Милістю Люблячого Небесного Отця, ми, дорогі брати і сестри, звершили новорічну молитву, розпочавши її з урочистого виголосу «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа…», яким завжди розпочинається Божественна літургія – позачасовий богослужбовий простір, який єднає нас у Христі навколо Його Дорогоцінної Євхаристії. Втім, зараз ми також поєдналися у молитві навколо нашого Творця, прохаючи Його благословення на новий відрізок часу нашого земного життя, аби Господь споглянув на наші благання і прохання, подаючи Свої щедроти вірним та нашим ближнім. Це доволі важливий аспект духовного життя, коли людина перед початком певної справи молитвою прохає у Бога про допомогу, адже, як нам добре відомо зі Святого Євангелія, без Господа ми не можемо чинити нічого доброго (пор. Ін. 15, 5).
Молитва – це велична можливість для тлінної людини звертатися у молитві до Безначального Творця поривом безсмертної душі. Ми були створені для вічності і ніколи не мусимо про це забувати. Новорічна молитва також слугує для нас певним нагадуванням про цю вічність, тому що початок будь-якого календарного відрізку часу є новою сходинкою назустріч Богові, новим кроком до безповоротного завершення нашого життя, за межею якого на нас чекає те, чого ми прагнули перебуваючи на землі. Звісно, для християнина таким прагненням є безумовне здобуття Царства Небесного і освячення своєї душі живильними токами благочестя, яке оселяється в тій душі, що звершувала кропітку духовну працю на засадах Євангелія та заповідей Господніх.
Найбільшою заповіддю, що дав людству Господь – це заповідь любові (пор. Мф. 22, 37-39). Саме любов є тією силою, що може творити нове, може вести до досконалості, може приводити людину до Обителей вічного блаженства. Нове творіння починається із любові, тому що без вподобання своєї справи не відбувається щирого її виконання і, як наслідок, довершеного її закінчення. Тим більше це стосується і Царства Божого, позаяк неможливо увійти до Нього, не маючи любові ані до Його Царя і Господа, ані до своїх ближніх. Проте любов надихає людину прямувати вперед назустріч успіху, а для християнина успіх в першу чергу визначається не земними категоріями благополуччя, а тим, наскільки його душа бажає бути причастницею тією любові, що спонукала Бога віддати Свого Сина на заклання, щоб повернути занепалому людству вічне життя (пор. Ін. 3, 16).
Заради цього життя ми і докладаємо ті необхідні зусилля, які приносимо на олтар Божого милосердя. Вічність із Богом не порівнюється із жодним земним благом чи тлінним здобутком. Доволі влучно про це говорить святитель Іоанн Златоуст, коли зауважує наступне: «Хочеш успадкувати життя вічне і кажеш: як зневажатиму заради нього теперішнє? Невже це можна порівнювати? Хочеш одержати одяг царський, і кажеш: як знехтувати лахміттям? Чекаєш, що тебе введуть у дім Царя, і кажеш: як зневажити теперішню халупку? Справді, ми винні у всьому, тому що не хочемо хоча би якось себе спонукати».
Коли християнин спонукає себе до успадкування Царства Божого, він стає правдивим свідком слів нашого Спасителя, Котрий однозначно сказав, що «від днів же Іоанна Хрестителя [i] донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11, 12). Тому одним із аспектів нашої теперішньої новорічної молитви має бути щире прохання до Господа про Його допомогу на цьому доволі нелегкому, проте безумовно необхідному, шляху до Небесного Царства. Людині неприродньо жити без Бога, неприродньо жити без бажання бути із Ним, однак природньо прагнути до єднання із Творцем вселенної кожної миті свого життя, коли би ця мить не мала свого початку – чи із нового тижня, чи із нового року.
Преподобний Севастіан Карагандійський говорить: «[Людині] час наданий Господом для правильного застосування його для спасіння душі та здобуття майбутнього життя». Якщо ми дійсно усвідомлюємо таку важливу деталь нашого тимчасового буття, тоді про це свідчать і наші справи. Правильне застосування часу – це використання його для наближення до Господа у послуху Його заповідям, це належне і неупереджене ставлення до ближніх, це пам’ятання про важливість молитви у будь-який момент свого життя, а тим більше – у найбільш важливі його етапи. Саме тому молитва у день нового року – це не тільки наша благочестива традиція, але й свідчення непідробної любові до Творця, що подарував нам цей рік, попередні роки та епохи, і в принципі подарував людству час для застосування його у векторі духовної користі для спасіння.
Втім, із початком нового року людина все одно будує ті чи інші плани, ставить собі мету або прагне до чергових успіхів. Але, за словом преподобного Аристоклія Афонського, для людини віруючої «немає серйознішої справи на землі, як спасіння душі». Спасіння неможливе без успадкування Божого Царства, здобуття Царства Господнього неможливе без благочестя і щирої молитви – це те, що можна побажати сьогодні кожному із нас, хто із сердечним поривом звертається до Небесного Отця. Новорічний період проходить у добрих побажаннях та радості, тому не зайвим буде побажати всім нам Божого благословення та Його благодатної милості, побажати один одному гідного крокування до Його Царства стежинами благочестя і найголовніше – побажати, щоб новий рік проходив під знаменом чесноти, яка у всі часи не повинна втрачати своєї актуальності – чесноти любові, за якою всі ті, хто сьогодні підніс свої молитви до Христа будуть упізнавані в цьому світі саме як Його учні (пор. Ін. 13, 35), що прагнуть до благословенного Царства Безначального Отця, Єдинородного Його Сина і Утішителя Духа.
