Сьогодні, улюблені у Христі брати і сестри, в понеділок після П’ятидесятниці, ми звершуємо особливе богослужіння, яке присвячене Третій Іпостасі Святої Тройці – Пресвятому Духу Утішителю, Котрий всюди перебуває і все наповнює, подаючи людині Свої благі скарби та приводячи души вірних до спасіння. Для православного християнина сьогоднішнє свято є нагадуванням про те, що в Тройці славимий Господь ніколи не залишається осторонь віруючої людини зокрема і всього творіння в цілому, оскільки вже на найпершому етапі творення світу Бог являв Себе у Трьох Лицях, і донині так само перебуває поруч з кожним, хто щирою душею схиляється перед Божественною величчю та тією премудрістю, через яку все було створено (пор. Пс. 103, 24).
За цією ж премудрістю була створена і сама людина – образ і подоба Божа (Бут. 1, 26), яка була покликана жити в Раю поруч з Богом, пануючи над раніше створеним світом. Жодне з творінь не удостоїлось такої честі, як людина, задля якої навіть після гріхопадіння Небесний Отець не пожалкував Улюбленого Сина (пор. Ін. 3, 16), Котрий у свій час втілився на землі, проповідував між людьми, подав найбільше Таїнство світу – Євхаристію, був зраджений та мучимий і розп’ятий за наші гріхи (пор. Іс. 53, 5), але воскрес третього дня і перед Своїм Божественним Вознесінням на лоно Отця пообіцяв нам Утішителя (пор. Ін. 14, 16; Діян. 1, 8), Котрий зійшов на апостолів (пор. Діян. 2, 3-4) і в благодаті Якого Свята Церква вибудовує своє життя.
Будувати своє життя у Дусі Святому потрібно з відповідними відчуттями, належними вчинками і діями, оскільки там, де Святий Дух – там дійсно благодать, а також молитовна тиша, християнський мир і небесний спокій. Тільки в таких умовах людина здатна здобути духовні дари, не забуваючи і про те, що, як говорить преподобний Григорій Синаїт, «дар [Святого Духа] відкривається через виконання заповідей за допомогою великої та довготривалої праці». Таким чином, знову ми повертаємось до гарно відомих заповідей і праці, без якої неможливий життєвий шлях християнина, тому що християнин – це найщасливіша людина у світі, бо перебуває разом з Безсмертним Богом, однак, в той же час, християнином також є і той, хто заради свого Господа готовий трудитися.
Духовна праця преображає людину і робить її здатною до здобуття правдивого благочестя. Це все є логічним продовженням такої праці, позаяк, перебуваючи у трудах заради Бога, справжній християнин починає мимовільно бажати і користі для своїх ближніх, бажає допомагати їм та сприяти їхнім добрим починанням. Варто згадати славнозвісних святих, котрі, окрилившись благодаттю Святого Духа, вже не могли зупинятися у своїх добродійностях, щоразу все більше і більше несучи добро до своїх ближніх, щоб такими вчинками знову і знову прославляти Небесного Отця, абсолютно не шукаючи власної вигоди.
Тому, дивлячись на приклади святих, ми і можемо споглядати на необхідний вектор наших благих справ. Втім, можна також згадати і слова архієпископа Сіракузького Аверкія (Таушева), котрий свого часу говорив: «Будь-яка добра справа, заради Христа, є засобом для здобуття Святого Духа Божого. Але найбільше дає нам у цьому відношенні молитва, бо вона … завжди в руках наших». Дійсно, коли людина бажає звершувати справи заради Бога, то неодмінно має прагнути і до єднання з Ним, а молитва для цього найближчий наш помічник. Щодня перед нами відкриваються нові можливості звернутися до Господа, щоб прославити Його, подякувати Йому чи навіть попрохати. Все життя християнина має бути огорнуте молитвою, адже якщо ми прямуємо до Обителей вічного блаженства, де царю Вічний Господь, то доволі дивним буде видаватися уникнення спілкування з Тим, до Кого ми прагнемо.
Переважний період богослужбового року ми починаємо наші молитви саме із звертання до Святого Духа: у церковній спільній молитві, у молитві домашній чи приватній ми звертаємось саме до Небесного Царя Утішителя, як звертаємось до Нього і перед початком благої справи. Це вже має нагадувати нам про те, що наше починання – молитовне чи побутове – звершується не просто так, але разом з Богом, отже, і те, про що ми молимося чи що звершуємо, має бути в Його славу і для користі нашої безсмертної душі. Це саме той важливий аспект, про який слід пам’ятати і протягом всього нашого християнського життя: своїми вчинками, словами і навіть думками ми покликані свідчити про нашого Досконалого Творця, всіляко стараючись виправляти власні недосконалості.
В сьогоднішній день, коли ми з особливим трепетом прославляємо Святого Духа, будемо, дорогі брати і сестри, нагадувати собі про всі ті великі милості, велику благодать та милість, які являв Господь вірним Своїм від початку буття світу. Ніколи не забуваймо про те, що ми в цьому світі не самотні і ніколи самотніми не були: у Старому Завіті Господь звертався до людини і вказував шлях до життя через перебування у спільності з Богом Істинним; в Новому Завіті Христос прийшов на землю, що піднести людину до небесного блаженства, давши Своє спасительне Євангеліє, до животворних потоків якого може долучитися кожен з нас; і вже після Христового Вознесіння на Небо ми також перебуваємо з Богом – з Тим Богом, до Якого преподобний Силуан Афонський виголошував: «О, Душе Святий, любий Ти душі. Описати Тебе неможливо, але душа знає Твоє пришестя, і Ти даєш мир розуму та насолоду серцю». Амінь!
