Шлюб не стає щасливим автоматично від того, що обоє віруючі або якщо один з них в сані. Священик є священиком не тільки в храмі під час богослужіння або при виконанні треб на парафії, але у всі дні і години свого життя з моменту хіротонії. Одружений священик в Православ'ї – це не тільки відмінна риса християнства, але її величезна надбання. І клірикам слід використовувати цей привілей на благо своєї пастви, Православної Церкви і славу Господню.
Риси нормативності набуває шлюб священика. Те, як він вступив в шлюб, які панують відносини в його родині, як він ставиться до своєї дружини, яку відтепер прийнято називати «матінкою», - все це видається будь-якому парафіянину вкрай цікавим. І справа тут не в цікавості або бажанні потеревенити про чуже особисте життя, а в тому, що сім'я займає в житті кожної людини одне з найважливіших місць. Кожен християнин потребує позитивного прикладу подружнього життя і в мудрому «шлюбному» повчанні набагато більше, ніж в рекомендаціях про ісихазм чи чернецтво. Гідний приклад сім'ї, відносини в якій засновані на взаємній любові, вірності Ісусу Христу і Його заповідям, може відігравати не менш місіонерську і душеспасительну роль, а ніж проповідь. Протоієрей Костянтин Пархоменко у своїй праці «Життя, яке написане від руки. Щоденник петербургського священика» пише, що «на віруючих людей факт наявності…нормальної сім’ї – коханої дружини, вихованих і розвинених дітей – діє більше, а ніж, багато слів про шлюб і виховання. Це також свого роду тип проповіді, проповіді фактом…сімейне життя – наш вибір, і якщо ми не прагнемо до миру і любові в сім’ї, то скільки б ми не прикривалися словами про завантаженість пастирської діяльності або чимось іншим – не має нам виправлення.» .
Сім'я священика повинна бути прикладом християнської воцерковленої сім'ї.
Будинок священика - це його домашня церква, де він набирається фізичних сил, розмірковує, молиться і готується до храмового служіння. У своїй сім'ї він повинен набиратися досвіду побудови домашніх церков. Добра дружина - його домашній тил, що дозволяє і допомагає йому нести хрест ієрейського служіння. Вона – спадкоємиця благодатного життя, його друг і помічник - сама частково збагачується його духовним досвідом.
Як і кожна сім’я, сім’я священика проходить також своє становлення. Становлення священицької сім’ї не є чимось сталим, а являє собою пульсуючий життєствердний процес сходження від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Це те без чого сім’я не зможе існувати, вона застигне у своєму розвитку. Становлення має дві виразні сфери: внутрішню і зовнішню. Вони між собою тісно пов’язані, переливаються одна в одну, при тому залишаючись окремими і, водночас, нероздільними. А ще й при цьому потрібно звертати увагу й на особистість, індивідуальність кожного члена сім’ї зокрема. Все це єдиний організм, який рухається на вітрилах любові в Царство Небесне, до вічної єдності в Христі і з Христом. «Особистісна зрілість ... необхідна ... для пастиря. Якщо священик приходить в служіння, не вияснивши заздалегідь для себе, навіщо він туди приходить, то біда від такого пастиря. Він буде реалізовувати якісь свої нечесні або срібролюбиві задуми, або намагатися панувати над людьми, тобто вирішувати якісь свої завдання, а не служити людям ... Священик служить для зцілення душ і порятунку їх. У священика безмежні цілі, і це не його цілі, але сенс церковного буття. Ці цілі перед священиком ставить Сам Господь, ставить Церква ... Слід пам'ятати про те, що справжнє служіння, служіння Богу і служіння людині, засноване на євангельському покликанні, що базується на заповіді любові до Бога і людини (наприклад, в Євангелії від Матфея: "Ісус сказав йому: Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю: це є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: Люби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях увесь закон і пророки "гл. 22, ст. 37-39).»
Спільна любов і повага один до одного разом із взаємодоповнюючим залученням властивих їм чоловічого і жіночого дарів складають основу спільних зусиль у служінні іншим. Коли священик і його дружина, кожен зокрема, усвідомлюють і поважають особливі дари іншого, вони є здатні працювати разом для духовного добра соціуму.
Зусилля дружини священика у побудові міцного подружжя є тісно пов’язаними з принесенням щедрих плодів у духовному благополуччі її чоловіка, ефективному парафіяльному служінні та гармонійному сімейному житті.
