Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми з вами в духовній радості зустрічаємо вже четвертий недільний день Великого посту, прославляючи Синайського ігумена преподобного Іоанна Ліствічника, котрий «джерелами сліз душу очистивши і всенічними молитвами умилостививши Бога … удостоївся любові й краси Божої», якими тепер достойно насолоджується у вічній радості [ГВ, ст-ра, гл. 8]. Святий Іоанн упродовж багатьох століть збирає навколо себе монахів і мирян, до яких звертається із мудрими повчання щодо духовного вдосконалення на належного здіймання від землі до Небесної висоти, де і сам нині перебуває, підносячи Господу молитви про увесь світ.
Згадуючи пам’ять преподобного подвижника у постовий період, ми покликані поглянути на його богоугодне життя, його власний духовний досвід, приклад нелицемірного прагнення досягти Божого Царства та ті способи боротьби з гріхами та пристрастями, які не просто стають на заваді сходження до Небесних Обителей, але й всілякими прийомами намагаються скинути людину від уже досягнутих вершин. Саме тому славнозвісний твір преподобного Іоанна і носить назву «Ліствиця, або скрижалі духовні» – назву, що вже говорить сама за себе. Його трактат є дивовижним сповіданням самого Синайського подвижника, про якого в синаксарі, що розміщений в богослужбовому послідуванні цієї неділі, ми читаємо, що «весь пере́біг життя його була безперервна молитва і безмірна любов до Бога».
Молитва і любов – це ті чесноти, примножувати які належить кожному віруючому християнину, котрий стає на шлях наближення до Бога, озброюючись постом та утриманням у боротьбі проти гріха та пристрастей. У святого Іоанна Ліствичника можна взяти доволі гарний приклад необхідної практики задля цього, адже він, хоча і був справжнім аскетом, але життя його не було «понад міру»: понад міру ігумен Іоанн не споживав їжі, але й не утримувався настільки, щоб нашкодити Богом даному здоров’ю; понад міру він не використовував сон, однак і в лінощах ніколи поміченим не був; понад міру він не чинив нічого в своєму монастирі, але тим не менш суворо дотримувався чернечого уставу. Втім, в межах цієї міри він навчився не поспішаючи йти у бік Господа, залишивши і нам вказівки такого крокування до здобуття спасіння.
Здобуття спасіння не приходить до людини випадковим чином, оскільки є тривалим і кропітким процесом підкорення наших тлінних бажань прагненню до Божого Царства. В цьому величному труді для нас неабияк важливо завжди бути готовими до спокус і подальшій боротьбі з ними. Як зауважує сам синайський преподобний, «перш за наше падіння біси показують нам Бога людинолюбним, а після падіння жорстоким», що є правдивим аспектом для зрощення в собі духовного міркування. Це міркування має базуватися на усвідомленні того, що Господь дійсно людинолюбний та милостивий, що немає гріха, який би перевищував Його милосердя та любов, однак це жодним чином не означає, що людина може дозволити собі жити у пристрастях, адже увійти до їхніх тенет доволі просто, але виплутатися із них можливо не всім.
Шлях до Небесного Царства у святого Іоанна зображується на прикладі ліствиці, тобто драбини із тридцяти сходинок. Кожна сходинка присвячена окремому аспекту боротьби з гріхом та долученням до чеснот. Важливо звернути увагу на те, що ніхто, говорячи сучасною мовою, не може бути застрахований від падіння – ані той, хто тільки ступив на першу сходинку, ані той, хто вже знаходиться на сходинці тридцятій. Все це зумовлене тим, що постійно людина знаходиться в небезпеці бути полоненою дияволом, який, не маючи істини в собі, не встояв в істині, і тільки те й може, що займається загубленням людей, оскільки від самого початку є душогубом (пор. Ін. 8, 44).
Душогубство диявола, як на це звертає увагу святитель Миколай Сербський, зумовлене «через ненависть і злобу, бо він знає, що люди повинні отримати Царство Небесне, яке він втратив». Саме так! Він втратив і тепер прагне такої втрати й кожній людині. Однак це не той шлях, який приготований для людства; наш шлях – це доброчесне крокування до Бога та абсолютне ігнорування підступів диявола, якими він намагається переконати людину в чомусь, що не відповідає дійсності. Як в Едемі диявол спокушав праматір Єву, так і до теперішнього часу він не залишає цієї згубної справи, у будь-який спосіб намагаючись показати людині солодкість гріха, приємність пристрасті і безневинність спокуси, справжня сутність яких може принести душі тільки гіркоту, прикрість і страждання.
Боротьба з дияволом має починатися із покаяння – зміни свого ставлення до гріха через рішуче відречення від нього на користь дієвому благочестю. Проходячи ниву Великого посту, нам подається прекрасна можливість більш активно нагадати собі про цю боротьбу у наближенні до Голгофи, на якій першим увійшов до Раю розбійник, котрий знайшов в собі рішучість звернутися до Спасителя світу. Ми ж, в свою чергу, також маємо ті чи інші гріхи і прогрішення, від яких слід позбавлятися як від тягарів, що заважають здійматися сходинками духовної ліствиці, позаяк неможливо звершувати цей спасительний процес, маючи за спиною такий згубний і непотрібний для душі вантаж.
Сьогодні преподобний Іоанн вкотре нагадав кожному з нас про важливість того, наскільки необхідно людині йти до Бога, підніматися до Нього ліствицею чеснот. Саме тому, улюблені у Христі брати і сестри, не будемо нехтувати можливістю використання цієї можливості, йдучи до Бога шляхом покаяння, яке, за словом святого Софронія Есекського, є до Нього єдиним шляхом, наприкінці якого на нас очікують невимовні блага любові та милосердя Господнього. Синайський ігумен показує нам, що досягти висот Небесного Царства можливо кожному. Кожному, хто правдиво усвідомив всю тлінність служіння пристрастям, у боротьбі з якими хай нам допоможе преподобний Ліствичник Іоанн! Амінь!
