Із душевною радістю ми, дорогі брати і сестри, зустрічаємо сьогодні велике свято Богоявлення Господнього – спасительну подію, коли Єдиний Бог явив Себе у трьох іпостасях на річці Йордан: Божественний Син охрещувався від святого Іоанна Предтечі, Бог Отець засвідчував Своє благовоління, а Святий Дух з небес сходив у голубиному вигляді (див. Мф. 3, 13-17). З цього часу Христос починає кількарічний шлях Своєї євангельської проповіді наближеного Царства Божого (пор. Мф. 4, 17) задля спасіння людини, відкуплення її від рабства смерті, визволення із кайданів гріха та повернення до втраченого Раю. На цьому шляху Господу зустрінуться хворі, немічні, біснуваті і навіть вже померлі люди, але справжня і нелицемірна віра буде зцілювати і воскрешати.
Християни – це люди, котрі вірять Люблячому Богові, ім’ям Якого мають почесну гідність іменуватися. Втім, іменуватися християнином не рівнозначно автоматичному спасінню чи здобуттю Божого Царства. З моменту, коли людина приймає Таїнство Хрещення і входить до блаженної огорожі Церкви Христової, дорога до Царства Господнього тільки починається і успішний результат проходження цієї дороги залежить від нас самих, «щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, доброчесно, праведно і благочестиво жили в нинішньому віці, очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 12-13). Звісно, що подібна праця є складною, однак для віруючої людини це не є раптовим фактом, а тільки підтвердженням давно відомих слів Христа, що «від днів Іоанна Хрестителя і дотепер Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто застосовує силу, здобувають його» (Мф. 11, 12).
Що це за сила, яку необхідно застосовувати для здобуття Царства Божого? Насамперед, це сила, що ґрунтується на вільному прагненні вдосконалення свого життя у векторі праведності та благочестя, векторі, що наближує людину до благодаті Святого Духа, який очищує душу від усілякої скверни. Старець Єфрем Арізонський дає нам таке порівняння: «Як бджоли сідають на ті квіти, де є нектар, так і Дух Святий приходить у ті розум і серце, де виробляється солодкий нектар чеснот і добрих помислів». Чесноти і добрі помисли мають бути для християнина природніми елементами життя, адже неможливо прагнути бути із Богом без прагнення до вдосконалення, неможливо міркувати про спасіння своєї душі, якщо розум знаходиться у полоні злих думок чи злісних побажань.
Христос приходить на землю, щоб принести людству радість нового життя, де чільне місце займає одна із найвищих чеснот – любов. Саме любов є найдорогоціннішим нектаром благочестивої душі, яку вона спонукає й до творення інших добродійностей. Втілений Спаситель показує людині, що таке досконала любов на власному прикладі послуху, приймаючи людську плоть, виконуючи старозавітні приписи щодо обрізання і принесення на сороковий день до Храму, не поспішаючи виходити на всенародну проповідь раніше юдейського повноліття, а нині ще й виконуючи всю правду (пор. Мф. 3, 15), коли, будучи Предвічним Богом і Царем вселенної, схиляє під рабську руку Свою Божественну Главу.
У свою чергу нам слід також приносити Богові власні плоди дієвої і нелицемірної любові, які будуть реальним свідченням нашої приналежності до Нього та Його Святої Церкви, будуть спонукати інших приходити до Христа та ставати Його вірними чадами. Кожна добра справа має бути для нас сходинкою до спасительних вершин вічності у Царстві Божому, а кожна чеснота, яку ми в змозі здобути, доклавши відповідні духовні зусилля, не повинна бути проігнорованою. Все це є важливими складовими безперестанного маршруту християнина, що має одного разу початися в особистій купелі зодягання у смерть Спасителя (див. Рим. 6, 3) і впевнено продовжуватися упродовж всього життя, яке людина цілковито віддає Христу [пор. Мал. єкт.].
Віддаючи своє життя Христу, ми усвідомлюємо те, що із Його Пришестям на землю завершилася епоха панування смерті. Відтепер смерть не має влади над душею людини, яка присвячує себе Богові, оскільки для благочестивої душі за межею тимчасовості починається буття вічності. Преподобний Феодор Студит говорить: «Якщо [вічного] життя бажаєш – знаходь світло, тому що Бог і Його заповідь це і є світло». Так, Христос – це Світло (Ін. 14, 6) і це Світло виливається на весь світ, мешканці якого покликані ходити вслід Спасителя, щоб Він просвічував їхнє життя (пор. Ін. 8, 12).
Сьогоднішнє святкування у богослужбовій літературі також має ще одну назву – свято Просвіщення. Христос для виконання правди прийняв Хрещення в Йордані, а кожен із нас у відповідний час прийняв Таїнство Хрещення для власного просвіщення і подальшого життєвого крокування шляхами Господніх заповідей, кожна із яких є тим прекрасним світлом, що просвічує очі (пор. Пс. 18, 9) і допомагає прямувати у вірному напрямку Божого Царства, яке успадковується через покаяння та застосування відповідних зусиль. Проте подібна Божа допомога можлива тільки за нашого бажання щиро її прийняти, тому що і на Йорданському березі були й ті, хто реально бажав очищення від гріхів задля подальшої праці над своїм спасінням, й ті, які прийшли до Предтечі лише через те, що переживали про власну неминучу гніву долю (пор. Мф. 3, 5-7).
Свято Хрещення Господнього, дорогі брати і сестри, збирає нас всіх у молитві до Бога, Якому належить приносити славослів’я і складати подяку за всі ті благодіяння, що були подаровані світові через любов Творця до творіння. Саме ця любов, як говорить з нагоди сьогоднішнього торжества принопам’ятний Блаженніший Митрополит Володимир, призвела до того, що «прийшов Син Божий у світ … аби перемогти гріх як зло, що має згубні наслідки, з яких найтяжчий – смерть». Господь Ісус народився у вбогому вертепі, охрестився від Свого раба і був розіп’ятий руками власного творіння, але це не зупинило Його у подоланні гріха і смерті, щоб кожна людина, яка прийняла на себе ярмо Христове (див. Мф. 11, 29), змогла кропіткою працею та сумлінними зусиллями успадкувати спасіння у Царстві Господа, Який сьогодні на Йорданській річці явив Своє триіпостасне Божество.