Сім’я священика в своєму служінні подібна до сонця, яке, не зважаючи на внутрішні спалахи, згасання певних частин тощо, воно кидає свої проміння, зігріваючи та освітлюючи все навколо. Любов яка зростає в сім’ї, наповнюючи її внутрішній світ, випромінюючи промені своєї любові, тим самим, преображуючи Всесвіт.
Служіння Таїнством (Богослужіння)
Це передовсім звершення богослужіння, перш за все Божественної Літургії, інших церковних Таїнств, чинопослідувань. Тим самим, священнослужіння - це служіння храму, служіння народу Божого через предстояння в молитві, через молитовне ділання.
Святитель Іоан (Максимович) згадує, що перед відкриттям мощей святителя Феодосія Чернігівського (1896 р.) священик, який звершував переоблачення мощей, заморився, й задрімав. Він побачив перед собою святителя, який сказав йому: «Спасибі тобі, що для мене потрудився. Ще прошу тебе, коли будеш звершувати Літургію, пом’яни моїх батьків, - й назвав їх імена (ієрея Никиту і Марію). «Як ти, святителю, просиш в мене молитв, коли сам стоїш перед Престолом небесним й подаєш милості Божі людям?!» - запитав священик. «Так, це правильно, - відповів святитель Феодосій, - але приношення на Літургії сильніше моєї молитви».»
Перед Престолом Божим він приносить "...скорботи людей,- читаємо в молитві свят. Амвросія Медіоланського, - старих немощі, ридання немовлят, обітниці дів, молитви вдів і сиріт розчулення."
Подруги вже є, кожен зокрема, членами Царського священства всіх охрещених вірних, а прийнявши Таїнство Подружжя, вони стали одним цілим. Тому покликання чоловіка до пастирського служіння є одночасно покликання і для його дружини всеціло приймати участь, духовно опікуючись християнською спільнотою.
Саме їхні подружні стосунки стають зразком для спільного служіння священика та його дружини. Поки священик стоїть перед престолом Господнім звершуючи Божественну Літургію, возносячи на своїх руках Святая Святих, його дружина стоїть разом з людьми, Тілом Христовим, Церквою, Невістою. Тим самим, через це, об’єднуючись в один організм Церкви Христової, сім’я священика слугує для оточуючих прикладом життя в Бозі.
Служіння словом (проповідь)
Священик – благовісник й проповідник, тому в основу його служіння закладено й проповідь Євангелія, проповідь цих слів, які Христос говорив дві тисячі років тому, цих слів, які апостоли записали й зібрали в книги Нового Завіту. Священик покликаний до рефлексії над євангельськими істинами, їх актуалізації в сучасному суспільстві. Проповідь священика вмонтовує в себе й Євангелії, й богословські роздуми подвижників Церкви, не цураючись сучасних обґрунтованих досліджень.
Роль дружини священика, у служінні словом є також важливими. Часто буває, що до дружини священика звертаються за порадою жінки з парафії. Досягаючи рівня комфортного спілкування зі «своєю матушкою», жінки, особливо, приходять до неї з дуже особистими проблемами й болем: втрата дитини в утробі, руйнування шлюбу, біль аборту, який було зроблено багато років тому, життя з чоловіком або дитиною з психічними розладами, новини про невиліковну хворобу – свою або когось з членів сім’ї, смерть дорогого друга тощо. Розрада й порада, ствердне слово або просто мовчання дружини священика може стати для потребуючої людини вирішальним моментом в її житті..
Часто повага, яку вона отримує як дружина священнослужителя, ставить її у вигідну позицію, щоб делікатно євангелізувати та свідчити свою віру й у світському середовищі.
Служіння собою (особистий приклад)
Сім’я священика є приклад для наслідування. Атмосфера в його родині, його ставлення до дружини (яка зветься «матінкою») - все це повинно бути показовим для прихожан. Сім'я дуже важлива для будь-якої людини, і в сімейному житті часто виникають складні ситуації, що вимагають ради і позитивний приклад. Міцні, міцні узи, які засновані на любові і повазі, а також на вірі християнської - це настільки ж важливо, як проповіді і тлумачення Святого Письма, а може і ще важливіше.
Світ зараз дуже швидко змінюється, і молодь не в силах боротися зі своїми бажаннями. Сім'я повинна бути разом до кінця, а їм здається, що «до кінця» - це занадто довго. Відповідальність сучасною людиною часто не розуміється або цілковито висміюється.
Зараз багато приятелів, але мало друзів, багато флірту, але мало міцних сімей. Навіть віруючі і побожні молоді люди побоюються створення сім'ї, оскільки бережуть свою «свободу» - можливість жити в своє задоволення.
