Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми з вами духовно переносимося до древнього Єрусалима, де лагідна Отроковиця Марія входить до Храму Божого у супроводі чистих дів та невидимих ангелів. Сьогодні майбутня Богородиця не просто переступає поріг Храму, де буде у смиренні та чеснотах трудитися для Бога, але й перебувати у молитві та вивченні Святого Письма до того самого блаженного дня, коли Архангел Господній сповістить Їй про грандіозну місію (див. Лк. 1, 26-38) – стати учасницею Воплощення Сина Божого, що має прийти задля спасіння людини і шляхом Свого Пресвітлого Воскресіння повернення її до втраченого Раю.
Свято Введення до Храму Пресвятої Богородиці – це подія, прославлення якої має спонукати нас до чималих зусиль, а особливо зусиль щодо здобуття покірності Богові, всебічної чистоти та безумовного прагнення до зрощення на теренах своєї душі правдивої християнської любові, приклад якої світові явив Сам Спаситель. Маючи прагнення до цієї любові, по-особливому ми сьогодні звертаємось до Пречистої Цариці – маленької Дівчинки, Яка у належний час прийме до Свого дівственного лона безмежного Творця всього видимого і невидимого. Ми ж, у свою чергу, покликані відчинити Ісусові двері свого серця, впустити Його на терени душі і дозволити просвітити наш розум, щоб думки наші були направлені до творення добрих справ і вірного служіння Йому, як це чинила Його Непорочна Мати.
Із Священного Передання Церкви нам відомо, що при Єрусалимському Храмі Свята Діва в настільки юному віці, виконуючи і певний фізичний послух, ніколи не забувала про важливість молитви, що являє нам ту важливу деталь – для молитви ніколи не буває зарано або запізно. Так, до прикладу, преподобний Паїсій Святогорець говорить: «У своєму подвизі більше уваги приділяйте молитві, бо вона підтримуватиме ваш зв’язок із Богом. Цей зв’язок має бути постійним. Молитва – це кисень, що необхідний для душі. Вона не повинна вважатися тягарем». Живучи таким чином в постійній молитві, Господь у відповідь на Її молитовний зв’язок із Ним і зглянувся на смиренне серце Своєї вірної Раби та зробив Своїм вибраним Сосудом, блаженство Якого оспівують вже не одну сотню років (пор. Лк. 1, 48).
Споглядаючи на Пресвяту Богородицю, християнин також постійно вчиться молитві – молитві не простій, але сповненій відданості та смирення. Так, коли ми оспівуємо Богородицю саме ці спасительні чесноти доволі часто виринають в нашій свідомості по відношенню до Непорочної Діви. Втім, буде справедливо сказати, що Богородиця – це зразок усіх чеснот, адже Господь недарма обрав саме Її для участі у великій благочестя таємниці – Свого Пришестя у плоті (1Тим. 3, 16). І таким чином всі чесноти Отроковиці Марії увінчалися найголовнішою – чеснотою любові.
Преподобний Софроній Есекський звертає нашу увагу на наступне: «Якщо в плані аскетичному смирення полягає в тому, щоб вважати себе найгіршим, то в плані богословському божественним смиренням є любов, що віддає себе без залишку, цілком і до кінця». Такою ми споглядаємо Богородицю у Святому Євангелії, хоча євангелісти лише й поодиноко згадують про Неї: Вона залишається, так би мовити, на другому, а то й ще більш дальньому, плані, коли Її Божественний Син звершує те, заради чого прийшов на землю; Вона не втручається у Христові дискусії із книжниками та фарисеями і не стає на заваді входження Своєї Дитини до Єрусалима; і так само Вона у смиренні та любові до Свого Сина і Господа, схиляє перед Ним главу біля Голгофського підніжжя, приймаючи у Своє материнське піклування вже увесь людський рід в особі святого апостола Іоанна Богослова (пор. Ін. 19, 26-27).
Богородиця воістину абсолютно віддала Себе Богові, але чи віддаємо себе ми? За кожним богослужінням ми виголошуємо слова, сповідаючи віддання себе та один одного Христу, однак наскільки ми виконуємо цей виголос молитовного прохання? Віддати себе Господу – це стати реальним свідком Його спасительного Євангелія, сповіщаючи світові, що ми правдиво є поклонниками Народженого у вертепі, є уважними слухачами Його Нагорної проповіді та гідними виконавцями почутих слів, є вірними послідовниками Бога вслід за Ним Хресною дорогою разом із власним хрестоношенням та радісними провісниками Його Воскресіння, про яке почули від світлосяйного Ангела, що зустрів мироносиць в пустому Гефсиманському Гробі (пор. Мф. 28, 5-7).
Всі вищезгадані події не оминули Діву Марію, проте Вона постійно обирала смирення: і коли пастушки вклонялися Еммануїлу і коли одні натовпи народу оточували Христа, інші ж – спочатку оспівували Його, а потім бажали Його Розп’яття; ми не чули Її радощів і щодо Воскресіння, але безумовно знаємо, що Вона перебувала поруч. Як і в наш час, так і попередні епохи буття християнства, Пресвята Богородиця перебуває поруч зі Своїм Сином та поруч із людським родом, дослухаючись до наших благань та доносячи прохання вірних до Царя Слави Христа. Богородиця не залишає нас, а ми повинні не залишати Її, адже Вона є тією величною ліствицею, якою на землю зійшов Господь, що підвести людство на висоту Свого Нетлінного Царства.
«Брати участь у церковному святі, у богослужінні з нагоди свята, – акцентує приснопам’ятний Блаженніший Митрополит Володимир, – це означає долучатися важливості та святості події, що святкується». Тому, дорогі брати і сестри, будемо долучатися до смирення та лагідності Пресвятої Діви, не будемо втрачати духовного натхнення поспішати до доброчесності і не забувати про важливість освячувати таку доброчесність щирою молитвою та відданою любов’ю до Господа і Спасителя Христа, Котрий воплотився від Присноблаженної Марії, Входженню Якої до Святого Святих ми сьогодні дивуємось разом із Ангелами [пор. присп. 9-й п.].
