В Господній молитві, яку для нас залишив Сам Спаситель Христос, ми звертаємось до Небесного Отця: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6, 12). Це є одним із коротких прохань, якими наповнена ця дивовижна молитва, однак кожне її слово – це блаженне сповідання святості Безначального Отця і визнання себе немічними по відношенню до Нього. Прохати про прощення із посиланням на те, що й ми прощаємо нашим ближнім є важливим аспектом буття християнина, оскільки ними ми визнаємо свою недосконалість і свою схильність до гріха, адже, за словом апостола любові, «коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди» (1Ін. 1, 8).
Святитель Кесарій Арелатський говорить, що «найгірший рід гріха – не усвідомлювати гріха». Втім, ми з вами, дорогі брати і сестри, сьогодні звершуємо особливе чинопослідування, яке надихає нас не просто до усвідомлення своєї гріховності, але й щирого розкаяння перед тими, проти кого згрішили: проти Господа, проти наших рідних, близьких, друзів чи навіть просто знайомих. Святий апостол Павло не просто так звертається до християн Риму, а через них і до всіх нас, говорячи: «Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми» (Рим. 12, 18). Ось ця можливість примирення із нашими оточуючими має бути максимально використана, з огляду на слова Господньої молитви – використана заради знайдення мирного порозуміння і подальшого спільного предстояння в молитві перед Отцем Небесним.
Наш Господь є безоднею милосердя і неосяжним океаном досконалої любові. Вже цей безумовний факт має сприяти і надихати нас до такого ж відношення до наших ближніх, які є такими ж самими смертними людьми, покликаних до вічності у Царстві Божому. Видатний ієрарх Святої Церкви святитель Григорій Богослов у своїх мудрих повчаннях зауважує: «Прощай – той, хто отримав прощення; милуй – той, що був помилуваний; людинолюбством здобувай людинолюбство, поки є для цього час». Ось це важливе зауваження святого Григорія про наявність часу і має спонукати нас до прощення наших ближніх та щирого звертання до Творця з приводу прощення власного, адже за межею цього тимчасового життя у нас буде відсутня змога щось змінити, як про це нам добре відомо із Євангельського уривку про багатія та Лазаря (див. Лк. 16:19-31).
Все наше життя є підготовкою до зустрічі із Неупередженим Суддею і єдиними нашими адвокатами будуть наші земні вчинки та справи благочестя. Особливо ми це усвідомлюємо зараз напередодні світоспасительних днів Великого посту, кожний день якого є однією з неймовірних можливостей для духовного вдосконалення і чергового наближення до Люблячого Бога, Котрий звертається до нас, виголошуючи: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу!» (Мф. 25, 34). Однак, яким чином можуть успадкувати Царство вічної любові та прощення ті, які не навчилися любити й прощати, не навчилися жити разом з іншими душами, до яких також звернене це запрошення?
Великий піст, період якого починається вже зовсім скоро, має бути для нас тією величною можливістю вчитися та навчатися жити із нашими ближніми, із якими ми сьогодні прохаємо прощення один в одного. Це не мають бути «автоматичні» репліки заради збереження послідовності Чину, який ми звершуємо. Святитель Миколай Сербський про це так говорить: «Простити – це не просто не мстити, а покрити гріх брата мовчанням і забуттям». Так, саме на подібних речах будується правдиве християнське прощення, основу якого поклав Сам Господь на Живоносному Хресті, подавши і кожному з нас вірний приклад для відносин із ближніми, які в чомусь були винні перед нами. Важливо завжди пам’ятати і про те, що Господь пробачив нам значно і значно більше, аніж будь-хто може вчинити по відношенню до нас.
«Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6, 12), – це ті слова, які мають бути закарбовані в нашому серці поруч із іншими проханнями цієї прекрасної молитви. Ми маємо прощати ближніх, тому що покликані разом із ними прославляти ім’я Боже, яке освячується як на небі, так і на землі; маємо прощати наших ближніх, тому що разом з ними ми сповідуємо пришестя Божого Царства і благаємо про подання нам насущного Хліба Життя – Божественної Євхаристії, поруч із якою неможливо говорити про гріх чи злочин, але прославляти виключно безумовну і безапеляційну любов Господа до людини, заради якої постраждав Єдинородний і Предвічний Син Божий.
Починаючи шлях Святої Чотиридесятниці, будемо прохати Бога про допомогу у торуванні цього шляху не тільки нам самим, але й братам і сестрам, що нас оточують, адже разом із ними ми складаємо спільне Тіло Святої Церкви, Главою Якої є наш Спаситель Христос (пор. Еф. 5, 23). Сьогодні ми прохаємо один в одного вибачення за те, що вчинили, промовили чи навіть подумали: нехай це вибачення буде пронесене через всі дні Великого посту і не буде забуте й після світлосяйного дня Воскресіння Христового. Нехай постова нива кожного з нас буде наповнена щирою любов’ю до Бога та нелицемірною любов’ю до наших ближніх; нехай молитва кожного з нас буде свідченням нашої приналежності до Небесного Отця, перед неупередженим Лицем Якого ми зараз звершили це особливе богослужіння – богослужіння, що нагадує нам про те, що ми всі є грішними, однак Господь все одно очікує на кожного з нас, хто покликаний успадкувати Царство, приготоване благословенним душам від створення світу. Амінь!
