Цього недільного дня, улюблені у Христі брати і сестри, святий Євангеліст Лука відносить нас до просторів Святої Землі, де Люблячий Господь наш Ісус Христос закликає людство до любові, милосердя та координування своїх вчинків по відношенню до своїх ближніх, згідно із тим, чого ми бажали би аналогічним чином отримати і від них для себе самих. Вкотре Спаситель вказує людині на необхідність наявності у нас найкращих чеснот і безумовну важливість вдосконалення поруч не тільки із нашими ближніми й тими, хто має гарне ставлення до нас, але навіть і через наших недругів, що є новою реальністю благої вістки Спасителя, де вже нема місця старозавітній помсті (див. Втор. 19, 21), а має панувати виключно любов.
Христос прийшов до грішних людей, щоб оновити їх, відкупити і покликати до Царства Небесного, дорога до якого прокладається тернистими шляхами, упродовж торування яких трапляються різноманітні спокуси та негаразди, долати яких людина в змозі разом із Богом. Саме із Господом ми маємо можливість здобувати та примножувати чесноти, із Господом ми отримуємо вкрай необхідну нам духовну міць та силу, із Господом ми знаходимо сенс свого життя, яке належить освячувати постійним перебуванням поруч Творця, Котрий сьогодні кличе кожного із нас чинити із оточуючими так, як би ми бажали, щоб чинили із нами (Лк. 6, 31).
Щодо останнього святитель Лука Кримський виголошує: «Які напрочуд прості слова! Вони такі природні, що коли людина вперше їх чує, їй стає навіть ніяково. Господи! Як же я сам не подумав про це раніше! Все вчення Христа дуже просте, як і все велике». Ось така велич слів нашого Спасителя, що, здавалося б, Він звертається до нас із доволі елементарними повчаннями, закликає нас до звичайних речей, але чомусь людина не виконує навіть і цього простого та звичного. В чому причина подібного нехтування чи недбалості? Насамперед це внутрішній стан самої людини і наповнення її душі, адже наші вчинки є втіленням наших переживань: якщо людина наповнена добром, то і вчинки її будуть його випромінювати; втім, якщо ж внутрішнє єство перебуває у владі гріха, то і справи такої людини, звісно ж, стануть втілення пітьми та мороку.
Велич Христа у простоті! Велич явилася світові, коли Всемогутній Бог і Творець всесвіту втілився Немовлям у вбогому вертепі; велич Царя світу можна було бачити в Його оточенні, яку важко назвати королівською свитою, оскільки вона складалася із галілейських рибалок та інших простих робітників і звичайних жінок; велич Безгрішного Господа і донині прославляється, коли ми смиренно схиляємо свої коліна перед Його Животворчим Хрестом, Який став Його Престолом, на якому Він звершим спасіння усього людства. І до цього спасіння також ми запрошені величними словами Божественного Учителя, Який пообіцяв легкість слідування за ним через власне благе хрестоношення (пор. Мф. 11, 30).
Взагалі Христос подає нам лише те, що буде під силу людині (пор. Мф. 25, 15) і не вимагає від нас того, що би обтяжувало нас настільки, аби ми стали неспроможними до його виконання. Тлумач Священного Письма блаженний Ієронім Стридонський доволі чітко і лаконічно вказує, що «Євангеліє заповідає нам те, що ми можемо». Інакше кажучи, нічого надприродного Спаситель від людини не вимагає, як це є і сьогодні, коли Він чекає від нас вчинків, які відповідатимуть нашому внутрішньому стану і не будуть заперечувати необхідність користі для себе самого, починаючи духовними чеснотами і закінчуючи благом для свого фізичного організму, «адже ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його» (Еф. 5, 29). Таким же чином не повинно бути ненависті та бажання зла нашим оточуючим, але тільки любов та милосердя, якого чекає від нас Господь.
Нам подається ціле життя для здобуття справжньої і нелицемірної любові, яка, за словом старця Іосифа Ватопедського, «є досконалістю віри і послуху Божественній волі». Божественна воля абсолютно не подібна до волі людської, позаяк людина часто може впадати до егоїзму, пошуку власної вигоди чи чогось подібного. Воля ж Бога направляється не на Нього Самого, а на людину, тому що наш Господь є напрочуд Люблячим і «бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1Тим. 2, 4). Якщо ж людина дослуха́ється до того, що заповідає їй Бог та координує свої вчинки на фундаменті заповідей Господніх, тоді вона сама просвітлюється і стає сосудом, який наповнюється чеснотами настільки, що вони і цю людину преображають, і її ближнім дають змогу від них насичуватися.
Упродовж століть Христос звертається до нас із закликом любові, кличе до досконалості і запрошує долучитися милосердю. Упродовж століть Свята Церква, як Христова Наречена, прикрашається цими благими чеснотами та огортає в Своїх обіймах тих, хто дійсно прагне бути гідним учнем Божественного Учителя. Свої прагнення ми засвідчуємо дієво і лейтмотивом таких дій мають бути сьогоднішні Христові слова про вчинення ближнім тільки того, чого ми бажали би і собі (Лк. 6, 31). Щодня перед нами постають нові можливості для втілення у життя цього Євангельського заклику і слід їх використати із належною користю для своєї душі, яка живе завдяки чеснотам, що освячують її та зміцнюють. Благочестя має стати нашим супутником до Царства Божого, де перебувають ті, котрі змогли у своєму земному житті почути голос Христа і будувати стосунки із ближніми на засадах того, що Він заповів. Сьогодні, улюблені брати і сестри, Спаситель знову звертається до нас із заповіддю любові, кличе нас відсторонюватися від егоїзму та здобувати милосердя – чесноту, що робить нас подібними до Самого Небесного Отця, благословенні Обителі Якого бажаю успадкувати всім нам.
