«Коли зійшов Ти до смерті, Життя безсмертне, тоді пекло умертвив Ти сяйвом Божества» [троп., гл. 2], – ці слова, дорогі брати і сестри, сьогодні під час Утрені Великої Суботи лунають для нас особливим чином, оскільки ми звершуємо не звичайне богослужіння, а богослужіння, під час якого співаємо статті на Погребіння, тексти яких наповнені винятковим смислом і любов’ю до Переможця смерті – Господа і Бога нашого Ісуса Христа. Так, нині пекло перемагається власною зброєю – смертю, – тому що до нього прийшов Той, над Ким воно не має влади, не має жодного знаряддя нашкодити Йому чи зробити будь-яку іншу притаманну пеклу річ.
Свята Церква вкотре нам нагадує про те, Ким є наш Господь, а саме – Життям (пор. Ін. 14, 6)! Христос – це Життя, до Якого покликаний і кожен віруючий в Нього християнин, і це покликання вчить тому, що наша віра приводить нас до життя, яке також непідвладне смерті, позаяк ті, що є вірними Христу навіть якщо і помруть – оживуть (пор. Ін. 11, 25). Це наше християнське сповідання, що базується на реальних фактах – фактах, які для нас залишив Сам Господь Христос, коли був відданий на заклання через наші гріхи, але воскрес із мертвих, щоб засвідчити все те, про що Він неодноразово проповідував.
Під час богослужіння ми звертаємось до Господа: «Життя, до гробу поклали Тебе, Христе, і смертю Своєю Ти знищив смерть і подав світові життя» [7-ма ст.]. Дійсно, саме у Спасителі ми здобуваємо правдиве життя, якого неможливо здобути ніяким іншим чином: у Христі ми оновлюємось через Хрещення, здобуваємо поруч з Ним утіху та радість, прямуємо до Нього заради блаженства та Царства Небесного, маємо можливість з Ним поєднуватися у Його Дорогоцінних Таїнах задля зцілення душі й перспективи вічного життя, для якого невідома смерть, оскільки наш Христос – це Бог живих, але аж ніяк не Бог мертвих (пор. Мф. 22, 32; Мк. 12, 27; Лк. 20, 38)!
Ця аксіома була сказана самим Господом Ісусом і саме в її орбіті ми маємо вибудовувати власне життя, прямуючи до Подателя життя – Бога, Котрий залишив нам безцінну «духовну інструкцію» для успадкування Небесного Царства – Святе Євангеліє. Преподобний старець Софроній Есекський щодо цього дуже мудро зауважував, кажучи, що «коли ми живемо в дусі Євангельських приписів, тоді ми вже обожуємось, тому що безначальне життя пронизує нас». Це важливо завжди пам’ятати, тому що Євангеліє – це те джерело, яке дійсно веде нас до життя, де зникають будь-які земні категорії і поняття; життя, де ми вже не підвладні хворобам, болю чи смутку; життя, де вже ніхто і ніколи не зможе бути наодинці, тому що з нами буде Бог!
Наше теперішнє прославлення Бога – це насамперед прославлення Безсмертного Господа, Який заради нашого спасіння смиренно претерпів все те, що було Йому завдано від моменту зради Іуди і до останнього зітхання на Голгофі. Преподобний Паїсій Святогорець щодо цих Страждань Господа говорить: «Коли Христос прийняв обплювання, завушення та побої, тоді зруйнувалися царство і влада диявола. Яким же дивним чином Христос здобув над ним перемогу! … Влада диявола була зруйнована, коли Христу був завданий останній удар тростиною по голові. Отже, оборонний духовний засіб проти диявола – терпіння, а найсильніша зброя проти нього – смирення. Знищення диявола є цілющим бальзамом, вилитим Христом під час Його Хресної Жертви».
Усвідомлюючи мудрість цих слів святого Паїсія, слід і кожному з нас, дорогі брати і сестри, зрощувати в собі ці величні чесноти – терпіння та смирення. Не слід думати, що ці складові благочестя якимось чином можуть вказувати на нашу слабкість. Ні, ці чесноти не про слабкість! Вони про могутність нашого Люблячого Бога, Котрий заради кожної людини прийняв все це. І зараз Господь плоттю покладений до Гробу, душею перебуває в пеклі, де смерть отримує ганебну поразку, тоді як перший насельник Раю після наших прабатьків – благорозумний розбійник, – вже насолоджується невимовного сяйва Божества, у променях якого будемо торувати і власний шлях земного життя, щоб стати гідними причасниками життя вічного. Амінь!
