахуванням індивідуальних особливостей в розвитку дитини і її розумінні церковного життя.»  

Важливим кроком у житті кожної православної людини є перша сповідь. Від цього першого кроку залежить і весь подальший духовний розвиток людини і саме відношення до сповіді як до Таїнства Покаяння. А тому до першої сповіді потрібна провести підготовку дитини, і не лише самими батьками, але й священиком. Архімандрит Парфеній (Мурелатос), розкриваючи потребу підготовки дитини до сповіді, стверджує: «Батьки можуть дати своїм дітям їжу матеріальну, а духовний отець дасть їжу духовну. Саме такі діти виростають повноцінними людьми. Вони вміють слухати старших і живуть благодатним церковним життям.» [1]. Від правильного підходу до першої сповіді залежить розвиток духовної складової людини.

Проте, спробуємо спочатку розглянути прояви небезпечного становлення негативних факторів дитячої сповіді:

  • страх;
  • несформоване відношення до гріха як чогось неприйнятного і чужого людській природі;
  • необізнаність дитини із формулюванням своїх гріхів;
  • сором перед священиком;
  • формалізація сповіді.

Страх

«Коли людина іде на сповідь, вона безумовно проявляє мужність. Адже, дуже важко говорити іншому (священик також і людина, як і всі) про дурне.» [5; 24]. Цей фактор страху людини потрібно враховувати священику, тим паче, коли на сповідь приходить дитина.

Ще одним фактором страху перед сповіддю може бути і нерозуміння самої сповіді. В уяві людини часто вимальовується Бог як певний Суддя, що карає грішників. Таке сприйняття Бога породжує в людині страх, що сама сповідь є певним присудом. Важливо відкрити для дитини Бога як люблячого Батька, який приймає наше повернення з великою радістю. Господь в Євангелії нам відкриває цю батьківську любов, стверджуючи: «Котрий із вас, батьків, коли син проситиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку?» (Лк.11:11). І продовжує: «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більше Отець небесний дасть.» (Лк. 11:13). Господь відкриває нам люблячого Отця Небесного, а ми часто своїм дітям передаємо образ Бога, як певного Карателя за наш непослух, кажучи, що Бог карає неслухів. А тому ми часто отримуємо історію із відомого твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні», коли Чіпка виколює очі «бозі» стверджуючи: «Е… е… бозя, бабо, не бачила… Я повиймав очі, щоб не дивилася!..» [8]. В більшості при такому підході до Бога ми отримуємо духовних «Чіпок», які при першому дитячому бунті виколюють очі «бозі» із своєї душі. Враховуючи ці фактори, священик покликаний відкрити дитині люблячого Батька, Який приймає і любить нас, а сповідь – не як каральний вирок, а як безкінечну духовну терапію Лікаря, Який зцілює Своєю безмежною Любов’ю.

 

Несформоване відношення до гріха як чогось неприйнятного і чужого людській природі

Саме слово гріх з грецької звучить як αμαρτία, що дослівно перекладається як помилка, невдача. І, справді, якщо метою кожного християнина – єдність у Христі Ісусі, буття з Богом, то гріх нас відводить від цього. Обираючи зло, ми помиляємось, воно завжди є оманою.

Слід також зауважити, що гріх – це духовна хвороба. Людина через гріх не лише порушує дані Богом духовні закони, вона руйнує себе, її душа (а інколи й тіло) хворіє. Через гріх людина руйнує не лише своє життя, але й часто життя своїх близьких. Поступово людина втрачає спокій своєї душі. Наші гріхи є причиною багатьох наших скорбот і нещасть. Але найголовнішою загрозою гріха є відчуження людини від Бога, гріх вибудовує перепону за перепоною, яку зруйнувати людині без допомоги Божої неможливо. Та попри все це, повинна бути воля, бажання самої людини зруйнувати цю перепону, відновити єдність з Отцем.

Як навчає преп. Паїсій Святогорець: «Не будемо робити добро з розрахунком, що ми дістанемо за нього винагороду, але станемо подвизатися заради любові до Христа.» [9; 134]. Священик покликаний відкрити дитині правильне відношення християнина до гріха. Несформоване правильне відношення дитини до гріха дає можливість дитині сприймати свій гріх як щось добре, що створює комфортність життя на землі.  А також відкриває шлях до незнання своїх гріхів, невміння формулювати свої гріхи.

