
Сьогодні ми з вами, дорогі брати і сестри, оспівуємо та прославляємо Пречесний Хрест Господній – Треблаженне Древо, на Якому розіп’явся наш Спаситель, дарувавши людським душам Свій благословенний мир [пор. 5-й ірм., гл. 8]. Пошанування Хреста нашого Господа – це схилення нашого єства, думок та переживань перед величною Жертвою Христа, Котрий найпершим смирив Себе до землі для подальшого піднесення людини на висоту Неба. Втім, таке піднесення не відбувається випадково, оскільки навіть настільки блаженне переселення не здійснюється без участі самої людини, котра засвідчує своє бажання бути із Богом відповідними діями.
Людина покликана до вічного життя у дивовижних променях любові свого Творця, але навіть Творець не в змозі примусити людину любити Себе, тому що вона створена вільною у своїх діях на вчинках. Наслідком людської свободи може бути як здобуття найвищих чеснот та примноження різноманітних добрих справ, так і жахливі падіння до затьмарених глибин гріховних спокус, вибратися із яких неможливо без допомоги Божої. Саме так Христос і прийшов до цього світу, аби всі ті, що перебувають у тіні смертній побачили велике світло і на них засяяло світло Господнє (пор. Іс. 9, 2; Мф. 4, 6) для ходіння маршрутами спасіння, яке приніс нам Спаситель.
Упродовж всього нашого життя Пречесний Хрест має нагадувати нам про те, яка дорога ціна була заплачена за наше відкуплення від гріха (пор. 1Кор. 6, 20; 1Кор. 7, 23) і про подальше дароване нам спасіння. Для долучення до цього спасіння ми і докладаємо ті важливі зусилля, щоб увійти в його спадок, адже, як зазначає святитель Амвросій Медіоланський, «наша праця лише допомагає нам знову здобути те, що [вже було] подаровано». Можна сказати, що ці слова є констатацією трагедії нашого життя, оскільки своїми вчинками нерідко ми настільки віддаляємось від Бога і Його дарів, що їхнє повернення вимагає від нас неабиякої праці. Проте навіть і в такій праці ми завжди повинні споглядати в бік Голгофи, на якій височіє Хрест нашого Спасителя – знамено християнської перемоги і сили Божої для нас (пор. 1Кор. 1, 18).
Сьогодні святий первоверховний апостол Павло наголошує на тому, що наша проповідь – це проповідь про Розіп’ятого Христа – Божу силу і Божу премудрість (див. 1Корю 1, 23-24). Вся ця сила і премудрість зосереджується на Господньому Хресті, яким Спаситель переміг владу смерті, посоромив диявола і знову ввів людину до благословенного Раю. Із Христа насміхалися, над Ним знущалися та всіляко намагалися принизити, але Він прийняв Хресну Смерть і дарував життя всім, хто перебував у гробах [пор. троп. Пасхи, гл. 5]. Після цього Хрест – це не ознака ганебної смерті, а символ найвеличнішого тріумфу. Щодо цього святитель Іоанн Златоуст говорить, що «Бог переміг тим, що, очевидно, не обіцяло перемоги», але ця перемога здійснилася, звершилося і спасіння наше, причасниками якого може стати кожна любляча Господа душа.
Ми сповідуємо Божу силу і постійно можемо спостерігати її у своєму земному житті. В моменти житейських потрясінь чи негараздів ми завжди маємо змогу звернутися до цієї сили, попрохавши у Бога допомоги та підтримки і Він, Котрий був здійнятий на Хрест на Голгофському пагорбі, подасть Свою десницю допомоги, щоб ми могли понести і власний хрест кам’янистими дорогами земного життя. Господь ніколи не залишає людину наодинці, ніколи не відсторонюється від людини чи відмовляється від неї, проте сама людина, на превеликий жаль, досить часто опиняється самотньою та відстороненою від Бога тільки тому, що сама не бажає долучитися єднанню зі своїм Творцем.
Аналогічним чином ми є щоденними свідками і премудрості Божої, якою був створений наш світ (пор. Пс. 103, 24). Щодо цього святитель Афанасій Великий виголошує до Творця: «Дивовижно ж, що премудрість, якою Ти все створив, є Господь, бо Христос є Божою силою і Божою премудрістю». Саме цю дивовижність ми споглядаємо біля підніжжя Голгофи, піднімаючи свої очі на Живоносне Древо, на якому Христос був розп’ятий заради кожного з нас – Досконалий Бог смиренно постраждав за порушників послуху, Безгрішний Господь приніс Себе в Жертву за грішників. Споглядаючи на Христа, нам слід принести Йому щиру подяку, яка буде втілюватися через здобуття благочестя та життя, згідно з Божественним Євангелієм.
Яким має бути таке життя? Звісно ж, воно має базуватися на заповідях Божих та уважності до слів Спасителя, Котрий неодноразово звертається до людства притчами про таємниці Царства Божого – Царства, куди кожен християнин має природно прагнути і застосовувати всі свої духовні можливості для його здобуття. Врата Божого Царства, які були відчинені Чесним Хрестом, очікують на вірні християнські душі, які свою любов до Бога засвідчили протягом свого земного життя, яке було освячене нестримним бажанням бути із Творцем в Його Обителях нетління, уникаючи всілякі спокусливі підступи, метою яких є відвернення людини від світла і запроторення її у кайдани пітьми.
Живоносний Хрест став знаряддям нашого спасіння, яким пітьма була подолана, а людство знову отримало змогу увійти до радості Господа в Його вічному Царстві праведності та блаженства. Сьогодні ж ми особливим чином підносимо свої молитви та благання до Спасителя, оспівуючи Його милість та любов до людського роду. Нічого в цьому світі немає кращого за любов Господа, ніщо не може з нею порівнятися або бути схожою на неї, однак кожен із нас має можливість її відчути на собі. Це відчуття оселяється на теренах нашої душі, коли ми направляємо її у бік Господа та із вдячністю приходимо до Нього і, стоячи перед переможним знаменом Живоносного Хреста, усім своїм християнським єством виголошуємо Спасителю: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико і святе Воскресіння Твоє славимо!».











