Цього недільного дня, улюблені у Христі брати і сестри, нашій увазі пропонується чергова притча, що оповідає нам про подібність Небесного Царства, задля якого ми повинні завжди бути готовими увійти до радості нашого Люблячого Бога (пор. Мф. 25, 21). Сьогодні Господь звертається до нас із оповідкою, завершення якої надзвичайно важливо розуміти кожному із християн, адже все наше життя є настільки швидкоплинним процесом існування, що подекуди може видатися нібито питання свого спасіння, духовного вдосконалення і наближення до Творця можна відкласти на потім, але це абсолютно не так! Все перелічене має бути постійною складовою наших земних днів, а нашим натхненням для постійного здобуття благочестя завжди мають бути слова Христові про те, що «покликаних багато, але обраних мало» (Мф. 22, 13).
Життя у Христі – це надзвичайне благо цього світу, який був відкуплений на Голгофі Божественною Кров’ю; життя у Христі – це уважність щодо кожного слова нашого Спасителя, Котрий постійно відкриває людині шлях до втраченого колись Раю, що був повернутий довготерпеливими Стражданнями Господа. Коли ми зі щирою вдячністю ставимося до цих безумовних фактів, тоді вже на запрошення Бога взяти участь у Його величному бенкеті відповідаємо не відмовками чи виправданнями, а рішучими діями – діями, коли ми поспішаємо взяти участь у бенкеті, а не витрачати час на земні піклування.
Так, живучи в цьому світі, перед нами постійно постають ті чи інші питання, що потребують вирішення, але ніколи не слід забувати про те, що найкраще вирішення будь-яких негараздів – це звернутися до Бога, а не уникати Його і тим більше – Його запрошення до Царства. І це стосується кожної людини та християнина зокрема, про що і говорить сьогоднішня притча про весільний бенкет царського сина. Святий Феофан Затворник звертає увагу на наступне: «Сенс притчі зрозумілий. Бенкет шлюбний – Царство Небесне; запрошення – проповідь Євангелія; ті, що відмовилися – це ті, які зовсім не увірували; не одягнений по шлюбному – той, хто увірував, але не жив по вірі». А після цього святитель додає: «До якого розряду хто з нас належить – сам усякий [і] розбери».
Втім, для нас обидві категорії не можуть бути прийнятними, тому що до перших християни аж ніяк не можуть відноситися, а із другими не повинні мати жодної спільності у вчинках. Коли людина дійсно приймає до свого серця Господа, її душа не може не линути до Нього і вона починає виголошувати вустами і серцем разом із пророком Давидом: «Як олень прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2). І саме такими душами належить бути кожному із нас, а особливо ж в моменти, коли Небесний Отець кличе до Себе, тому що Господь не може кликати людину до чогось поганого, злого чи нечестивого, а виключно до всього, що несе світло та чистоту, до всього, що наповнене добром і благочестям.
Від дня коли людина приймає благодать Святого Хрещення, вона стає учасником весільного бенкету – бенкету Святої Церкви, де поруч із нею перебувають різні люди. Однак, різність між нами – це свідчення універсальності Божественного запрошення до розділення вічної трапези, єднання у радості та чеснотах. Цар із притчі після відмови покликаних на святковий бенкет звелів запрошувати всіх – як добрих, так і злих, серед яких були і ті, що не мали належного одягу (див. Мф. 22, 8-11). Але для нас, християн, належить постійно піклуватися про душевну одежу, підтримувати її чистоту і прикрашати її справами, за якими Небесний Цар зможе упізнати в нас тих, хто прагне до світла поруч із Ним та Його Сином, всіляко винищуючи в собі навіть найменші рухи в бік пітьми (пор. Мф. 22, 13).
Тому Господь сьогодні винятковим чином із одного боку застерігає нас від необережності у наших вчинках і до уважності в провадженні свого земного життя заради здобуття життя вічного, а із іншого – що дійсно багато є покликаних до Його Святої Церкви і навіть досить велика кількість перебуває в Ній зараз тут, на землі, проте, на жаль, духовна пасивність призводить до того, що численність земна значно зменшується на порозі вічності. Христос, прийшовши на землю, закликав людство до зміни життя, бо прийшло Небесне Царство (пор. Мф. 4, 17), яке слід шукати разом із його правдою (пор. Мф. 6, 33), яка довершується в тому, що навіть не людина, а Сам Безгрішний Господь бажає спасіння і пізнання істини грішній людині (пор. 1Тим. 2, 14).
Однією із гарних духовних рекомендацій сьогодні для нас можуть стати слова преподобного Паїсія Святогорця, який говорить: «Бог добрий, Він хоче, щоб ми всі ми спаслися. Якби спасіння було лише для небагатьох, то навіщо було розпинатися Христові? Райські ворота не тісні, вони відкриті всім людям, що смиренно схиляються і не роздуті гордістю». Так, наш Бог добрий! І нині добрий Бог кличе всіх на бенкет Сина у Його Святій Церкві, щоб ми відповіли на запрошення смиренням та любов’ю, а не пасивністю чи гордістю. Добрий Бог приготував нам на Своєму бенкеті вічне спасіння і бездоганну любов, а нам залишається приготувати належний одяг із добрих справ, із виконання заповідей, із прагненням до досконалості та здобуття Небесного Царства, сподобитися якого, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам.
