Сьогодні, дорогі брати і сестри, Євангельське читання від всехвального апостола Луки відносить нас до древнього міста Єрихону, на території якого відбулася доленосна зустріч митаря Закхея із Господом та Спасителем нашим Ісусом Христом. Важливість цієї зустрічі для податкового чиновника можна побачити в його реакції від спілкування зі Спасителем та реакції на подальші слова Господа про прийдешній візит до оселі цього єрихонського митаря. Закхей не просто радіє тому, що його домівку відвідає Христос, але миттєво приймає рішення змінити попередній стиль життя і в декілька разів відшкодувати ті збитки, які він завдав своїм співгромадянам (див. Лк. 19, 7). Саме це і є одним із славетних прикладів покаяння, фундамент якого саме в такому кардинальному рішенні – рішенні безапеляційно залишити гріх, щоб в гідному душевному очищенні перебувати перед Господом.

 Репутація митарів у юдейському суспільстві була жахливою, оскільки вони перебували на державній службі у римлян, які були поневолювачами народу. Можна зрозуміти, чому людей не просто збентежив намір Господа відвідати Закхея, а навіть обурив, адже Христос прямував до будинку людини, яка жила чужими для юдеїв інтересами. Втім, Христос споглядає на Закхея не як на митаря, а як на стражденну людину, котра, як і інші оточуючі, був сином Авраама, заради якого Син Людський також прийшов, щоб знайти його безсмертну душу і подати спасіння серед мороку гріховної загибелі (пор. Лк. 19, 9-10). Звісно, в очах книжників, фарисеїв та народу вчинок Спасителя не знайшов підтримки, оскільки для них митар – це грішник, однак цей грішник спромігся знайти в собі сили поступитися своїми амбіціями, щоб принести користь бідним і відплатити тим, кого попередньо скривдив (див. Лк. 19, 7-8).

 Вміння чесно поглянути на свої вчинки задля подальшого виправлення має важливе значення для нормального життя людини, оскільки кожен із нас покликаний до творення добра, примноження правди і вдосконалення. Особливо ж це важливо для віруючої людини, яка іменується величним іменем християнина, котрий покликаний бути храмом Духа Святого (пор. 1Кор. 6, 19), храмом Живого Бога, Який бажає перебувати поруч із нами – обраним народом, що повинен бути відсторонений від будь-чого нечистого (пор. 2Кор. 6, 17). Так, Закхей усвідомив, що його вчинки на посаді митаря були нечистими і тому вирішив чинити те, що буде свідченням його очищення, свідченням залишення у минулому свого найбільшого прогрішення і обраного напрямку в сторону Господа та Його Божественної правди.

 Приклад Закхея навчає нас, що поруч із Богом будь-які земні категорії благополуччя, добробуту та фінансового комфорту втрачають свій сенс, позаяк найбільший скарб – це саме перебування із Господом, перебування у променях Його любові та милосердя. Святитель Ігнатій Кавказький говорить: «Бог, прийнявши на Себе людську подобу, не знайдений і не покликаний людьми, Сам, за Своєю невимовною благістю, прийшов «знайти і спасти» рід людський, «загиблий» через відчуження і віддалення від Бога, прийшов «знайти і спасти» кожну людину, яка захоплена до загибелі через гріх, аби тільки ця людина не відкинула Бога, Який шукає та бажає її спасти». Це напрочуд важливий момент у справі спасіння людини і його важливість розкривається через бажання самої людини прагнути бути із Господом. Бог не вимагає від людини неможливих дій чи надскладних вчинків, але шукає її для того, щоб подарувати приготоване для неї спасіння.

 Спасіння є логічним завершенням земного життя людини, яка освятила його правдивим та доброчесним життям у Господі. Втім, спасіння не може відбутися проти волі самої людини, адже воно передбачає майбутнє життя разом із Богом та освяченими чеснотами душами праведників. Якщо людина упродовж свого земного буття не усвідомила важливість бути із Творцем, не прагнула до духовної досконалості, не єдналася із Богом у Його Дорогоцінних Тайнах, то смертельна межа не в змозі це виправити. За межею смерті перед нами постає вже результат нашого життєвого рішення – нова реальність буття, початок якого був закладений на ґрунті нашої свободи вільним рішенням на основі нашого бажання.

 Саме це ми можемо спостерігати в Закхея, котрий мав бажання тільки побачити Христа, але отримав значно більше і це «більше» спонукало його відмовитися від негідного способу життя. Про таких, як цей єрихонський митар, видатний екзегет та історик Церкви блаженний Феодорит, єпископ Кирський зауважує: «Бог буде все у всьому, коли всі будуть визволені від гріхопадінь і навернуться до Нього, і не будуть уже приймати схильності до гіршого». У митаря Закхея не було часу для роздумів, оскільки Христос покликав його до себе негайно (див. Лк. 19, 5) і присутність поруч зі Спасителем дала той результат, який нам всім добре відомий – він відмовився бути рабом гіршого. Можемо тільки уявити потрясіння цього чоловіка від спілкування із Христом, Котрий традиційно був оточений апостолами і багатолюдним натовпом слухачів, із-поміж яких Господь не обрав когось для акцентування Своєї уваги, але покликав того, хто бажав просто хоча би поглянути на Нього (див. Лк. 19, 4).

 Ми – християни! Нам подарована велична можливість не просто споглядати на Христа, але й у Пречистих і Спасительних Тайнах ставати Його співтілесниками та співкровниками. Христос – це наш безцінний Скарб, поруч із Яким людина отримує багатство спасіння та вічного життя. Закхей своїм кардинальним рішенням, що було озвучене перед єрихонським натовпом у присутності Господа Ісуса, показує, на яку готовність до зміни свого життя здатна людина заради перебування із Богом. Дивлячись, на його приклад, ми також повинні навчатися залишати позаду гріховні нахили, пристрасні вподобання та навіть найменші негідні вчинки, щоб стати достойними того, аби у належний час до оселі нашої душі звернувся Люблячий Христос: «Сьогодні потрібно Мені бути у твоєму домі!» (Лк. 19, 5). Амінь!