Дорогі брати і сестри! Все наше життя – це тривалий процес кропіткої праці на теренах Божого виноградника, яким на землі є Його Свята Церква. Під час цієї праці з нами можуть траплятися різноманітні ситуації, виникати спокуси та спіткати проблеми, але в жодному разі ми не повинні давати їм владу над собою, але вирішувати їх з Божою допомогою. І цьому має нас навчати також і приклад злих виноградарів, адже від початку своєї роботи їм була надана довіра від власника виноградника, але вони стали прихильниками негідних пристрастей, що привели їх до жахливих злодіянь та великих гріхів.
Кожен із нас є аналогічним працівником церковного виноградника, на теренах якого ми покликані успадкувати спасіння через здобуття благочестивих навичок та гідного торування свого шляху у напрямку Небесного Царства. Кожен із нас по своїм силам та врученим від Господа талантам має застосовувати свої вміння для слави Господа, для духовної праці заради Нього і, що не менш важливо, заради вдосконалення своєї душі, на просторах якої слід постійно знищувати гріховні бур’яни, що заважають доброму насінню пробиватися до Сонця правди Христа. Таким чином, наші добрі та старанні труди в Божому винограднику слугують і нашій власній користі, адже чим більше людина прагне догодити Богові, тим більше вона очищує себе, щоб бути більш гідним Його працівником.
Однією із таких важливих праць на ниві Господній для християнина має бути любов. Святий первоверховний апостол Павло сьогодні закликає нас до того, щоб все у нас було із любов’ю (1Кор. 16, 14), як і він, в свою чергу, свою любов звертав до інших християн (1Кор. 16, 23). Саме із цією величною чеснотою нам належить приступати до праці в Божому винограднику: нам належить любити Господа, оскільки Він виявив нам довіру працювати в ньому, надав можливість примножувати і створювати нове; але ми не можемо і без любові до ближніх, тому що Господній Виноградник, – Свята Церква, – це існування різних душ, єдність яких зумовлюється загальним єднанням у нашому Люблячому Господі.
Ми, як відповідальні працівники, маємо зберігати та піклуватися про Виноградник, який нам вручив Господь і Володар життя нашого. Святитель Іоанн Златоуст зауважує: «Любов є корінням, джерелом і матір’ю всього доброго. Будь-яка добра справа є плодом любові». Звертаючись до цих слів святителя Іоанна, необхідно розуміти, що нам потрібно направляти свої сили для ретельнішого оброблення ґрунту духовної ниви і сіяти на ній таку любов, сумлінно стежачи за її збереженням, за недопущенням до неї пристрасних шкідників і всього того, що може їй зашкодити. І навіть ще до початку збору її плодів, ми вже починаємо насолоджуватися ароматом її цвітіння та, як бджоли, маємо збирати спасительний нектар, що насичує вірні душі до подальшого прагнення нелицемірного служіння Господарю Виноградника.
Господар попередньо вже насадив виноградник та сам обгородив його огорожею, вже зробив в ньому точило та збудував башту (Мф. 21, 33), але тепер справа залишається саме за робітниками, яким надана повна свобода у їхніх діях. Свобода – це великий дар Господа людині, який слід застосовувати із розсудом та міркуванням. Як вільні особистості, ми скеровуємо життя так, як вважаємо для себе за потрібне і таким же чином вибудовуємо наші відносини із Богом та ближніми. Втім, завжди важливо пам’ятати про те, що наприкінці земного шляху неодмінно прийде момент переходу до вічності, наповнення якої повністю залежить від земного користування свободою.
Добрі робітники свою свободу застосовують для плідної праці у Божому винограднику і у належний час отримують свій блаженний спочинок на лоні Господаря, Якому вони вірно служили, а Він приготував для них найкраще (пор. Євр. 11, 40). Проте робітники, що використали свою волю задля власної вигоди і зрощення зла, не зможуть увійти у вічну спадщину нескінченного життя, адже ще за життя земного не бажали бути вірними служителями Господаря, але рабами пристрастей, які врешті-решт і погубили їх, згідно із їхнім злом (пор. Мф. 21, 41). І перші, і другі мають свободу, але кожні використовують її на власний розсуд, в чому також є один із її проявів.
Святитель Миколай Сербський говорить: «Свобода – це рабство … якщо вона не присвячена служінню Богу і ближнім, через що тільки й досягається особисте спасіння». Присвячення свободи Богові починається зі щирого виконання Його заповідей та велінь. У притчі, яку розповів сьогодні Спаситель, таке виконання полягало у належному догляді за виноградником та відповідній переробці його плодів, за збирання яких господар неодмінно дасть належну плату своїм працівникам. Коли ж ми присвячуємо свободу ближньому, тоді у нас є розуміння, що всі ми разом є однаковими служителями Господа, до Якого ми разом прямуємо і є всі рівними та цінними в Його очах.
Можна сказати, що сьогоднішні недільні читання закликають нас до гідного служіння Господу та сумлінної і чесної праці в Його Винограднику, нагадують нам про християнську любов та застерігають від невірного застосування власної свободи, що може привести до злих наслідків. Людині неприродньо жити без Бога, адже тільки в Ньому ми в змозі досягти досконалу любов, що надихає нас до служіння Творцю і ближнім. Але таке служіння неможливе за примусом, оскільки Сам Христос кличе нас до свободи, що здобувається через пізнання Істини (пор. Ін. 8, 32). Наша ж Істина – це і є Христос (пор. Ін. 14, 6), Котрий сьогодні звернувся до нас із черговою притчею, щоб, уважно дослухаючись до її сенсу, ми стали на крок ближчими на спасительному маршруті до Небесного Царства.
