Народився священномученик Максим 1 лютого 1886 року у селі Ждиня Горлицького повіту, на Підкарпатті, у сім’ї лемків-уніатів Тимофія та Христини Сандович.
Навчаючись у гімназії містечка Нови-Сонч юний Максим виявляв глибоку побожність та бажання стати ченцем у монастирі з найсуворішим уставом. Після 4-го класу гімназії юнак їде до Крехівського василіанського монастиря, де цілковито розчаровується в уніатстві. Виклопотавши собі документи, Сандович їде на Волинь у Почаївську Лавру. Тут він познайомився з архієпископом Волинським Антонієм (Храповицьким) та архімандритом Віталієм (Максименко). За їхньою порадою та благословенням майбутній священномученик вступає до Житомирської духовної семінарії та успішно закінчує її. У 1911 році він був рукоположений на священика. Від пропозиції владики Антонія, прийняти парафію на Волині, отець Максим відмовляється і разом із дружиною Пелагією повертається у рідні Карпати.
На початку ХХ століття у Галичині спостерігався процес повернення уніатських парафій до Православ’я. Особливо масовим був цей рух на Лемківщині. Отець Максим належав до тих, хто почав будити свій народ від багатовікового духовного сну, хто заговорив про Русь і Православ’я: “Наша батьківщина – історична Русь. Віра наших батьків, “руська віра” — Православ’я”. Це, зрозуміло, не могло сподобатись ні уряду Австро-Угорщини, ні папському Риму. Почалися жорстокі гоніння та переслідування.
Про умови, в яких доводилося здійснювати пастирську діяльність отець Максим Сандович писав так: “Мені було заборонено здійснювати богослужіння ... Спочатку мене покарали одноденним арештом та сплатою штрафу у 400 крон ... Однак, я продовжував виконувати священицькі функції. Молитовний будинок, де я здійснював богослужіння, був опечатаний ... Я служив Літургію в іншому будинку. Ксьондз Киселевський зробив донос, що під час богослужіння горять свічки. Мене покарали 30-денним арештом, а селян, котрі тримали у руках свічки, кількаденним арештом.
Померла православна парафіянка. На кладовищі викопали могилу, але ксьондз Кисилевський наказав вночі засипати її. Наступного дня православні знову викопали могилу. Коли почалися похорони, ксьондз Киселевський не хотів пускати процесію на кладовище. Коло нього стояли учні народної школи і жандарми ... Староство видало циркуляр, який забороняв будь-які зібрання у селі Граб і його околиці, начебто через скарлатину ... Я знав, що той циркуляр був виданий проти моєї пастирської діяльності. Про це свідчить наступний факт: у той же час уніатська церковна влада влаштувала у Грабі “місію”, на яку прибуло 12 уніатських священиків, і для них не було ніякої скарлатини”.
Незабаром, у березні 1912 року, за доносом місцевого вчителя, отця Максима заарештували та у кайданах відпровадили до львівської тюрми. У в’язниці його відвідав посланець уніатського митрополита Андрія Шептицького, який запропонував приєднатися до унії в обмін на звільнення. Отець Максим рішуче відкидає таку пропозицію.
Після двох тяжких років ув’язнення отця Максима було звільнено. Незважаючи на підірване здоров’я він продовжував своє пастирське служіння. Та вже у серпні 1914 року, разом із батьками, братом та дружиною, отця Максима заарештували знову. Родина Сандовичів опинилася у повітовій Горлицькій тюрмі, де отець Максим прийняв мученицьку смерть за Святу Православну віру. Без суду і слідства, на очах батьків та вагітної дружини, він був застрелений австрійським офіцером. Останніми словами отця Максима були: “Най живе Святе Православ’я! Най живе русинський народ!”
Лише у 1922 році рідним отця Максима дозволили перепоховати тіло мученика у рідному селі Ждині. Православні лемки завжди вважали отця Максима Сандовича народним героєм та своїм духовним провідником. На його честь складались пісні та писались вірші. У лемківських оселях можна було зустріти невеличкі портрети-іконки отця Максима. Після Другої Світової війни ікони мученика почали з’являтися у православних храмах. Місце поховання отця Максима стало центром паломництва для лемків декількох поколінь.
Священномученик Максим Сандович був канонізований Польською Автокефальною Православною Церквою у 1994 році. 2007 року мощі святого були урочисто перенесені з родинного кладовища до Свято-Троїцького храму міста Горлиці (Польща).
Пам’ять священномученика Максима Сандовича святкується 24 серпня (6 вересня за н. ст.) та у Неділю третю після П’ятидесятниці із Собором Галицьких святих
