Христос Воскрес!
Сьогодні ми з вами, дорогі брати і сестри, у світлі пасхальної радості досягли вже шостого недільного дня після світлосяйного торжества Христового Воскресіння, у променях якого преображається світ, стаючи вільним від гніту гріха та смерті у напрямку знову відчиненого Царства Божого. Йдучи назустріч цьому Царству, ми покликані до належного християнського життя і постійного єднання із Богом; покликані до успадковування благочестя, яке має бути нашим постійним супутником та помічником у свідченні цьому світові, що наш Господь – це Воскреслий Син Божий, Котрий прийшов до цього світу, аби просвітити тих, що сидять у пітьмі (пор. Іс. 9, 2; Мф. 4, 16), зробивши із них обраний рід царського священства, покликаний до сповіщення чеснот Досконалого Бога (пор. 1Пет. 2, 9).
Життя у променях світла Досконалого Бога – це і є правдиве життя для християнина, для якого не може існувати жодних альтернатив у питанні провадження свого земного буття разом із Творцем. Втім, для різних людей таке провадження також може бути різним, але тотожною для всіх має бути віддана та щира віра у Сина Божого та гідне поклоніння Йому. Саме це сьогодні ми з вами бачимо на сторінках Святого Євангелія, що оповідає нам про зцілення сліпонародженого чоловіка і ті настанови, які Спаситель говорить йому після цього чудесного акту Господнього милосердя (див. Ін. 9, 35-38).
«Чи віруєш ти в Сина Божого» (Ін. 9, 35), – питання, яке можна поставити кожному християнину для того, щоб кожен із нас вкотре споглянув на терени своєї душі та із глибин палкого серця дав свою чесну відповідь, яка для дійсно віруючої людини можлива тільки ствердна. Вірити в Сина Божого означає для людини бути завжди готовим для втілення у своєму житті Євангелія та слідування за Христом навіть у найскладніші моменти свого земного існування, пам’ятаючи про те, що разом зі Спасителем тягар стає легшим, а ярмо – благим (див. Мф. 11, 30).
Тягар людини, яку нині зустрів Господь, був не просто важким – цей тягар був для нього болючим та нестепним фактом його існування, позбавленого фізичного світла, яке він був не в змозі бачити на власні очі. Але до нього прийшов Сам Христос – Істинне Сонце Правди, що просвічує всіляку людину, яка приходить до світу (пор. Ін. 1, 9), ставши для цієї людини із вадою зору просвіщенням одразу у двох аспектах: Христос дав можливість цій людині бачити навколишній світ та те сяйво, що подається всьому живому сотвореним Ним сонцем; а із іншого боку – Він просвітив колишнього сліпця значно більшим світлом – світлом Свого Божества, даруючи йому можливість увірувати в Сина Божого та споглядати Його безпосередньо перед собою.
Після цього випадку сліпонароджений став віруючою людиною, яка на власному досвіді пізнала блаженство спілкування із Богом, Котрий відповів на його страждання Своїм Господнім чудом та любов’ю, нетварні і величні промені якої долинають до кожного куточку всесвіту. Святитель Лука Кримський у своїх мудрих повчаннях говорить про те, що «будь-яке фізичне світло може бути охоплене темрявою, може стати невидимим, а світло Христа, яке Він приніс світові, темрява не може охопити – воно у темряві світить, якою б густою не була ця темрява».
Земні турботи та клопоти, наші, часом навіть непотрібні, переживання та зайві емоції, постійний поспіх та метушливість – все це віддаляє нас від світла Христового, роблячи нас мешканцями саме тієї густої пітьми, про яку згадує святитель Лука. Але навіть найменший промінчик сяйва любові Спасителя чи іскорка Його Господнього милосердя здатні повернути нас до втраченого світла, якщо лише тільки ми змінимо напрямок свого крокування і, залишивши тлінне, почнемо йти назустріч Нетлінному Христу. Саме це також можна бачити у зціленому сліпцеві, котрий на запитання Ісуса щодо віри у Божого Сина, дає відповідь не байдужу, але пошукову, запитуючи про те, Хто саме є цим Божим Сином (див. Ін. 9, 39).
Ми з вами добре знаємо, Хто є Божим Сином, знаємо і те, що саме і якою ціною Він вчинив заради нашого спасіння та життя світу. Ці знання слугують нам помічником у справі нашої віри, завдяки якій ми прямуємо до Царства Божого, де вже численні лики святих угодників Господніх оспівують велич нашого Творця, Котрому у свій час кожен із них довірився, ствердно засвідчивши свою віру у Нього. Втім, навіть для віруючої людини існують власні спокуси та складнощі. Так, до прикладу, преподобний Паїсій Святогорець, дає християнам таку настанову: «Віра посилюється молитвою. Людина, яка не обробила в собі віру змолоду, але схильна до цього, може обробити її молитвою, просячи у Христа додати йому віру».
Віра і молитва! Хай сьогодні, улюблені у Христі брати і сестри, ці дві чесноти нагадають нам про те, ким ми є, а ми є християнами! Християнство – це життя, де Господь здатний зігріти та просвітити кожного променями Своєї Божественної любові, в успадкування якої можливо увійти кожній людині. Віра у Сина Божого має бути цілком природнім компонентом нашого життя, а Його любов повинна ніколи не втрачатися в такому житті. Проте напрочуд важливим елементом всього нашого буття, як земного, так і вічного, має бути віра у Воскресіння Спасителя, Котрий Своєю Смертю здолав смерть, а Своїм Воскресінням із мертвих знову відчинив нам колись зачинену райську браму, куди ми покликані прямувати, докладаючи для цього необхідних зусиль (пор. Мф. 11, 12), удосконалюючись у благочесті та власним прикладом свідчити світові про свою приналежність до Люблячого Бога (пор. Ін. 13, 35), Котрого ми нині прославляємо та радісно взиваємо, що Воістину Воскрес Христос!
