Сьогодні, улюблені у Христі брати і сестри, ми згадуємо подію Успіння Пресвятої Богородиці, Котра Своїм праведним життям послужила Богові, одного разу зробивший смиренний вибір, за який Вона прославляється в усіх людських родах – Вона прийняла благу звістку стати Матір’ю Єдинородного Сина Божого, Який нині приймає Її пресвяту душу у Свої пречисті руки. Однак свято Успіння Пресвятої Богородиці звертається до нас не смутком, а радістю, адже в Своєму Успінні Діва Марія не залишає нас, а, повертаючись до Свого Сина, продовжує піклуватися про рід людський.
Всі ми, які народжуються в цьому світі, матимемо завершення свого земного шляху. Але під час його проходження ми маємо можливість духовно вдосконалюватися та збагачуватися чеснотами, беручи спасительний приклад із Богородиці, Яка просяяла смиренням та покірністю волі Бога, словам Котрого Вона дослухалася та зберігала у серці Своїм (пор. Лк. 2, 19). Господь також постійно звертається до нас зі сторінок Святого Євангелія, закликаючи прямувати за Ним в напрямку Небесного Царства, в сторону спасіння та примноження благочестя, в бік вічного життя, де вже перебуває Пресвята Діва, Яку ми сьогодні радісно оспівуємо.
Прославляючи Богородицю, ми покликані і до прославлення Бога нашими вчинками, що будуть свідчити про нашу приналежність до Нього. Будучи християнами, нам слід бути також і світлом цього світу (пор. Мф. 5, 14) та гідними виконавцями заповідей, які для нас залишив Люблячий Христос (пор. Ін. 14, 15). Яким чином це взаємопов’язано? А тим, що неможливо бути гідним служителем Пресвятої Діви, не будучи при цьому виконавцем заповідей, які залишив Її Божественний Син; неможливо оспівувати Богородицю, забуваючи про ту велику ціну, яку за нас віддав непорочно Народжений від Неї Христос, Якого нам потрібно прославляти своїми тілами та душами (пор. 1Кор. 6, 20).
Таким чином, прославляючи Спасителя, ми також славимо Його Пречисту Матір, Яка смиренно послужила справі спасіння людського роду. Рівноапостольний Косьма Етолійський зауважує на тому, що «ми … повинні шанувати Владичицю нашу постом, молитвою, милостинею та іншими добрими справами». І це дійсно досить важливо нагадувати собі, адже сьогоднішньому святу передував період святого посту – час, коли ми повинні більш ретельно звершувати свою молитву і примножувати благочестиві вчинки. В кожного з нас свій рівень перерахованих чеснот, але важливо ніколи не припиняти їх звершувати, докладаючи необхідних зусиль для їхнього подальшого примноження та вдосконалення.
Життя Пресвятої Богородиці – це реальне свідчення вірності Богові та гідного служіння Йому. Від Народження і до самого Успіння Пресвята Діва залишалася достойним сосудом Божества, наповненого благочестям та святістю. І навіть сьогодні, коли ми згадуємо Її земну кончину, то нас охоплює не смуток, а радість, тому що Вона не залишає християн, не залишає цей світ, а повертається до Свого Сина, маючи праведну можливість заступатися про нас, благати Христа про тих, кого Він, будучи на Животворчому Хресті, вручив на піклування через апостола любові святого Іоанна Богослова.
Але щоб належним чином прийняти від Богородиці Її піклування про нас необхідно своє життя координувати, згідно із Христовими заповідями, а особливо – із заповіддю любові. Правдива любов, як нам відомо, не шукає власної користі чи вигоди (пор. 1Кор. 13, 5), адже вона є жертовною. І Богородиця є саме такою жертовною особистістю, Котра від самого Нашестя на Неї Святого Духа і до трагічного часу у Голгофського підніжжя не промовила жодного слова заперечення Своєму Синові і не сказала жодного благання зупинити Його Страждання, які Він прийняв на Себе заради життя всього світу в цілому і роду людського зокрема.
Все це стало невимовним проявом Божої любові, проявом любові Творця до власного творіння. Проте Богородиця також постійно виявляє Свою любов до кожного з нас, хто звертається до Неї у щирій молитві та прославляє Її. Одного разу преподобний Силуан Афонський сказав такі слова: «Ми не осягаємо повноту любові Божої Матері, але ми знаємо, що чим більша любов, тим більше страждань душі; чим повніша любов, тим повніше пізнання; чим гарячіша любов, тим палкіша молитва; чим досконаліша любов, тим святіше життя». Власне кажучи, саме в таких прекрасних категоріях ми можемо описати відношення Пресвятої Діви до людства, про яке Вона постійно молить Христа і цим подає важливий приклад молитви для всіх нас, щоб ми не зневірялися, а приходили до Її Сина у смиренній любові та гарячій молитві, приносячи Йому праведні плоди нашого життя, яке належить вибудовувати на фундаменті Євангельських ідеалів.
Свято Успіння Пресвятої Богородиці має пробуджувати у нас пам’ять про смертну годину і надихати до благочестя. Слід пам’ятати, що ми народжуємося у тимчасовому світі, аби подальшим життям здобути нескінченну вічність поруч з нашим Спасителем – Сином Пресвятої Богородиці, Котра сьогодні засинає, але не залишає світ без Свого материнського піклування. Митрополит Сурозький Антоній вказує на те, що «смерть [і] успіння є урочистою, величною зустріччю живої душі з Живим Богом» і ці слова неабияк точно відображають сьогоднішнє свято, коли Матір Життя знову з’єднується із Божественним Сином, Котрий для всіх нас Сам є і Життям, й Істиною, і тим неповторним Шляхом (пор. Ін. 14, 6), Яким належить упродовж всього нашого земного буття прямувати в бік Божого Царства, де кожного із нас зустріне Люблячий Небесний Отець та Його Смиренна Служителька, Яка одного разу прийняла вітання Архангела (пор. Лк. 1, 38), а нині в радості прославляється Чеснішою від Херувимів і Славнішою за Серафимів. Амінь!
