В сьогоднішньому Євангельському читанні ми з вами, дорогі брати і сестри, переносимося до гадаринських околиць, де Христос зустрічає двох біснуватих чоловіків. Нам добре відомо, що Спаситель неодноразово зцілював людей навіть від найтяжчих хвороб і повертав до життя вже померлих, але тут перед нами постають люди, котрі страждали не просто від хвороби, а страждали від перебування у полоні самого ворога людського роду – диявола. Втім, наш Господь настільки всемогутній і всесильний, що навіть короткочасне перебування поруч з Ним вже викликає у служок пітьми нестерпні переживання, які змушують їх нестерпно волати: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8, 29).
В цих бісівських словах можна побачити декілька важливих моментів. Для гадаринських людей Христос є одним із подорожніх, котрі часто проходили повз їхнього поселення, але не так це було для бісів, які точно знали, що перед ними не просто Подорожній – перед ними Син Божий! Святий апостол Яків у своєму Посланні говорить: «Чи віриш ти, що один Бог? Добре робиш! Але й біси вірять і тремтять», додаючи важливий аспект віри, що її життя у нашому серці залежить від вчинення належних справ (Як. 2, 19-20). В Гадарині біси тремтять перед Ісусом, але їхні справи аж ніяк не відповідають спільності з Ним, оскільки перед ними Пресвятий Бог, що подає людині Свої Божественні любов та милосердя, а вони є лиш тими, які здатні змушувати до страждань інших.
Також диявольська сила незадоволена, що Христос прийшов їх мучити передчасно. Невже для мучительства може бути відповідний час? – можемо ми поставити собі таке питання. Однак відповідь на нього не прихована: вони добре знають, для чого Єдинородний Син Божий народився від Пренепорочної Діви – Він народився задля спасіння людства, заради якого через деякий час постраждає, буде розіп’ятий і покладений до Гробу та зійде до пекла, щоб душам дарувати вічне життя, а владу смерті здолати і самого диявола знищити. Біси відчувають своє безсилля перед Богом, а тому і нарікають, що вони ще не достатньо помучали творіння Боже – саме в цьому вони і вбачають свою силу, яку використовують виключно для принесення бід і страждань.
Святий апостол Іоанн Богослов залишив для нас у Святому Євангелії інші слова Христа, Який вказує на те, що диявол – це від початку душогуб, що не встояв в істині і батько всякої брехні (пор. Ін. 8, 44). Беручи до уваги ці слова Господа, можна сказати, що як для Бога, так і для диявола, важлива душа людини, але є грандіозна кардинальна відмінність: Господь чекає на душу людину для дарування їй вічного життя та блаженства у Своєму Царстві світла і нетління, а диявол прагне лише занапастити душу і затягти її до своїх погибельних тенет темряви і безкінечної загибелі. Втім, для нас, християн, варто завжди пам’ятати про ці дві протилежні категорії, влаштовуючи своє життя таким чином, щоб наближатися до Христа і якомога ретельніше віддалятися від сил бісівських.
Проте навіть в такому віддалені людині слід бути доволі обережною та уважною до себе та своїх вчинків. Кожну добру справу, яку може чинити людина, необхідно чинити во славу Бога та Його пресвятого імені, прохаючи й про подальшу допомогу у творенні доброчесності. У справі спасіння та наближенні своєї душі до Бога не можна зупинятися, оскільки бодай найменшу нашу слабкість диявол може використати проти нашого духовного вдосконалення, тому що, як зауважує святитель Григорій Богослов, «ніхто не різноманітний стільки у винахідливості, скільки вправний на зло супротивник наш». Наша ж мета у здобутті божественних благ і досконалого добра, у віддаленні від всякого зла заради примноження душевної скарбниці благочестя.
Нам не відоме життя гадаринських біснуватих ані до моменту зустрічі з Христом, ані після цієї найщасливішої та найвеличнішої події в їхньому житті. Однак нам точно відомо, що в моменти інших зцілень Господь заклика́в до віри (пор. Мф. 9, 29) та припинення гріховної активності в житті людини (пор. Ін. 5, 14), що безумовно є важливими елементами в житті віруючого християнина, який прагне до життя із Господом. Крім цього, сьогодні первоверховний апостол Павло через Послання до християн Рима звертається до кожного з нас: «Якщо устами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірити, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10, 9). Ось так поєднуються сьогоднішні два читання із Святого Письма: святий апостол кличе нас до сповідування Христа та віру у Його Воскресіння, а біси своїми шаленими вигуками підтверджують, що Воскресіння Господа Ісуса – це безумовний факт історії нашого спасіння, позаяк вони тому і були незадоволені, бо Господь визволив людей від їхньої влади «передчасно» – коли Зішестя Спасителя до пекла ще не відбулося.
Життя з Богом – це те, до чого ми всі, дорогі брати і сестри, маємо прагнути. Це прагнення має ґрунтуватися на щирій вірі, на відданості Богові, на любові до Нього та слідуванні до Його Царства блаженними стежками Євангелія. Так, цей шлях складний, але ним мають пройти всі – як проходили ним святі, так покликані пройти і ми. І тут варто, між іншим, нагадати собі і повчання преподобного Никодима Святогорця, котрий говорить: «Працею, примушенням себе і безжальним, незважаючи на біль, відриванням себе від порочних навичок здобувається перемога і здобувається великий скарб, яким отримуємо Царство Небесне і заради якого душа назавжди з’єднується з Богом». Відривання від згубних навичок і здобуття Царства Божого хай буде для нас тієї спасительною метою, яку будемо досягати сумлінною працею і пам’ятанням про постійне віддалення від справ пітьми, щоб не стати нам рабами того, від кого Христос визволив гадаринських чоловіків. Амінь!