Шлюб – це не тільки доказ високих моральних цінностей священика, його істинної віри, а й джерело надії, натхнення, приклад для пастви, яка може побачити в родині справжнє диво і щільніше наблизитися до розуміння любові.
Жінка, яка вже взяла на себе подружній обов’язок, зустрічається з проблемою піднесення цього обов’язку на вищий рівень разом з її обіцянкою бути «духовною життєдавицею» і нести невідомі хрести її служіння будучи дружиною священика. Вона може це зробити лише тоді, коли її серце буде справді готовим прийняти благодать, необхідну для життя у служінні Богу.
Життя в сім’ї священика регламентується так само, як для всіх віруючих. Однак священик і його дружина не повинні забувати, що вони як служителі Бога, вони несуть куди більшу відповідальність за кожне сказане слово і кожен вчинок. Між ними в ідеалі не повинно бути сварок, скандалів, конфліктних ситуацій. Все повинне вирішуватися в спокої.
Правилом для всіх членів сім'ї священика повинно бути ретельне дотримання божественних заповідей та церковних канонів, наприклад, піст чи заборона працювати в свята. Зрозуміло, священик і його сім'я не зобов'язані витрачати вільний час на одні лише молитви і спасенні розмови. Вони можуть проводити дозвілля, відправившись на заміську прогулянку, в театр, кіно, на концерт класичної музики. Допускаються і походи в пристойні ресторани. Та проте, відвідування нічних клубів, дискотек та інших розважальних закладів для них абсолютно виключено. Як стверджує святитель Іоан Золотустий, що «неможливо священикам приховати свої недостатки; й невеликі з них стають відомими…душа священика повинна, із всіх сторін виблискувати красою, щоб вона могла й радувати, й преображувати душі, які споглядають на нього… а погрішності тих, що стоять на висоті священичої гідності, по-перше, у всіх на виду; потім, хоч б вони й вчинили невеличку погрішність, іншим вона уявляється вже великою, тому що всі вимірюють гріх не важливістю самої дії, а гідністю того, хто згрішив.»
Досвід проживання сім’ї священика є корисним прикладом для всіх, хто споглядає на неї. Сповнені добрих намірів парафіяни, а навіть вчителі парафіяльних недільних шкіл часто несправедливо возносять родини священиків на постамент особливої уваги, і така сім’я часто підпадає під особливий осуд: поведінка дітей, батьків, стиль виховання тощо. А тому сім’я священика має прагнути до ідеальності.
«Священик повинен із всіх сторін огородити себе, де-якою діамантовою зброєю, ретельною пильністю і постійним бдінням над своїм життям, всюди спостерігаючи, щоб хтось не знайшов відкритого й без охорони місця й не наніс смертельного удару…допоки життя священика у всіх свої проявах прекрасно впорядковане, доти він залишається неприступним для наклепів.»
Сім’я священика своїм життям несе запевнення стояння у вірі Христовій. В умовах сьогодення членам сім’ї священика нерідко приходиться відстоювати свої релігійні погляди й уподобання. Наші парафіяни й пересічні люди звертають особливу увагу з якою ревністю і терпінням ми сповідуємо свою віру. Я назвав б цей вид служіння – свідченням віри.
Служіння настановою (катехизація)
Катехизація (грец. Кατήχησις - повчання, наставляння), або оголошення - навчання в християнській вірі людини, що готується прийняти хрещення або вже охрещеної, але не воцерковленої (яка не має досвіду віри і знань про віру).
Катехизація повинна бути на своєму місці. Вона повинна виконувати свою безпосередню функцію воцерковлення людей - приведення їх до Христа, а не просто до храму.
Відповідальною особою на парафії за катехизацію повинен бути, керівник парафії - настоятель. І не просто «здійснювати загальне керівництво», а реально вести катехизацію від початку до кінця, вникаючи в усі деталі, максимально сприяючи перебігу процесу на всіх його етапах. Адже не секрет, що успіх того чи іншого процесу в приході залежить (в тому числі і в матеріальному плані) від зацікавленості і відносини настоятеля.
Дружина священика при можливості часу та сил, також може використовувати свої унікальні дари у служінні іншим. Навчання молодих матерів, про-лайф активність, організація бесід, підготовка до Святих Таїнств Хрещення і Подружжя тощо.
Служіння ділом (соціальна робота)
Соціальне служіння – це «євангелізація ділами», один з засобів євангелізації, який має на меті привести людину до Бога. Воно не може існувати саме по собі. Справжньою метою соціального служіння Церкви є проповідь Євангелії.
