Нині, дорогі брати і сестри, ми з вами долучилися сонму апостолів та іншим супутникам Христовим, котрі разом із Ним ходили різними поселеннями, в яких Спаситель проповідував Святе Євангеліє, частиною якого є і запропонована Ним нашій увазі сьогоднішня притча про сіяча. В згаданій притчі Господь акцентує на чотирьох видах сприйняття людиною спасительної проповіді слова Божого: перше сприйняття – це про тих, хто піддається дияволу; друге – тих, які стають рабами спокус; третє – тих, котрим земні блага і житейські піклування стають важливішими Господньої науки; і четверте – там, де справжні вірні, що із чистим та добрим серцем приносять плоди Творцю, вдосконалюючись у терпінні.
Щодо перших необхідно сказати, що кожен із нас може стати здобиччю ворогу роду людського, якщо буде провадити своє життя у лінощах та нехтуванням духовного зростання. Диявол завжди перебуває напоготові, аби полонити людину, забрати її під свою владу пітьми, накинути на неї тенета спокус і врешті-решт скинути до безодні загибелі, де перебувають ті, які свої вподобання направили в бік пітьми, яку і полюбили більше за Божественне світло, що просвічує кожну людину (пор. Ін. 1, 9), покликану не до смерті у гріхах, а до сповіщення досконалої величі нашого Господа (пор. 1Пет. 2, 9).
Наступна категорія людей є тими, хто дозволив спокусам панувати над собою і цим відвертати від єдності із Господом. Це панування є жахливим рабством, якого слід всіма своїми силами та зусиллями уникати, адже для тих, хто взяв на себе ім’я Христове гріх уже не може бути володарем, оскільки, приймаючи Таїнство Хрещення, ми звільняємось від нього задля того, аби стати прислужниками праведності (пор. Рим. 6, 18). Бути під владою праведності – це своїми вчинками постійно нести до цього світу добро, милість, правду, милосердя та лагідність; це свідчити світові про Христа справами, до яких нас закликає Спаситель, заради Котрого правдивий християнин завжди готовий знайти можливість відбити атаку спокус, щоб залишитися поруч із Богом.
Свого часу французький філософ Жан-Поль Сартр сказав наступні слова: «У людини в душі діра розміром з Бога – і кожен заповнює її, як може». Цей вираз відображає тих, про кого Христос говорить в третю чергу – людей, які на початку були досить уважними та старанними слухачами Господа, але не змогли до кінця триматися зробленого ним вибору. В кожного порушення вказаного дотримання було своїм, але всі вони мали єдине завершення – віддалення від спасительної ниви Божої, до якої вони були покликані, щоб стати гідними працівниками, котрі мають приносити належні результати своїх трудів. Вони втратили Бога, але місце для Нього в душі залишилося і коли його слід наповнити, то саме тут виринають різноманітні піклування та матеріальні блага, саме тут житейський комфорт і тимчасова насолода закривають перед людиною Бога, переконуючи, що віддання себе земному це – бог, який же насправді є бездушним ідолом, що пробиту спокусами душу врешті-решт скидає до безодні вічного мороку.
Втім, є й четверта категорія людей – категорія, бути частиною якої мають прагнути всі християни і за кожної благої можливості застосовувати свої сили для такого важливого долучення, що відбувається із належним застосовуванням задля цього терпіння, яким можливо спасти свою душу (пор. Лк. 21, 19). Всі ми перебуваємо у спасительній огорожі Церкви нашого Господа і Спасителя, у Церкві Христа, до терпеливості Якого нам необхідно скеровувати свої серця, не забуваючи при цьому здобувати і любов Божу (пор. 2Сол. 3, 5). Терпіння та любов – це могутні християнські чесноти, адже терпіння, за словом преподобного Максима Сповідника, виліковує в людині зневіру, а любов надихає людину до жертовності і веде шляхом справжнього християнського життя, центром якого вона, власне кажучи, і є.
Всі чотири перелічені групи поверхонь для зерняток, які посіяв Премудрий Сіяч, від самого початку мали спасительний потенціал, проте не всі змогли його втілити у життя. Все наше життя також є періодом тривалого посіву і догляду за засіяним полем, що повинен мати наприкінці цілком логічне завершення – жнива. Якими будуть ці жнива для людини залежить виключно від її власного вибору, позаяк ми маємо не просто можливість, а навіть владу обирати те середовище, в якому вважаємо за потрібне доглядати за тим зерном Божого слова, що подається всім людям рівною мірою. Вже зараз, коли ми обробляємо ґрунт свого земного життя, слід навчатися зрощувати гарні плоди доброчесностей та готувати їх до принесення Великому Сіячу і Творцю всього світу.
Життя людини – це як широке поле можливостей, так і місце, де прагнуть вкоренитися різноманітні бур’яни пристрастей. Однак за цим полем на нас чекає стежина, що спрямована до Царства Господнього, де вірні Богові душі, які загартовані уважністю до Його слова, міцністю на фундаменті терпіння і вдосконалення у променях любові, спочивають після своєї спасительної праці здобуття благочестя. Старець Єфрем Аризонський одного разу підкреслив, що «як бджоли сідають на ті квіти, де є нектар, так і Дух Святий приходить у ті розум і серце, де виробляється солодкий нектар чеснот і добрих помислів». Саме тому ми, улюблені у Христі брати і сестри, покликані до догляду за ґрунтом своєї душі, щоб Милостивий Владика Господь, посіявши на ній благі зерна, у належний час міг зібрати рясний врожай злаків, побачити квітник благочестя і доглянуте душевне поле, на якому відсутній бур’ян пристрастей, позбуватися якого заради райського врожаю та єднання із Духом Святим бажаю всім нам.
