Голова Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я і пастирської опіки медичних закладів, митрополит Львівський і Галицький Філарет відповідає на запитання для FOMA.RU.

-Бог посилає нам хвороби, щоб покарати, щоб ми отримали розплату за свою недосконалість? І вся ця епідемія – теж нам вирок?

Хвороба – це не покарання. Творець посилає тільки добро і любов, у Нього немає темної сторони, Він ніколи не бажає людині зла. Так і хвороби – це відвідування Боже, а не час нашої розплати. Якщо Бог посилає людині хвороби і страждання, то лише для того, щоб той прийшов до спасіння.

Так, заради цієї найважливішої мети – спасіння – декому треба пройти крізь біль і сльози. Але згадайте: Сам Господь добровільно приймає страждання для спасіння роду людського: ранами Його ми зцілилися (Іс. 53,5). Це означає, що Богу було угодно в тому числі і страждання зробити засобом спасіння і очищення, яке може бути дієвим для кожного, хто зі смиренням і терпінням довіряє себе Його волі. Страждаючи, людина розуміє, наскільки суєтним є її життя, і звертається до Бога.

Бог нас вчить терпіти, вчить прощати, вчить сподіватися. Завдання людини в скорботах і випробуваннях – усвідомити свій внутрішній стан, глибоко проаналізувати своє життя і знайти в ньому те, що необхідно змінити. Людина, яка працює над собою, готова приносити покаяння і очищати себе, яка любить ближніх і робить добрі справи, починає створювати майбутнє життя вже тут, на землі. Таку людину, безсумнівно, страждання в земному світі ведуть до життя вічного.

З одного боку, Господь випробовує в стражданнях і скорботах, а з іншого боку – показує нам, що Він тут, з нами в цей момент. Коли людські засоби вичерпані, православній людині слід згадати про те, що сила Божа в людській немочі виявляється (2Кор.12,9), саме в глибинах страждань вона здатна зустрінеться з Христом, Котрий взяв на себе наші скорботи і страждання (Іс. 53, 4).

Звичайно, буває і так, що люди живуть щасливо без всяких страждань і випробувань, але це не означає, що їх Бог залишив. Багато людей живуть праведно, і, можливо, щасливе життя – це відповідь Бога. Бог нас не залишає, ми залишаємо Бога. Святитель Іоанн Златоуст говорить, що не вірно думати про те, що сонце ховається від сліпої людини, людина за своєю природою не може бачити сонячних променів, так само не вірно говорити про те, що Бог відвертається від людини – це сама людина повертається до Бога спиною і, подібно сліпому, не бачить його, а часом навіть не відчуває тепла від його Божественного світла.

Так, у всіх нас різні шляхи до спасіння – в декого крізь страждання, в декого крізь щастя. Головне, щоб ми не уникали того шляху, яким Господь нас веде.