Якщо ми маємо на меті просто нагодувати всіх голодних чи звільнити всіх залежних від алкоголю чи наркотиків від їхньої залежності, або ж змінити всіх ув'язнених, — то ми не до кінця розуміємо істинну суть соціального служіння. Такою може бути мета соціального служіння держави. Ми повинні привести людей до Христа і спрямовувати їх так, щоб вони навернулися до Бога, прийшли до Нього з покаянням.
Філософія соціального служіння – не просто допомагати іншим, а допомагати саме тим людям, які потребують виходу та покращення. Здійснюючи доброчинну діяльність ми повинні завжди виявляти особливу увагу до особи, яка опинилася в потребі, та виконувати в християнській спільноті вельми цінну виховну функцію, плекаючи в людях соціальну відповідальність, готовність ділитися, повагу, любов та милосердя в дусі Христового Євангелія.
Якщо говорити про напрямки соціального служіння, то вони можуть бути найрізноманітнішими. Передусім вони визначаються викликами суспільства. Якщо в американському суспільстві немає дітей-сиріт, то й немає потреби у служінні цим дітям. У нашій країні така необхідність є, тому потрібно працювати з дітьми-сиротами. Гострою на даний час є проблема наркотичної та алкогольної залежності, тому ми повинні працюємо і в цьому напрямку як у центрах реабілітації, так і проводячи профілактичні заходи у навчальних закладах.
Соціальна робота Церкви — надзвичайно складна, багатогранна й багатовекторна сфера людської діяльності. Повноцінний аналіз соціального служіння Православ’я можна здійснити лише на широкому міждисциплінарному фундаменті сучасної світської й богословської науки, з урахуванням напрацювань церковних і світських дослідників, спеціалістів, працівників соціальної сфери, тобто в результаті синтезу соціального вчення Православної Церкви, соціальної філософії, соціології та суспільствознавства. Священик у своєму служінні має орієнтуватися на потребу пасомих, а також на виклики сьогодення.
«Соціальна робота Церкви, - пише прот. Діонісій Мартишев,- скерована на те, щоб допомогти людині, яка опинилася в складних життєвих обставинах, знайти своє місце в житті Церкви і суспільства. Церкві, пастирю важливо допомогти людині досягнути цілісності життя, навчитися приймати самостійні рішення, керувати своїм власним життям, зберігати незалежність і самовизначеність в контексті християнського вчення Церкви про людину і суспільства.» На плечі сьогоднішнього пастиря покладається особлива місія служіння для ближнього, особливо сім’ї священника для сім’ї в цілому. Саме тому слід зосереджувати своє служіння на якісній допомозі ближньому не лише в сфері матеріальної допомоги, але передовсім духовно-душевної, психологічної тощо. Сім’я священика має унікальну можливість соціального служіння, адже не лише священик надає допомогу, але й дружина займає тут не менш важливу нішу служіння.
Особлива роль в соціальній роботі дружини священика, коли люди їй довіряють свої наболілі потреби. У деяких випадках все, що можна зробити, це просто слухати і плакати разом, у інших – дружина священика може спрямувати зранені душі до особи, яка буде здатною найкраще допомогти їм у процесі зцілення. Вона може запропонувати скорботній матері свої власні материнські обійми та організувати молитву за неї. Вона може відповісти на питання, які жінки соромляться ставити священикові. Вона може заохотити до сповіді того, хто є забруднений гріхом. Вона може дати добру книжку в руки «шукача». Вона може пов’язати окремих парафіян один з одним, формуючи спільноту взаємної підтримки у їхніх особистих проблемах.
Відомим фактом є те, що сім’я була і залишається фундаментом міцної Церкви і держави. Як зазначають світові й вітчизняні дослідники соціальної сфери буття людини, що проблеми сімейних цінностей уже давно стали загальнонаціональними проблемами національної безпеки багатьох країн світу. Пастирям Христової Церкви потрібно особливу увагу зосередити на проблематиці збереження традиційних сімейних цінностей, що формувалися багатьма поколіннями людства. Слід чітко сформулювати наші можливості у збереженні цієї сфери людських відносин.
