Цього недільного дня, улюблені у Христі брати і сестри, Люблячий Спаситель пропонує нашій увазі притчу про господаря, котрий перед від’їздом до чужої країни вручив своїм рабам піклування про власне майно і дав кожному із них кількість талантів, яка би відповідали їхнім силовим можливостям (див. Мф. 25, 14-15). В цій оповідці останній вказаний момент є доволі важливим, оскільки він показує нам, що Господь ніколи не вимагає більше норми, не вимагає чогось понад нашу силу чи наші можливості, але все, що Він нам подає – це є в межах наших вмінь та здібностей, якими не слід нехтувати, а дієво їх застосовувати.
Таланти, про які говориться сьогодні в Святому Євангелії, мали в давнину буквальне значення – це була грошова одиниця, яка виготовлялася із срібла. Втім, вказані таланти все ж є влучною алегорією, що означає значно важливіший аспект буття людини – вручені таланти є для нас тими духовними дарами, які Господь подає в нашому земному житті для їхнього подальшого примноження і застосування. Бог подарував людині все, що нас оточує і саме життя наше також є дарунком Творця, тому ці дари і мають бути застосовані для нашої користі та користі наших ближніх, але й не слід забувати про те, що найпершим плодом наших справ має бути Божа слава, як про це і говорить славний цар і пророк Давид, коли виголошує: «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу: заради милості Твоєї і правди Твоєї» (Пс. 113, 9).
Якщо людина дійсно працює задля слави Божої, тоді і її життя по-своєму преображається і наближає її до Подателя всіх благ. У Господа всього багато і Він не шкодує цього для людини, яка має найвищу честь у створеному Ним світі, тому що від початку отримала життя в прекрасному Едемі, а нині завжди має неймовірну можливість єднатися із Богом у Його Пречистих Тайнах. Таким і є ставлення Господа до людей, котрим постійно подаються різноманітні дари Божої благості, хоча іноді люди можуть цього не помічати і дуже гірко, коли це відбувається свідомим чином.
І ось Христос звертається до нас, говорячи саме про Божі дари нам, людям. Але які дари має на увазі Спаситель, коли розповідає про вручені рабам таланти? Святитель Василій Великий пояснює це наступним чином: «Притча сказана про будь-який Божий дар, щоб кожен, яку би не удостоївся отримати благодать від Бога, примножував її, перетворюючи на благодіяння і на користь багатьох, тому що ніхто не позбавлений частки в Божій благодаті». Ми справді живемо під Божою благодаттю, що насичує наше життя у різних проявах, але найбільшою благодаттю, яку ми від Нього отримали, є Його Божественна любов – джерело всіх чеснот і будь-якої доброї справи.
Якщо ми поглянемо на сьогоднішню притчу та тлумачення святого Василія із позиції любові, то перед нами постає справді важливий момент: господар на певний час покидає свої володіння і залишає рабам певну кількість власного скарбу – вірні служителі цінують цей прояв довіри і з любов’ю віддячують господарю сумлінною працею, а невірний служка свою лінь та байдужість виправдовує наклепами на господаря. Так само і з іншими Божими дарами: прийнявши їх від Господа, не слід відкладати їх в сторону, але ретельно працювати, щоби плоди їхнього примноження можна було представити перед очима Божими і, в той же час, дати можливість й нашим ближнім отримати від них користь.
Ми всі з вами є християнами, а отже маємо усвідомлювати, що християнство – це синергія, тобто співпраця, Бога та людини. Втім, все в цьому світі підкоряється Божественній волі, крім свободи людини, яка сама повинна вирішувати і робити вибір щодо власного благочестя і творення добрих справ, щодо власної праці задля здобуття блаженних Обителей Царства Божого і входження до успадкування спасіння. Тому ті таланти, які нам дає Господь, є певною мірою індикатором подібної готовності, коли перед нами постає вибір, яким чином ми повинні застосувати даний нам Богом ресурс.
Одним із таких ресурсів є життя людини. Всі ми народжуємось в цьому світі із подальшим переселенням до вічності, але починається вона саме тут. І саме тут вже необхідно взяти вручену кількість талантів і застосовувати їх! Християнин не просто має можливість, а навіть обов’язок, взяти свої таланти і посилено трудитися, щоб їхня кількість зростала і навколо такого працівника примножувалися добрі справи, розквітало благочестя і будувалася спасительна ліствиця до Небесного Царства. Будучи Божими вірними, великим злочином є нехтування дарунком Господнім, ігнорування його присутності в нашому житті і знищення в собі потенціалу до благочестя метастазами лінощів та інших гріховних нахилів, що відволікають людину від гідної праці для слави Божої.
Всі ми – це працівники великого господарства нашого Творця, Котрий кожному з нас дав завдання, відповідно до наших сил та можливостей (див. Мф. 25, 15). Не поклав Господь на нас обов’язки, які були би для нас дріб’язковими, не обтяжив нас і важкими завданнями – Він дав тільки те, що дійсно нам під силу. В цьому полягає мудрість та любов нашого Господа, що Він не бажає нам великих тягарів, оскільки любить нас і цю любов ми споглядаємо щодня навколо себе. В свою ж чергу ми також повинні приносити Богові власну любов і бути Його сумлінними працівниками, оскільки, як зауважує святитель Димитрій Ростовський, «служитель Богу заради Царства Небесного перебуває ніби в чині найманця, працює як би за плату, щоб в нагороду отримати Царство Небесне». Дійсно, наша плата – це повноцінне і досконале Боже Царство, куди направляються всі ті, хто із чистим сумлінням примножував Божі дари і приносив їх до Престолу Його безмежної милості та у належний час почує жадане запрошення: «Увійди в радість господаря твого!» (Мф. 25, 21; 23).
