Сьогодні, дорогі брати і сестри, в Неділю перед Різдвом Христовим, ми особливо згадуємо родовід Спасителя і тих, хто вірою та любов’ю служив Богові, тримав пам’ятання про Нього в Своєму серці і гідно звершував своє земне мандрування. Слід одразу зауважити, що цього недільного дня ми не просто слухаємо перелік імен, які записали всехвальний євангеліст Матфей та первоверховний апостол Павло, але чуємо про тих людей, які попри різноманітні труднощі земного життя були готові йти в бік Господа, прямувати до Нього і бути відданими Йому навіть тоді, коли часом здавалося би, що оточуючому їх народу, їхнім ближнім вже нема шансу знову навертатися до Істинного Бога.
Святість є особливим явленням благодаті Бога, Котрий закликав старозавітний народ до святості (пор. Лев. 11, 44) і тепер вже новозавітному народу нагадує через апостола Петра, що Його заклик не втратив своєї актуальності (пор. 1Пет. 2, 9). Упродовж історії людство неодноразово впадало у різні гріхи, але Господь постійно чекає повернення людини, Люблячий Небесний Отець чекає Своє творіння вдома – у Царстві досконалості та блаженства. Якщо ми поглянемо на персоналії, про яких сьогодні нагадує нам Святе Письмо, то перед нами постануть люди різної долі і різних життєвих обставин, але їх об’єднала не різноманітність, а повернення до Бога після прогрішень, після падінь.
Це доволі важливий урок для віруючої людини будь-якої епохи і лейтмотив цього уроку звертає нашу увагу на те, що ми не ідеальні люди, проте ми прямуємо до Ідеалу, ми прямуємо до тихої гавані Великого Бога і Спасителя, ми прямуємо до Джерела досконалості, що закликає до її успадкування і кожного віруючого християнина (пор. Мф. 5, 48). Але ще одним важливим аспектом спогаду різних імен є те, що Господь являє нам власну неупередженість, адже серед багатьох праведників є і ті, кого важко такими назвати, або ж навіть неможливо. Однак таким різноманіттям родоводу Христос являє світові, що для Нього важлива кожна людина, кожна безсмертна душа є неймовірною цінністю в очах Божих.
Усвідомлюючи велич Божої прихильності до людини, преподобний Симеон Новий Богослов свого часу звертався до Творця наступним чином: «Я знаю і … впевнений, Боже мій, що ні величність злочинів, ні безліч гріхів, ні ганебність діянь ніколи не перевершать багато чого, краще ж кажучи величного людинолюбства Твого і того, що перевищує розум і слово милосердя Твого, яким Ти рясно зрошуєш грішників, що гаряче каються, очищаючи і просвічуючи їх, роблячи їх причастниками світла та спільниками Божества Свого». Такі слова може написати людина, яка дієво відчула на собі таку Божественну любов, яка на власному досвіді торкнулася променів Господнього милосердя і серцем прийняла велич Правдивого Бога, Котрий бажає кожній людині спасіння (пор. 1Тим. 2, 4).
Старозавітні праведники не стали живими свідками спасіння, але безумовно вони взяли в ньому участь, будучи частиною родоводу Господа Ісуса. Між ними і нами є грандіозна межа, якою є невимовна подія Різдва Христового – факт історії людства, коли Христос приймає плоть людини, щоб людину знову повернути до втраченого Раю; Бог слухняно приходить на землю, аби неслухняній людині вкотре явити Свою любов та піклування і зцілити стражденну гріхом душу. Різдвяна радість зовсім скоро буде звертатися до нас словами любові, за якою Бог Отець віддає Єдинородного Сина для життя світу (пор. Ін. 3, 16) – Безсмертний Бог стає викупом за смертну людину.
Святитель Миколай Сербський говорить: «Любов Божа до людини завбачує любов людини до Бога. Хто знає, любила б дитина матір, якби раніше не відчула її любові до себе? Також і людина не може запалити в собі любов до Бога доти, доки не відчує невичерпної Божої любові до самого себе». Ось це і є важливим аспектом нашого буття перед Творцем – нам слід дати можливість Богові торкнутися нашого серця, як у належний час це зробили старозавітні праведники, які ще не знали про час Пришестя Христового до світу, не знали про Його Дорогоцінну Жертву і величне світло Гефсиманського гробу, але вони довірилися Богові і цим явили до Нього свою любов.
Справжня любов ніколи не буде вимагати чогось неможливого, так само як і Господь не вимагає від нас надскладного – Він чекає нашого повернення, щоб ми знову мали змогу отримати поруч із Ним правдиве блаженство, щоб отримали вічне життя поруч із Ним та все тими ж праведниками, про яких говорять сьогоднішні недільні читання. Якщо ми довіряємо Господу, тоді і наше життя наповнюється Його прекрасними благами, оскільки, як чітко і влучно навчає святитель Димитрій Ростовський, «де Бог, там все добре». І це те добро, яке тлінний світ не в змозі дати людській душі, оскільки душа створена для вічності у Раю, а не тлінності світу.
Сьогоднішній недільний день акцентує нашу увагу саме на вічності, бо хоча згадані люди й відділені від нас напрочуд великим відрізком часу, але саме у Христі ми стаємо єдиними, коли довіряємо Йому і йдемо за Ним, віддаючи Йому своє серце (пор. Притч. 23, 26) і гідно несучи свій життєвий хрест (пор. Мк. 8, 34). Саме у Христі справжня радість для людини, яку Він настільки возлюбив, що віддав Себе на Голгофу і не залишив наодинці посеред буремних вітрів світу, подарувавши можливість єднатися із Ним у Його Пречистих Тайнах. Віра! Ось те, про що ми можемо нині поміркувати і знайти шляхи для її вдосконалення і примноження на теренах наших душ, покликаних до блаженства разом із тими, хто вже перебуває у дивних променях Любові Христа.
