В сьогоднішній недільний день, дорогі брати і сестри, сповнюється обіцянка Христова (див. Ін. 14, 16) і на апостолів сходить Дух Утішитель, що буде перебувати із усім вірним народом Господнім повік, а нині – просвічує сонм учнів нашого Спасителя, роблячи їх здатними до сповіщення великих справ Божих мовами, якими до цього вони навіть і не володіли (Діян. 2, 4; 11). Так починається нова епоха в бутті людського роду, що триває і донині – епоха проповіді Христової любові, Його Дорогоцінної Жертви та спасительного Євангелія, із якого випромінюється Божественне світло для кожного віруючого, аби той, слідуючи за Христом, успадковував його, полишаючи блукання у темряві (пор. Ін. 8, 12).
Довгий час світ перебував у мороці гріха та пітьмі смерті, але прийшов на землю Спаситель Христос, щоб звільнити нас від цього рабства, принісши Себе в Жертву за нас і після відомого нам терміну вознісся до правиці Отця, аби згодом зміг прийти і Сам Утішитель (пор. Ін. 16, 7). Святитель Інокентій Херсонський говорить: «Пришестя Святого Духа для нас було потрібніше видимого перебування з нами Спасителя, бо справа відкуплення була звершена Ним, а справу благодатного освячення належало здійснити Святому Духові». І звершення це відбулося, коли «настав день П’ятидесятниці, [й] усі … [апостоли] були однодушно разом» (Діян. 2, 1), щоб прийняти нову благодать на нову проповідь для приведення до Істинного Бога, Єдиного спільного Пастиря, нових людей (пор. Ін. 10, 16).
І відправилися після цього апостоли нести проповідь про Христа всієї Римською імперією, а тепер ця проповідь через їхніх учнів та наступників розповсюдилася по всьому нашому світу, хоча і не всі прийняли її відповідним чином. Проте, знаючи Євангельську історію і Христові притчі та слова, ми не можемо цьому дивуватися, адже ми добре знаємо, що Христос – це Світло для світу (див. Ін. 8, 12), в якому проживають різні люди, серед яких є і ті, котрі більше полюбили справи, що є далекими від світлоносних ідеалів (пор. Ін. 3, 19). Втім, ми не маємо зневірюватися, навіть живучи в такому суспільстві, але всіма можливими для себе способами нести до подібного суспільства ті вогники християнської віри, які маємо самі.
Свято П’ятидесятниці має нагадувати християнину про те, що, незважаючи на етнічне походження, соціальне положення чи освітній рівень, ми всі маємо бути єдиними в нашому Господі. Жодна земна відмінність чи розбіжність не повинна ставати на шляху прославлення та служіння Творцю у єдиному душевному пориві та славослів’ї Його єдиними вустами і єдиним серцем. Єдність – це наша християнська цінність, яка має примножуватися належними справами, за якими нас будуть впізнавати, що ми є тими, хто власне, починаючи від Антіохії і аж до сьогодення, носить високе і почесне іменування християн (див. Діян. 11, 26).
Кожен, хто сьогодні знаходиться в спасительній огорожі Святої Церкви, носить на собі печать Утішителя, яку отримав при своєму хрещенні і зодягненні у Христа. Ця печать є для нас як грандіозним подарунком, так і великою відповідальністю, яку слід нести через все своє життя, що завжди потребує духовного вдосконалення, яке здобувається через безперестанну вправність у благочесті. Святитель Іоанн Златоуст акцентує нашу увагу на тому, що «нам треба мати багато різних чеснот, щоб звільнитися від земного і досягти Небесного», тобто не слід впадати в духовну лінивість чи байдужість, але щоразу все більше і більше примножувати скарбницю своєї душі різноманітними добрими справами, які і без нас будуть промовляти світові, що ми діти Небесного Отця, котрі жадають Його слави (пор. Мф. 5, 16).
Неможливо бути християнином, уникаючи спільності із Господом, нехтуючи Його Божественною волею та не виконуючи Його благих завітів. Проте в Його Святій Церкві людина здатна здобути все те, що необхідно їй для спасіння, тому що саме в Церкві можливо не просто звертатися до Творця, але і єднатися із Ним настільки, що людина стає із Богом буквально єдинокровною і єдинотілесною. Проповідь спасіння почали нести апостоли, прийнявши силу в Зішесті Святого Духа і ставши свідками Спасителя від Єрусалима, продовживши свідчити у Юдеї та Самарії і завершивши її по всій землі (Діян. 1, 8), передавши цю місію своїм наступникам, завдяки чому і ми маємо невимовне щастя бути християнами.
Всі християни є сосудами Святого Духа, а тому належить цей сосуд тримати у чистоті, прикрашувати благими справами та оздоблювати праведністю. Бог надихає нас на такі прекрасні справи, але це натхнення оселяється в нас лише тоді, коли ми самі готові його прийняти, як свого часу готовими були однодушні апостоли. Ось чому важливо поспішати назустріч Богові, прохати Його про допомогу і не забувати за неї обов’язково дякувати, паралельно цьому несучи до світу благу звістку, що Ісус Христос прийшов на землю через велику любов Бога Отця, Котрий зіслав на землю Духа Святого, аби світ ніколи не полишався без Божественної присутності.
Сьогодні ми з вами прославляємо Триєдиного Бога і Його милість до людського роду. Сьогодні Утішитель сходить на апостолів, роблячи із них багатомовних провісників Божественної величі. Блаженний Августин Гіппонський одного разу зазначив наступне: «Якщо хтось запитає когось із нас: “Ти отримав Святого Духа, чому ти не говориш усіма мовами?” – відповідати треба: “Я говорю всіма мовами, тому що перебуваю в Церкві, в тім Христовому Тілі, Яке говорить усіма мовами!». Саме тому, улюблені у Христі брати і сестри, не будемо втрачати можливості долучитися до цього Тіла, щоб бути не самотньою одиницею, а одним із елементів величезного Тіла нашого Господа, в Якому об’єднані всі народи, серед яких апостоли й мученики, преподобні та праведні, і всі святі, разом із якими будемо підносити славу Милостивому Господу нашому!
