Слово при нареченні архімандрита Іакова (Галандзовського) у єпископа Дрогобицького, вікарія Львівської єпархії 27 листопада у граді Києві
Ваше Блаженство,
Блаженнійший Владико і милостивий отець!
Ваші Високопреосвященства і Преосвященста!
Богомудрі святителі Церкви Христової!
Волею Божою, рішениям Вашого Блаженства та Священного Синоду Української Православної Церкви мені недостойному випала велика честь стати наступником апостолів і носієм апостольської благодаті.
«У немочі, страху і великому трепеті» (1 Кор. 2, 3) стою зараз перед вами, усвідомлюючи свою недостойність, і страшуся такої величезної відповідальності на поприщі Христовому. У той же час душа моя трепетно благоговіє від того, що Свята Церква закликає мене до нового служіння, довіряючи в подальшому від імені Церкви відповідати на більш складні виклики сьогодення.
Відчуваючи себе немічним сосудом, згадуючи слова Святого Письма: «Хто я, Господи Боже... що Ти так возвеличив мене?» (1 Пар. 17, 16) зараз перед моїми очима в короткий час проходить все моє життя.
Ще на початку 90-х років минулого віку незбагненна для людського розуму сила Божої благодаті привела мене в церковну огорожу, щоб послужити в ній даними мені від Бога талантами. Щиро дякую своїм батькам, які подарували мені життя і виховали у християнському дусі, стали моєю підтримкою і опорою.
Першим моїм духовним наставником став блаженноспочилий митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній (Вакарик), при якому я ніс іподияконський послух. Під його мудрим керівництвом я робив перші недолугі кроки у духовному житті. Пізніше розпочалося моє церковне служіння. Я зрозумів, що життя в Церкві відкриває неосяжний простір для вищої духовної творчості, матеріалом для якої є душі довіреної мені пастви, і, особливо, - моя власна душа, яку необхідно обробляти, піддаючи суворому та постійному самовихованню.
У цей відповідальний для мене день я хочу з великою синівською любов'ю подякувати Вам, Ваше Блаженство, за виказану мені довіру. Якщо кожному пастирю на шляху його служіння Господь довіряє кілька десятків душ, яким він допомагає знайти шлях до спасіння, то за Вами - вся наша Українська Православна Церква - мільйони православних, які черпають в ній духовні сили. Це люди з різними характерами та по-різному воцерковлені, але об'єднує їх те, що Церква, яку Ви очолюєте як Предстоятель, являє їм ідеал духовності та святості, і ми бачимо, які зусилля до цієї справи докладаєте особисто Ви.
Стати Вашим смиренним сотрудником - велика честь і щастя для мене. У Вас, Ваше Блаженство, ми вчимося щодня. Слова, дії і все Ваше життя для нас, возрастающих і немічних, є прикладом справжнього подвижництва і дієвого будівництва благодатної фортеці Церкви Христової в думках, серцях і житті православних християн на нашій Українській землі.
Щасливим є той послушник, якому Бог дає в допомогу справжнього наставника.
Щасливим є той послушник, який відчуває руку Божу в своєму керівникові та ввіряє себе цьому мудрому садівнику, щоб стати в подальшому хоча б маленькою, але квіткою у Царстві Небесному. Я щиро дякую Богу, що маю наставника, який і в бурі житейського моря, і в холоді тривог, і в полум'ї радості - завжди зі мною.
Хочу доземно вклонитися своєму достойному і мудрому керівнику - митрополиту Львівському і Галицькому Філарету. Послухи, які я виконував під омофором Його Високопреосвященства, надали мені можливість переконатися в тому, що повсякденне життя єпископа є невідомим i незрозумілим для «зовнішніх людей» подвижництвом, а будь-яка висота, на яку підносить людину Церква, неодмінно є висотою Голгофи.
Також слова щирої вдячності хочу висловити своїм браттям і сестрам зі Свято-Преображенського монастиря, які протягом 16 років розділяли зі мною всі радощі і скорботи, пліч о пліч несли подвиг іночества.
За час проведений у монастирі я добре зрозумів свої немочі та усвідомив недоліки. Нині несподіваною для мене Божественною волею я покликаний до служіння єпископа. Зі смиренням і надією уповаю на всесильну і благодатну допомогу Пастиреначальника Христа, предстательство Пречистої Владичиці нашої Богородиці та на повсякчасний супровід всіх преподобних отців і святих мужів, які понесли колись хрест архіпастирства.
Я йду «працювати Господу» там, де мені вказав перст Божий. Йду з твердим наміром повністю віддавати свої сили на служіння Богу, зберігати чистоту православного віровчення, охороняти Церкву від ворогів видимих і невидимих. Живлю свій розум і серце надією на теплі ваші молитви, святителі Божі, перед престолом благодаті, які допоможуть мені «явити себе Богу достойним, творцем бездоганним, що правильно викладає слово істини» (2 Тим. 2, 15) і прошу благословення на майбутній мій подвиг архіпастирського служіння.
Прошу Вас, Ваше Блаженство, і вас, богомудрі Владики, в той день і час, коли ваші руки доторкнуться до моєї голови, піднести до Господа молитви про те, щоб Він прихилив до мене милість Свою і навчив у кожну мить майбутнього служіння повністью Йому довіряти. Прошу «Дух Господній, дух премудрості і розуму, дух поради і кріпості, дух благочестя» (Іс. 11, 2) уврачувати мої гріховні рани, наповнити мою людську неміч, щоб неосудно і смиренно проходити мені поприще єпископського служіння на благо Матері-Церкви та спасіння народу Божого. Амінь.