Дорогі брати і сестри! З Божою поміччю ми з вами звершили читання останньої частини Великого покаянного канону преподобного і богоносного отця нашого Андрія Критського. Чотири дні поспіль ми з вами долучалися до витончених гімнографічних і літературних прийомів, завдяки яким нагадували собі про праведність святих і лукавство грішників, щоб першим наслідувати, а від других втікати. Своїм твором преподобний Андрій показував нам, наскільки величним і гідним для людини є упокорення та смирення перед Богом, та наскільки жахливим і трагічним є марнослав’я та гордість в очах нашого Творця.
Кожне ім’я в каноні – це не лише ім’я, яке святитель Андрій просто взяв із Біблії і використав задля порівняння; кожне ім’я використане в цьому творі – це реальна історія життя тієї чи іншої людини, яка будувала своє життя на фундаменті Божої любові або ж знехтувала цією спасительною можливістю. Одним із таких, хто відноситься до перших, був і старозавітний праведник Іов, про якого в тропарях ми знаходимо наступні слова: «Царським достоїнством, у вінець і багряницю вбраний, заможний чоловік і праведний, багатством і стадами наділений, несподівано втратив багатство, славу царства та зубожів» [ВК 4, 2]. Нам відома історія цього праведника та яка трагедія спіткала його життя, але навіть в найскрутнішому становищі він залишався вірним Істинному Богові, не промовляючи на Нього жодного скверного слова чи подібного до цього богохульства.
Споглядаючи на праведного Іова, нам також слід пам’ятати про те, що наше життя мінливе і часом з нами можуть траплятися різноманітні ситуації, але виключно з Богом нам під силу пройти подібні негаразди. Як свого часу Бог сказав патріарху Якову: «Ось Я з тобою – оберігатиму тебе на кожній дорозі, куди лише підеш» (Бут. 28, 15), так сьогодні кожного віруючого християнина Господь не полишає без Свого батьківського піклування. Навіть теперішні святі постові дні також є проявленням невимовної Божої любові та піклування, коли Бог не залишає людину наодинці, подаючи їй тільки закон про постування і на цьому віддаляючись від неї. Ні! Він залишається разом із людиною! Про це вірно говорить святитель Амвросій Медіоланський: «Господь освятив нам Своїм постом Чотиридесятницю: це сотворив Він для нашого спасіння, щоб не лише словом, а й прикладом навчити нас посту».
Приклад від Бога – це найкращий і найдосконаліший приклад для наслідування, порівнянню із яким нічого в цьому світі не підлягає. Втім, Господь вчить нас не тільки посту, позаяк на цьому Його наука не завершується, тому що далі Він дає нам напоумлення щодо смирення та лагідності (пор. Мф. 11, 29), хрестоношення (пор. Мф. 16:24, Мк. 8:34, Лк. 9:23), досконалості (пор. Мф. 5, 48), милосердя (пор. Лк. 6, 36) і, як вершину всього, – любові (пор. Ін. 13, 34). Всі ці чесноти вказані Самим Богом для того, щоб ми не втрачали духовний тонус і якомога активніше старалися працювати задля їхнього здобуття і подальшого примноження.
Зараз ми торуємо блаженний шлях Великого посту і в цей час прагнення до благочестя має бути присутнім у нас значно більше, оскільки вже «прийшов піст, мати ціломудрія, викривач гріхів, проповідник покаяння, оселя ангелів і спасіння людей» [ст-ра, гл. 5. Утр. I. Пон.]. Подібне переживання постових днів має бути присутнім в кожному з нас, оскільки це період, коли нам належить більш ретельніше трудитися над своєю душею, освячуючи її чеснотами та позбавляючись від гріховного бур’яну, максимально знаходячи можливості для дієвого покаяння задля свого спасіння і наслідуючи ангелів у їхній чистоті та щирості предстояння перед Богом і славослів’я Його безгрішної та абсолютної святості.
Ми також з вами покликані до святості (пор. Лев. 11, 44; 1Пет. 1, 16), однак святість не виникає раптово без відповідних вчинків благочестя, яке складається із різноманітних чеснот та добрих справ, що ведуть людину назустріч Богові. Преподобний Софроній Есекський говорить: «Все нам дано від Бога Предвічного, Якому властива велика споконвічна любов. Тож через малі справи ми станемо на шлях любові до Христа». Так, навіть найменша гарна справа здатна допомогти нам у прямуванні до Господа, Котрий вказав, що і допомога тим, хто цього потребує, є вже добрим вчинком по відношенню до Нього Самого (пор. 25, 35-40). Тобто, не існує справ малих чи великих, проте безумовно існують ті справи, які ми чинимо заради слави Божої, прославлення Його пресвятого імені та власного спасіння, яке є логічним результатом благочестивого життя людини.
Цьому ж навчає і великий світильник Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст: «Ти постуєш? Нагодуй голодних, напої спраглих, відвідай хворих, не забудь ув’язнених; утіш скорботних і тих, що плачуть; будь милосердний, лагідний, добрий, тихий, довготерпеливий, незлопам’ятний, благоговійний, правдивий, благочестивий, щоб Бог прийняв і піст твій і вдосталь дарував плоди покаяння». Як бачимо, славнозвісний ієрарх в своїй відповіді нічого не говорить про власний гастрономічний піст, оскільки піст – це не про їжу, а про здобуття благочестя, де їжа є лише одним із аспектів постування і цей аспект аж ніяк не основний, а побічний. Головне в постуванні уподібнюватися до Христа і намагатися стати справжніми зразками віри та лагідності, а не лише виконувати зовнішні приписи, як цього колись дотримувалися фарисеї та книжники.
Християнський піст – це свідчення нашої приналежності до Спасителя Христа, Котрий дав нам приклади дивовижних чеснот, щоб через них ми були корисні ближнім і мали змогу через покаяння увійти до оселі спасіння. Саме до цього своїм Великим каноном, останнє читання якого на цій седмиці ми зараз звершили, закликає нас і преподобний Андрій Критський, молитвами якого нехай Господь допоможе кожному з нас вдосконалюватися у чеснотах і гідно пройти великопісний шлях. Амінь!
