У сьогоднішньому Євангельському читанні, дорогі брати і сестри, ми стикаємось із двома чудесами, які сотворив наш Господь і Спаситель Христос: Він зцілює жінку, котра тривалий період часу страждала кровотечою та повертає до життя померлу доньку начальника синагоги. В обох випадках Господь являє Свою Божественну силу із напрочуд важливим акцентом – і зцілення, і воскрешення відбувається саме тому, що й немічна жінка, і скорботний батько мали в своєму серці вогонь палкої віри. Таким чином, сьогодні нам подається важливе нагадування про безумовну важливість присутності на теренах душі християнина спасительної віри.
Святитель Ігнатій Кавказький навчає: «Ми повинні розчиняти скорботу вірою і благою надією, а де віра і надія, там – втіха». Скорботу мала хвора кровотечою жінка і надії шукав у Спасителя синагогальний начальник – кожен із них отримав те, чого бажав найбільше і це стало для них тією величною втіхою, яку можливо отримати виключно від Бога, виключно від єднання із Ним та упованням на Нього. Але така віра не завершується сторінками спасительного Євангелія, вона продовжується в історії Христової Церкви, вона присутня у житті вірних Христу та Його Божественним заповідям, вона має наповнювати кожного із нас, хто нині присутній за богослужінням для того, аби єдиними вустами та єдиним серцем піднести славу Всемогутньому Богові.
Християни – це віруючі люди, котрі щодня покликані до сповіщення любові Божої і засвідчення її перед світом (пор. Ін. 13, 35); покликані бути світлом, від якого просвічуються ближні та тією сіллю (пор. Мф. 5, 13-16), яка своєю присутністю не дає суспільству зіпсуватися внаслідок наявності в ньому негативних пристрасних елементів. Бути християнином означає бути людиною віри та воскресіння, людиною, яка упродовж всього свого земного життя прямує істинним шляхом назустріч безумовній Істині, Яка у належний час принесла світові спасіння, проповідувала таємниці Царства Божого, постраждала за нас і у невідомий навіть для Неї час знову прийде судити світ (пор. Мф. 24, 36), аби вірні Господу душі навіки оселилися праворуч Нього (пор. Мф. 25, 33).
Оскільки цей час невідомий, це ще більше повинно спонукати нас до активного духовного життя та активних дій, які зростають на родючому ґрунті благочестя та зрощуються потоками віри. Щодня ми в змозі доторкнутися до краю ризи Господньої, коли ставимося до ближніх із належним шануванням, допомагаємо їм і за все це у тихій молитві приносимо подяку Богові, Який дав нам можливість проповідувати Його своїми вчинками задля Його слави. Так, віра – це та категорія духовного простору, яку безпосередньо неможливо торкнутися, побачити чи почути, однак плоди її діяльності можливо осягнути, їх можна побачити та почути про них і, звісно, для християнина важливо, щоб ці плоди були благими.
У преподобного Паїсія Святогорця є така заувага: «Якщо людина звершує свій життєвий шлях з вірою, без вагань і шукає допомоги у Бога, то поступово з нею починають відбуватися чудові події – спочатку дрібні, потім важливіші, – і віра її поглиблюється … Тільки істинно віруюча людина живе справжнім життям і справді є Божою людиною». Ось ці останні слова святого Паїсія про справжнє життя є дуже важливим моментом, оскільки людина створена Богом для життя разом із Ним та вірою в Нього, а тому поза орбітою Господньої присутності людина втрачає найбільший скарб всього світу – Бога… Можна знайти для себе ті чи інші заняття, наповнити всі свої дні та години різноманітними турботами, застосувати всі можливості для будь-чого, але без Бога все втрачає свій сенс, тому що ми покликані до вічного життя у Царстві Божому, а не просто до земних праць, які завжди мають одне завершення – смерть.
Для віруючої людини смерть є тільки межею між тимчасовістю та вічністю, адже в очах Бога ми всі становимо єдиний живий соціум (пор. Лк. 20, 38). Можна навіть сказати, що Євангеліє цього недільного дня показує нам відсутність такої диференціації, коли Господня сила зцілює хоча і немічну, проте живу, жінку, згідно із її вірою, та через віру воскрешає на очах апостолів і батьків вже спочилу дівчину, незважаючи на сумніви чи насмішки присутніх на той час в будинку людей (див. Лк. 8, 53). Так діє Господь: Його справи недосяжні для людського розуміння та неможливі для нашого повторення за Ним, але ми точно знаємо, що це – наш Господь, Який є істинно Великим і Тим Єдиним, Хто правдиво здатний творити чудеса (пор. Пс. 76, 15) у премудро сотвореному Ним світі (пор. Пс. 103, 24).
Все наше життя – це реальне свідчення любові Бога до нас, людей. Ми існуємо завдяки Божій любові, яка немічних зцілює, грішників навертає до покаяння, обтяженим подає полегшення і навіть мертвих воскрешає. Сьогодні Господня любов знову явила себе в Капернаумі, де двоє людей довірилися Христу. Аризонський старець Єфрем одного разу сказав: «Довірся Богові, творіння Якого перебувають під Його опікою, бо й лист з дерева не падає без Його Божественної волі». Це урок сьогоднішнього недільного дня, що навчає нас довіряти Господу – довіряти не сліпо, без міркування чи тверезого усвідомлення, але довіряти щиро, реально знаючи, які величні справи зданий творити наш Люблячий Господь. Нині Люблячий Господь жінку позбавляє хвороби, дівчину вивільняє від кайданів смерті, але все це Він чинить виключно на основі щирої та непохитної віри, скарб якої хай невідлучно перебуває в наших душах.