 

Необізнаність дитини із формулюванням своїх гріхів.

Готуючись до сповіді, в дитини часто виникають питання з розумінням формулюванням тих чи інших своїх гріхів. Не завжди батьки готові вміло дати відповідь на запит дитини щодо розуміння глибини гріха. Недопустимим є те, щоб батьки нав’язували дитині умовне псевдо благочестя. Священики під час сповіді зустрічаються із заученими фразами дітей, які нав’язали батьки, що є незрозумілими для самих дітей. Для цього варто священику звернути особливу увагу на дитячу сповідь. Не потрібно дітям передчасно нав’язувати рекомендації до сповіді, які сформовані для дорослих. Найкращим прикладом для дитини завжди були і залишаються батьки. «Лицемірство дорослих привчає до брехні й дітей. Найстрашніше, що може ввійти в життя дитини й духовно скалічити її – це ханжество, фарисейство, самозадоволення, обмеженість оточуючих її близьких людей.» [5; 8]. Тому при сповіді дітей рекомендую священикам звертати увагу й на розуміння  духовного життя самих батьків, їхнього побуту життя. Діти є відкритими на близьких людей, довіряють їм, намагаються копіювати їхні вчинки дорослості. Тому важливим фактором залучення батьками дитини до сповіді є формування розуміння дітей не як сповідуватися, але в потребі самої сповіді людини. «Основним вчителем того, як дитині каятися, повинен бути звершувач цього Таїнства – священик…Завдання батьків – пояснити, що таке сповідь і навіщо вона потрібна...Опісля потрібно цю сферу вчительства передати в руки уважного, достойного, люблячого духівника, бо йому дана в Тайні Священства благодатна допомога говорити з людиною, в тому ж числі із дитям, про її гріхи.» [7]. Тому на самого священика покладається підготовка дитини до сповіді, розкриття духовного подвигу людини. При цьому, «потрібно дати дитині можливість висловлюватися, уважно вислуховувати її, щоб вона відчула: її дійсно почули. Дитина з якою ви розмовляєте, повинна відчути себе рівноправним учасником бесіди, а не боксерською грушою.» [5; 15]. Такий підхід священика до дитини дасть можливість дитині розкритись, а тим паче, здолати страх перед священиком, який не входить в коло близьких людей дитини.

Сором перед священиком.

Важливо розкрити дитині розуміння того, що людина підходячи на сповідь, приносить покаяння не перед священиком, але перед Богом. Священик лише свідок покаяння, а приймає сповідь Сам Господь наш Ісус Христос. «Церква відноситься до дорослої людини, що приходить на сповідь, як до малої дитини, тому що їй в цей момент дуже важко. Вона – чадо Боже, і Христос незримо присутній біля неї, щоб прийняти її сповідь.» [5; 28]. Батьківська любов відкривається по-особливому в Тайні Сповіді. Священик має можливість відкрити в собі батьківську любов до дитини, яка приходить на сповідь. Саме люблячий батько відкриває свої обійми і приймає дитя таким яким воно є. З раннього віку дитині варто розкривати, що Бог є люблячим Батьком, і кожна людина для Нього є важливою. Подібно й духівник, приймаючи сповідь, покликаний розкрити, що сама людина є важливою для нього, як і для Бога, а ось гріх який вона чинить є тим, що блокує їй вільно рухатися на зустріч з Богом.

Сором перед священиком може бути пов'язаний з нерозумінням дитини з боку самого священика, який приймав сповідь. Небезпечно давати дитині певні єпитимії без пояснень, тому що це може привести до автоматичного відношення виконання причино-наслідкового покарання за ту чи іншу гріховну дію. Таке сприйняття відкриває холодне відношення до сповіді, як до певної індульгенції.

Якщо дитина лякається нерозуміння з боку священика, покарання за вчинки і свою правдивість або незнання чогось, то є небезпека того, що дитя може закритися, обманювати, стати  «благочестивим для галочки», старатись подобатись. В кінцевому результаті, ставши дорослим, і батьки, і Церква перестануть бути духовними авторитетами.

