Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми з вами слухали притчу Спасителя про багатія, котрий щодня влаштовував пишні бенкети, та вбогого чоловіка Лазаря, для якого навіть крихти зі столів тих гулянь були бажаними. Ця оповідка Спасителя спонукає нас до роздумів щодо наповнення нашого християнського життя: що саме займає чільне місце серед наших пріоритетів та чим ми наповнюємо свої земні дні життя перед лицем вічності. Кожен наш вчинок говорить про наше уповання та являє для нас самих те, чи готуємось ми до нескінченного буття, результат якого залежить саме від тимчасовості, від вектору наших справ та слідування стежинами заповідей в напрямку євангельських ідеалів.

     Звичайно, що найголовнішим євангельським ідеалом є Сам Христос: Досконалий Бог, Котрий кличе до досконалості і найголовніше Своє творіння – людину (пор. Мф. 5, 48). Так, святитель Іларій Піктавійський звертає увагу на те, що «Господь довів, що все вдосконалюється добротою … Христос утвердив нас для досконалого життя … згодою доброти до всіх, тому що нам належить наслідувати досконалого Отця на Небесах». Втім, як ми бачимо на прикладі багача із притчі, в нього не було належної доброти до ближніх – все його життя було присвячене розвагам, пишним застіллям та марною тратою дорогоцінного часу. Для християнина подібні дії є неприпустимими, тому що правдиво віруюча людина має постійно прагнути до Царства Божого, здобуття якого відбувається через докладання великих зусиль (пор. Мф. 11, 12), через вправність у благочесті та пам’ятання про те, що шлях до Божих Обителей хоча і складний, але велика нагорода очікує тих, хто зміг гідно його пройти заради успадкування блаженства поруч із Небесним Отцем.

     Бог не вимагає від людини неможливого: всі заповіді та веління Господні – це спасительні вказівки, фундамент яких полягає у доброчесному житті та гарних відносинах із ближніми. Люди, що нас оточують, мають різноманітні долі та житейські обставини, але перед Богом будь-які земні різниці зникають, вимагаючи від нас лише одного – пам’ятати про те, що кожен із нас є дорогоцінністю в очах нашого Творця, линути до Якого ми покликані доро́гою любові. Християнська любов повинна надихати нас до євангельського життя, а кожна притча нашого Спасителя нагадувати про важливість працювати заради приготованого нам Царства, де відсутні смуток та біль і панує святість та світло Господа, Котрий просвічує кожну людину, даючи їй змогу увійти до Раю, що був втрачений через непослух людини, а повернений саме завдяки любові Бога, Який заради спасіння людини змирився аж до ганебної смерті на Хресті (пор. Флп. 2, 8).

     Господь подарував людині вічність, але входження до неї відбувається внаслідок нашого вільного вибору. Бог не примушує людину, залишаючи за нею право обирати те, що вона бажає та до чого готова застосувати відповідні зусилля, найбільше із яких, за словом блаженного Ієроніма Стридонського, «виявляється в тому, що ми народжені на землі, а прагнемо місця на Небі і здобуваємо [його] через подвиги благочестя». Благочестя може бути різним за наповненням, але єдиним за кінцевою метою – успадкування спасіння і вічність із Господом. Бідний Лазар не мав великих статків і зазнавав значних поневірянь, але після смерті здобув грандіозний скарб на лоні праотця Авраама, куди був віднесений Ангелами; натомість багатій, котрий хоча і мав чималі матеріальні блага, змарнував своє життя і опинився в стражданнях.

     Багач і бідняк – це дві абсолютно протилежні людські долі, що мають однакове завершення – смерть. Смерть очікує всіх людей, але для християнина смерть має виняткове значення, тому що вона є тією межею, за якою на нас чекає Сам Христос, Котрий дарує віруючим в Нього життя вічне (пор. Ін. 6, 47). Ми підтверджуємо свою віру та свідчимо про неї не просто словами, але нашими справами, що мають бути оповиті світлом та спонукати інших людей до прославлення Небесного Отця (пор. Мф. 5, 16), Котрий від створення світу приготував люблячим Його незліченні Обителі вічності (пор. Мф. 25, 34). Все знову зводиться до вічності, підготовка до якої відбувається вже зараз кожною нашою справою та кожним вчинком.

     Як і багатій із сьогоднішнього Євангелія, ми також маємо Святе Письмо, однак це вже не тільки Закон Мойсея та пророчі книги, але й живе свідчення про Христа, Який різними притчами розповів про таємниці Свого Царства та власною Досконалою Жертвою відчинив його браму для входження благочестивих душ. Для цього входження не має значення те, в які одежі ми вбираємось, які маємо статки чи інші матеріальні категорії достатку, адже найважливішим тут є чистота душі, присутність в серці досконалої християнської любові та реальне усвідомлення безмовної необхідності виконання заповідей і торування шляху, наприкінці якого Люблячий Христос.

Преподобний Паїсій Святогорець свого часу говорив: «Зазнаючи в чомусь нестачу, щось втрачаючи, люди стають здатні пізнати ціну того, чого в них не стало. А ті, хто свідомо, з міркуванням і смиренням позбавляють себе чогось заради Христової любові, відчувають духовну радість». Ці слова афонського подвижника можна вдало застосувати по відношенню до сьогоднішніх персонажів притчі: багатій усвідомив всю трагедію свого даремно витраченого життя лише після переходу смертної межі, коли вже нічого виправити було неможливо; Лазар же, який в земному житті не мав тлінного комфорту, отримав блаженне буття вічної радості та перебування у променях Господньої любові. Слід, дорогі брати і сестри, завжди пам’ятати про свою тимчасовість в цьому світі і скеровувати свої вчинки в напрямку благочестя, в напрямку Господніх заповідей, в напрямку Святого Євангелія, звідки Воскреслий Христос кличе нас Свого Божественного Царства.