Святитель Фотій був греком і походив з морейського міста Монемвасії. Юнаком він вступає у монастир, де проходить послух під керівництвом благочестивого старця Акакія. У 1409 році святитель Фотій, вже у сані митрополита Монемвасійського, прибув до Константинополя, де вирішувалось питання вибору наступника спочилого Митрополита Київського святителя Кипріана. Патріарх Константинопольський Матфей висвячує святителя Фотія на кафедру “всієї Русі”.
У вересні 1409 року святитель Фотій, у супроводі послів імператора та Патріарха, прибув до Києва де протягом семи місяців знайомився із станом справ у митрополії. Напередодні Великодня 1410 року святитель Фотій прибув до Москви, де займався вирішенням майнових проблем Церкви, що виникли внаслідок татарських набігів та зловживання чиновників. Пізніше, у своєму духовному заповіті, святитель Фотій згадував, що його перебування на Києво-Московській кафедрі було для нього часом безперервних “скорбот, сліз та ридання”. У 1412 році, під час своєї подорожі до Литви, святитель Фотій відвідує Галич.
Особливо важкими для святителя Фотія були стосунки з князем Литовським Вітовтом. Більшість підданих Вітовта у Білорусі, на Волині, у Галичині були православними. Бажаючи якомога швидше і сильніше відірвати їх від Москви, де перебували Митрополити “всієї Русі”, Вітовт намагався досягнути висвячення Константинопольським Патріархом самостійного митрополита для Православної Церкви у своїх володіннях. Вітовт дбав не про користь для православних, а наближення їх до унії з католицькою церквою. Так, у 1415 році, без згоди Константинополя, митрополитом “Литовської Русі” був висвячений Григорій Цимблак – прихильник ідеї унії. У той же час сам Вітовт всіляко сприяв поширенню католицької віри на Білоруських та Галицько-Волинських землях. Спроби святителя Фотія розв’язати проблему поділу Руської Церкви залишались без успіху і лише примножували скорботи святителя.
Лише у 1420 році, після смерті Григорія Цимблака, святителю Фотію вдалося налагодити стосунки з князем Вітовтом, який визнав права Митрополита на управління Православною Церквою у Литовській державі. Таким чином, Білорусь, Волинь і Галичина знову стали частиною митрополії “всієї Русі”. Святитель Фотій одержав можливість навідувати православні єпархії в Литовсько-Руській державі і управляв ними до кінця своїх днів. У 1421 році святитель Фотій вдруге відвідав Галич та Львів, вирішуючи справи Церкви та повчаючи галицьку паству.
Перебуваючи на кафедрі митрополитів “Київських і всієї Русі", святитель Фотій відзначився як видатний богослов, учитель благочестя, збирач Руської Церкви, примиритель княжих усобиць. Помер Святитель 2 липня 1431 року у Москві та був похований в Успенському соборі поруч із своїми попередниками. Його святі мощі були віднайдені у 1472 році.
Пам’ять святителя Фотія, Митрополита Київського і всієї Русі, святкується 2 (15 за н. ст.) липня; 27 травня (9 червня за н. ст.); у Неділю перед 26 серпня (7 вересня за н. ст.) із Собором Московських святих; 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю третю після П’ятидесятниці із Собором Галицьких святих
