Дорогі брати і сестри! В сьогоднішньому Євангельському читанні ми бачимо неймовірну зміну людини – від одержимої бісівськими силами до проповідника Спасителя світу, який повернув їй нормальний стан самопочуття. Зцілений чоловік стає глашатаєм див Господніх, тому що та радість і щастя, які його переповнювали, не могли бути прихованими – вони спонукали його до звіщення великих справ Бога (Діян. 2, 11), котрий зійшов на землю для спасіння людини, для повернення її до втраченого Раю, для дарування їй вічного життя поруч із Собою. В цьому плані Господнього домобудівництва є місце для людини, але відсутнє місце для диявола, який через свій непослух Господу блискавкою упав з неба (пор. Лк. 10, 18) і із служителя Пресвятому Богові став мучителем людських душ.
Господь – це Джерело всіх благ, які Він постійно подає Своєму творінню. Господь творить дивовижно, чудово і премудро, кожна Його дія є свідченням про Його Божественну досконалість, досягти яку людина не в змозі навіть найкращим своїм винаходом, оскільки Бог створив усе самостійно, тоді як ми, люди, творимо із матеріалів, що є продуктами Божого акту творіння. І от на просторах Гадарину Досконалий Бог зустрічається із недосконалою людиною, яку тримає в своїх кайданах ангел пітьми, і кожен учасник цієї зустрічі не залишається відстороненим від її процесу: Христос повертає людині здоров’я, колишній одержимий прославляє діяння Бога і проповідує Його милість до роду людського, а диявол і далі продовжує мучити інші творіння. Як бачимо, навіть присутність Спасителя не зупиняє ворога людського роду від подальших злодіянь – він робить вибір в сторону пітьми, тікаючи від Світла, Яким є Христос (пор. Ін. 8, 12).
Людині завжди подається можливість вибору, право на яке отримали ще наші прабатьки в райському Едемі. Ця можливість є двосторонньою, оскільки ми можемо її використати як для свого спасіння, так, на жаль, і для духовної загибелі. Втім, преподобний Никодим Святогорець зауважує на наступному: «Ти повинен керувати своєю волею так, щоб не дозволяти їй схилятися до своїх бажань, а, навпаки, вести її до того, щоб вона була цілком єдиною з Божою волею». Але в чому ж полягає воля нашого Бога? Невже вона якимось чином направлена на знецінення людини або ж до її примусового поневолення? Аж ніяк! Воля нашого Люблячого Бога полягає в тому, що Він «бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1Тим. 2, 4), яка є шляхом до правдивої свободи (пор. Ін. 8, 32).
В такій правдивій свободі неможливо бути рабом гріха, а тим паче рабом самого диявола, але можливо бути служителем Спасителя, Хрестом Якого, за сьогоднішнім словом апостола Павла до галатійських християн, нам належить хвалитися (див. Гал. 6, 14). Хрест – це наше знамено перемоги, знамено визволення нас від рабства пітьми і приведення до служіння світлу. Через Хрест ми знову возз’єдналися із Богом, Який в Гадарині посоромлює диявола і прославляється вустами вдячної людини.
Кожен із нас, будучи християнином, має прагнути до щирого прославлення Господа, але не менше ми покликані і до освячення свого життя виконанням Божих велінь, звершенням добрих справ і примноженням благочестя. В душі, яка постійно управляється в подібних спасительних справах, диявол не зможе знайти собі місця, адже вся душа повноцінно буде присвячена Христу, Якому ми, згідно із нашими богослужбовими проханнями, віддаємо все своє життя. Віддати себе Христу – це не просто слова, а сенс життя віруючого християнина, котрий щиро усвідомлює безумовну важливість бути поруч із Богом, слухати Його животворчі настанови та жити на фундаменті Його Євангельських законів.
Тільки поруч із Богом можливо досягти реального благочестя, яке освячує серце та просвічує душу. Мудрий святитель Іоанн Златоуст навіть говорить про те, що «за благочестивих людей борються ангельське військо, сонм пророків, сила апостолів, заступництво мучеників». Як бачимо, на стороні прихильників праведного життя величні собори святих і навіть Сам Господь, тоді як на боці ворогу роду людського винятково пітьма, страждання та вічна загибель, лише перспектива якої вже повинна бути для нас стимулом та каталізатором до життя у Христі та віддалення навіть від найменшого гріха чи пристрасті.
Втім, наша найбільша християнська радість в тому, що ми маємо Бога, із Яким нам все під силу. Так, до прикладу, одного разу преподобний Силуан Афонський зауважив: «Господь нас любить, і тому ми можемо нічого не боятися, крім гріха, бо через гріх втрачається благодать, а без благодаті Божої ворог пожене душу, як вітер жене сухе листя або дим». Саме таким чином і має плинути наше життя – плинути разом із Богом Його праведними дорогами, всіляко остерігаючись збитися із вірного шляху, поза яким на нас однозначно очікуватимуть розбійники, тобто спокуси, зі своїми тенетами загибелі. Для нас давно вже вказана необхідна стежина і це стежина благодаті, яка освітлена Євангельським законом любові та оснащена дороговказами спасительних заповідей.
В кожної людини між одержимістю дияволом та святістю у Бозі завжди знаходиться її власний вільний вибір. Виключно людина вирішує, як вона бажає провадити своє життя, чим наповнювати його дні та на що витрачати свій дорогоцінний час. Якщо ми з вами, дорогі брати і сестри, дійсно християни, тоді слід присвячувати своє життя Тому, Хто його нам милостиво подарував; якщо нам треба чимось наповнити своє життя, тоді хай таким наповненням буде благочестя, примноження якого буде безперервним процесом; коли ми маємо з вами час в цьому земному житті, то будемо використовувати Його для слави Христової та власного спасіння, здобути яке, із Божою допомогою, бажаю всім нам.
