Дорогі брати і сестри, Христос народився!
Цими винятково радісними словами ми сьогодні зустрічаємо Пришестя до світу нашого Господа і Спасителя – Необименного Бога, Котрий народжується у вбогому вертепі і покладається в скромні ясла поруч із худобою, приймаючи поклоніння від пересічних віфлеємських пастушків. Ми урочисто прославляємо Господа після тривалого періоду постової ниви, яку кожен торував по-різному, але Христос збирає всіх, єднаючи нас навколо Себе і навколо Своєї Божественної Любові, що є тим прекрасним ідентифікатором християн у суспільстві (пор. Ін. 13, 35). І свято Христового Різдва вкотре закликає нас згадати про цю любов, згадати про Свою приналежність до Спасителя світу.
Віфлеємська зірка, що дві тисячі років тому вказала східним мудрецям місце Народження Еммануїла, сьогодні вказує нам на Христа, Котрий є Світлом і кличе до світла Своїх учнів (пор. Ін. 8, 12); віфлеємська зірка сьогодні спонукає нас до примноження любові, адже вона слугує нашим спасительним дороговказом до перебування у Бозі (1Ін. 4, 16); сьогодні зірка має вказати нам на ясла, в яких покладений Месія – покладений Той, Хто створив світ, у метушні якого Йому нині не знайшлося гідного місця для Народження.
Втім, нинішня урочистість спонукає нас у простоті та смиренні схилитися перед Предвічним Богом і принести Йому в дар плоди благочестя і нашої вірності. «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Ін. 14, 15), – ці слова ніколи не мають втрачати своєї актуальності для християнина, а в день Різдва Христового вони мають лунати в нашій душі особливим чином, оскільки саме любов має стати для нас тим дарунком Богоневляті. Якщо ми любимо Бога, то маємо пам’ятати про нашу спільність із ближніми і тими, хто цього потребує (пор. Мф. 25, 35-45); якщо ми любимо Христа, то ми вдосконалюємось і прямуємо до приготованого Царства Божого; якщо наші серця дійсно звернені до Господа, тоді ми із ангельською радістю звіщаємо світу про своє уповання та сповідуємо вишню славу Бога і несемо до цього світу мир, що має бути серед всіх людей доброї волі, як про це і було виголошено тієї благословенної ночі (пор. Лк. 2, 14), що змінила хід історії.
Святитель Григорій Неокесарійський в своєму урочистому слові промовляє: «Цього радісного дня Бог прийшов народитись: в цей день великого Пришестя Бог став тим, Ким не був – будучи Богом, став Людиною». Так, досконалість Божественного домобудівництва і любов Творця до творіння низводить Його до смиренного образу раба (пор. Флп. 2, 7), щоб раби знову мали змогу повернутися до вічного Царства. Людина вже перебувала в Раю, але втратила його через непослух, а тепер Господь приходить нас повертати – повертати нас знову до Себе для перебування в реальності блаженства та святості, реальності праведного буття, адже Милосердний Владика світу, «за Своєю милістю, не міг дивитись на рід людський, мучений дияволом, але прийшов і спас нас» [див. Таїнство Хрещ.].
Милість Бога до людини – це величний подарунок, який ми, на жаль, часто можемо недооцінювати. Втім, явлення милості ми прославляємо сьогодні поруч із яслами, де відсутні пишні балдахіни чи інкрустовані предмети домашнього вжитку, але присутній Сам Цар над Царями (див. Одкр. 19, 16) – Господь, Котрий під час Свого земного служіння також нагадує людині про важливість милості (пор. Мф. 9, 13). Тобто Бог подає людині милості і чекає на те, щоб і самі люди між собою не втрачали засад цієї спасительної чесноти.
Преподобний Єфрем Сирін у своїх творах пише, що «Господь милосердний – Йому приємно надати милість та спасти людину». І свято Христового Різдва є важливим свідченням цього милосердя, адже упродовж історії людство відходило від Творця і поверталося, людство чинило великі прогрішення і впадало в різні беззаконня, але це не зупинило Бога прийти на землю, щоб подарувати нам спасіння. І це доволі важливий момент, що спасіння дарується, однак не нав’язується, тому що все залежить від людини і її власного вільного бажання щодо входження під крівлю спасіння.
Двохтисячорічний період буття християнства показує нам і наближеного апостола, який зрадив Божественного Учителя; і переслідувача Церкви, який став одним із найвеличніших апостолів і сонми мучеників, котрі попри страх смерті на очах язичницького натовпу обирали бути із Христом. Все залежить від вибору, який людина, можна сказати, робить щодня, коли залишається із Богом, коли прибігає до Нього у молитві і схиляється перед Ним у сердечному пориві євангельської любові та відданості Його Господнім велінням. Тільки вибір людини здатний залишити її з Богом, Котрий жодним чином не шкодує для нас Своїх щедрот та милосердя, Свого людинолюбства і того Царства, до якого Він кличе кожного із нас Своїм Пришестям та подальшим виходом на проповідь (пор. Мф. 4, 17).
Дорогі у Богонемовляті Христі брати і сестри! Сьогодні особливе свято Божественного благовоління, любові і милосердя. Сьогоднішнє свято приводить нас до вбогого вертепу, аби поклонитися Великому Богові, що став Немовлям і явив нам грандіозність Свого смирення через милосердну любов до кожного з нас без винятку. Принесімо ж і свою любов у відповідь на любов Еммануїла, пам’ятаючи настанову преподобного Порфирія Кавсокаливіта: «Любов до Христа – це щось відмінне від мирської любові … Вона не має кінця, не має насичення. Вона дає життя, дає силу, дає здоров’я, дає, дає, дає… І чим більше дає, тим більше людина хоче любити». Хай же така любов буде сьогодні для нас знаменом свята Пришестя до тлінного світу Предвічного Господа Христа: хай вона надихає нас до служіння Йому у благочесті та праведності, хай вона спонукає нас до щирого пам’ятання про те, що ми християни – люди, які пізнаються в цьому світі через любов до Бога та ближніх!