 

Формалізація сповіді

В підсумку, ми отримує формальний підхід до сповіді. Формалізації сповіді в дитини є надзвичайно небезпечним фактором. Ієромонах Макарій  повчає: «Не можна, щоб Покаяння перетворилось у формальну звичку. Дитина повинна розуміти навіщо їй сповідатися, в чому глибинний сенс Покаяння, інших Таїнств і духовного життя в цілому. Якщо не буде усвідомлювати сенс Таїнства, а відноситься до нього як до певної формальної дії, що необхідна для допуску до Євхаристії або морального виправдання, в якийсь момент вона може віддалитися від Церкви. Тут може спрацювати й наступний момент: після того, як протягом багатьох років вслід за гріхами «не слухався маму і тата, посварився з братом, не вчив уроки», прийдуть більш серйозніші спокуси і падіння, (дитина, яка не усвідомила, що таке Покаяння) може приховати їх на сповіді, побоюючись впасти в очах духовного отця. Наступний крок може стати відхід Церкви». [1].  Важливо є визначити і сам фактор сповіді дитини для самої сім’ї. Можливо сповідь дитини для батьків є допоміжним засобом у виховному процесі. Або сама дитина мавпує дорослого: їй просто потрібно бути як дорослим. Сповідь в такому ключі для дитини стає певним формальним анонсуванням її дорослості, що може спричинити ще один момент формальності сповіді дитини. А тому формалізація сповіді є небезпечним фактором для духовного розвитку людини в цілому.

 

Перша сповідь

«Перша сповідь може запам'ятатися як момент справжньої зустрічі з милою Божою любов'ю, а може стати неприємною дією, коли в душу безцеремонно вламуються і вимагають розповісти про її таємниці - можливо, глибоко захованих, сумних для дитини. Для того, щоб її перший досвід став позитивним і приніс відповідні плоди, необхідно почати бесіди про сповідь задовго до цієї події.» [2]. Розглянувши прояви небезпечного становлення негативних факторів дитячої сповіді, з впевненістю можемо стверджувати про потребу підготовки дитини священиком до першої сповіді. Це дасть можливість зниження в майбутньому ризику негативних проявів гріховного життя людини і неправильного ставлення людини до Таїнства Сповіді. Іромонах Макарій закликає нас: «Насильно вести на Сповідь дитину - це злочин. Також неприпустимо вести на Сповідь дитину, непідготовлену до цього Таїнства.» [1]. У підготовці до сповіді важливо дати відчути дитині, що вона вже достатньо доросла і може сама оцінювати свої вчинки. Бесіда не повинна нагадувати урок, що дитина має обов’язково «зазубрити»  Потрібно не обмежувати свободу дитини. Слід розуміти, що дитина може каятися лише в тому, що вона чітко усвідомлює як неправильний і поганий вчинок. Тоді народжується бажання і рішучість виправитися. Після сповіді дитина повинна відчути полегшення, схоже з тим, яке відчуває вона, коли батьки з довірою і любов'ю прощають своїм дітям проступки.

Перша сповідь – подія особлива в житті дитини. День першої Сповіді  доречно проводити урочисто і святково, щоб цей момент із життя сучасної дитини запам’ятався їй. Згадаймо євангельську притчу про блудного сина (Лк. 15:11-32). Батько з великою радістю справив бенкет стверджуючи: «Веселитись і радіти треба, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.» (Лк. 15:32).

 

Список використаної літератури:

  • Афонские старцы об исповеди. // Электронная версии: https://pravoslavie.ru/75792.html
  • Бенаш С. Эта особая первая исповедь. // Электронная версия: https://prichod.ru/children-in-the-church/34645/
  • Біблія. – К.: УБТ, 1990.
  • Гумеров И., иром. Как подготовить ребенка к первой исповеди? // Электронный вариант: https://pravoslavie.ru/32630.html
  • Ильяшенко А., прот. Исповедь, или как подготовить детей к таинству Покаяния. – М.: Идательство Московской Патриархии Русской Православной Церкви, 2017. – 128 с.
  • Канев А., прот. Исповедуй, чадо, вся грехи своя, или особенности подготовки детей к исповеди. // Электронный вариант: https://orthodox-magazine.ru/numbers/at849
  • Козлов М., прот. Детская исповедь: не навреди! // Электронный вариант: http://www.pravoslavie.ru/52122.html
  • Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні. // Електронна версія: http://ukrlit.org/myrnyi_panas/khiba_revut_voly_yak_yasla_povni/10
  • Паїсій Святогорець, преп. Слова. Духовна боротьба. Т. 3. // пер. ред-ія журналу «Премудрість Божа Софія». – В 6 тт. – Стрий, 2009. – 344 с.