Протоієрей Михаїл Пецій та протоієрей Діонісій Мартишин у свої праці «Вступ у соціальну роботу Церкви» пропонують нам, що «духовенство повинне усвідомити, що сім’я є фундаментом майбутнього не лише держави, Церкви, але й самої церковної спільноти. Соціальна робота Церкви з сім’ями передбачає реалізацію наступних ключових напрямків соціального служіння:
- розвиток духовного консультування, психологічної служби допомоги молодим сім’ям, моніторинг проблем сім’ї, що є основою церковної парафії;
- популяризація сімейних цінностей на парафії і в суспільстві, конструктивний діалог із ЗМІ, діячами кіно, літератури, мистецтва, моди по формуванню серед молоді духовних цінностей християнства, церковних ідеалів сімейного життя, здорового фізичного й духовного способу життя, моральності і благочестивого шляху осягнення Бога;
- взаємодія з державою в створенні програм підтримки молодої сім’ї, стимулювання народжуваності, створення механізмів соціальної допомоги молодим сім’ям щодо придбання житла, працевлаштуванні і соціальній адаптації дітей;
- духовна допомога неблагополучним сім’ям та окремим їхнім членам, які потерпають від бідності, хронічного безробіття, хворіб, алкоголізму та наркоманії;
- розвиток на церковних парафіях форм сімейного дозвілля (паломницькі служби, сімейні трапези, творчі кружки, зали для занять спортом, лекторії і кінозали);
- духовна освіта молоді в сфері материнства та батьківства;
- робота з безпритульними, розвиток сімейних дитячих будинків, підтримка дітей-сиріт.»
Сучасна сім’я переживає складний етап свого розвитку: відхід від патріархальних цінностей, що потягає за собою кризу моралі, зріст кількості розлучень і збільшення кількості одиноких людей, спад народжуваності. Сьогодні соціальна сфера все більше і частіше потребує нових підходів і структуралізованої роботи з сім’ями. Перед сім’єю священника на парафії стоїть завдання напрацювати цілісну і послідовну роботу з потребуючими верствами населення.
Сім’я священика для удосконалення роботи з сім’ями на парафії може і повинна:
- вести духовне керівництво (участь в таїнства та Богослужіннях Церкви, читання духовної літератури);
- проводити т. зв. «сімейну терапію» (духовні бесіди, діагностика сімейних проблем тощо);
- організовувати сімейну психопрофілактику (вивчення історії сім’ї, аналіз проблем і виходів із кризової ситуації, консультації з психологом, тренінги);
- проводити сімейне консультування (питання виховання і навчання дітей, встановлення контактів між родичами);
- звершувати сімейне посередництво (примирення конфліктуючих сторін в сім’ї);
- проводити соціально-педагогічну роботу (навчання, церковна освіта, інформування і катехизація тощо);
- проводити соціально-реабілітаційну роботу (пошук потенціалу сім’ї і сімейних відносин);
- надавати соціальну допомогу сім’ї (матеріальна та фінансова допомога, допомога в працевлаштуванні і самореалізації).
************************************************
Слід зауважити, що служіння сім’ї священика не обмежується лише цими пунктами, вони в кожному окремому випадку можуть доповнюватися або зменшуватися. Вони можуть бути різними й, водночас, однаковими. Але вони мусять бути!
Ми не можемо в чисто рафінованому вигляді викристалізуватись лише одне служіння не торкаючи інше, часто вони переплітаються, доповнюють одне іншим. Але воно завжди є!
Ось як пише давній християнський мислитель Тертуліан: «Які приємні повинні бути узи, що єднають два серця в одній надії, в одній вірі, в одному законі! Вони як діти одного батька, як раби одного Володаря: немає між ними ніякого розбрату чи розколу: ні в душі, ні в тілі. Вони обоє в єдиній плоті: де плоть єдина, там й душа – єдина. Вони разом моляться, разом припадають на коліна, разом дотримуються посту; взаємно підтримують й керують одне одним. Вони рівні в Церкві і в спілкуванні з Богом, однаково розподіляють піст й достаток, нічого не приховуючи одне від одного, не утворюють одне одному тяготі, кожен з них може вільно відвідувати хворих і допомагати нужденним. Не має у них сорому творити милостиню, не має небезпеки бути присутніми при звершенні Святих Таїнств, не має перепон до виконання щоденних обов'язків, не має скритості таємно хреститися і читати тихо молитви. Вони разом співають псалми й гімни, стараючись одне одного перевершити в хвалінні Бога свого. Ісус Христос радіє, бачачи таку їхню домовитість, посилає мир Свій на цей дім й перебуває в ньому разом з ними, а де Він перебуває, там не може ввійти дух злоби.»
Сім’я священика оригінальна, але водночас вона є прикладом для всіх.
Протоієрей Михаїл Коник,
Голова відділу у справах сім’ї Львівської єпархії УПЦ