прот. Михаїл Коник

голова відділу у справах сім’ї Львівської єпархії УПЦ

 

СПІЛЬНІСТЬ: КОНСТАНТА БУТТЄВОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ СІМ’Ї 

 

«Коли дому Господь не будує,

даремно працюють його будівничі.»

(Пс.127: 1)

 

Падіння моральності, низькі стандарти шлюбу і безпечність розлучення в сучасному суспільстві зумовлюють планомірне руйнування інституту сім'ї та шлюбу, що неминуче тягне за собою деградацію й інших соціальних інститутів. Протягом багатьох років руйнується не лише розуміння сенсу сімейного життя, але й відношення до побудови сімейних відносин між членами сім’ї, їхній домашній побут. Поняття «єдність» і «спільність» набувають архаїчного забарвлення. Протоієрей Ілля Шугаєв зауважує: «Якщо сімейний уклад народу руйнується, то суспільство починає серйозно хворіти…сучасний ж уклад життя ніяк не сприяє зміцненню сім'ї, а, навпаки, руйнує її.» [13]. Упорядкування сімейного життя християн є важливою умовою збереження сім’ї як Малої Церкви, а відтак, і суспільства в цілому.

Домашній побут і уклад православної сім’ї повинні бути пов’язані з молитовними і богослужбовими добовим, тижневим і річними колами Церкви – молитва повинна бути щоденною, а свята Церкви повинні стати святами сім’ї і відповідно відзначатися. Така ритміка життя – необхідна умова фізичного і духовного розвитку сім’ї і її членів.

«Щоб отримати спасіння потрібно підкорити своє життя визначеному порядку. Адже, де порядок – там мир, а де мир – там й Бог; але де безпорядок – там плутанина, а де плутанина – там диявол.» [4; 126]. Визначений розпорядок в сім’ї допомагає створювати відчуття домашнього затишку стабільності, впевненості, відчуття захищеності і злагодженості функціонування сім’ї та дозволять використовувати час з максимальною користю. Ритми дисциплінують і тіло, і душу, і дух людини. Важливо для кожної сім’ї упорядкувати свої відносини та встановити певні правила спільної буттєвості цілої сім’ї.

Спробуємо окреслити основні моменти спільності сімейної буттєвості, що утворює «Малу Церкву» чи «Домашню Церкву» (kat' oikon ekklesia). Згідно досліджень митрополита Іоана (Зізіуласа), який стверджує, що термін «домашня церква» використовується ще в апостольські часи, означаючи зібрання християн. Так наприклад, святий апостол Павло в Першому посланні до коринтян звертається: «Вітають вас… Акила й Прискила з домашньою Церквою їхньою.» (І Кор. 16:19). Та проте, стверджує митрополит Іоанн: «Термін  kat' oikon ekklesia в Новому Завіті не відноситься до суто сімейного зібрання, але поширюється на все зібрання віруючих міста, які зустрічаються як гості в зазначеному домі». [5; 370] Про це може свідчити послання апостола Павла до римлян: «Вітає вас Гай, гостинний для мене й цілої Церкви» (Рим. 16:23). Такі роздуми дають нам можливість стверджувати, що в період становлення Церкви модель сім’ї відігравала значну роль для християнських спільнот. Християнська сім’я відрізняється від язичницької, християнство надає інший смисл побудові сімейних відносин. Сім’я отримує форму «малої Церкви», центром якої є Христос. А тому, сім'я не лише уподібнюється Церкві, але є й образом парафіяльної общини, де чоловік, батько – це священик малої Церкви, дружина, мати – його помічниця, образ диякона, а їхні діти – паства, парафіяни цієї Церкви. Звершення Літургії є основою існування Церкви, про що свідчить протоієрей Олексій Умінський у свої праці «Божественна Літургія: пояснення сенсу, значення, змісту», кажучи: «Без Літургії відсутня і Церква як така». [11] Виходячи з цього, спробуємо розглянути устав православної сім’ї у проєкції літургічності Церкви за наступною схемою:

Сімейна молитва

Протоієрей Гліб Калєда звертає увагу в своїй праці «Домашня Церква» на наступне: «Сім'я як домашня Церква повинна мати спільну молитву ... У міру зростання діти долучаються до батьківської молитви, виникає загальносімейне молитовне правило, яке не виключає індивідуальних молитовних правил у кожного члена сім'ї». [7; 159] Єдність сім’ї в молитві до Отця Небесного розкриває горизонти спілкування з Богом і в Бозі.  А тому «спільна сімейна молитва є доброю для всіх школою – і для малих, і для дорослих, тому що дуже органічно вводить нас в молитву церковну». [8; 48] Через спільну домашню молитву сім’я входить в розуміння спільності церковної, в еклезіологічне розуміння церковної молитви. Через що сім’я отримує досвід соборності, яка є природою Церкви. «Молитовне «ми» означає не тільки множину. Але перш за все – духовну єдність майбутньої Церкви, нероздільну соборність молитовного звернення… молитва вірних повинна бути «симфонічною» молитвою, повинна приноситися «єдиними устами і єдиним серцем». І не так, щоб просто складалися між собою приватні, особисті та відокремлені молитви. Але так, щоб вже і кожна складова молитви звільнялася від особистої обмеженості, переставала бути тільки особистісною і ставала загальною і соборною». [12]

Спільна молитва об’єднує нас, відкриває нам можливість стати по-справжньому єдиними в Христі Ісусі. Адже, Господь в Євангелії запевняє нас: «Де двоє або троє в Ім'я Моє, зібрані, – там Я серед них» (Мф. 18:20). Молитва для цілої сім’ї має бути життєвою необхідністю, живою, а не просто виконанням певного ритуалу. Спільна молитва об’єднує нас в єдиний організм люблячих особистостей. «Коли є спілкування з Богом, є й спілкування з ближнім – одне з одним пов’язане… Якщо людина віддаляється від Бога, вона відходить й від ближнього». [8; 62] І, навпаки, коли людина йде назустріч Богу, вона єднається з ближніми.

 Світ сім’ї є особливим виміром для відкриття і розуміння молитви в Церкві. Коли ми возносимо молитви: «За мир у всьому світі…», то в розуміння спільної сімейної молитви це прохання стосується світу сім’ї. Таке розуміння вводить потребу віддати на волю Господню всі сімейні справи, а також піднести подяку Богові. Важливо, щоб на молитві кожен член сім’ї відчув своє особливе місце. Наприклад, коли в сім’ї захворіла бабуся, і за її одужання молиться Домашня Церква, то кожен відчуває особливе ставлення, власне почуття до рідної бабусі, мами. Таке розуміння відкриває нам глибину молитви, вчить «вкраплювати» до молитви наше почуття любові, розширює осмислення молитви в церковній общині. Розуміння сімейної молитви розкриває глибину наших сердечних порухів у церковній молитві «за всіх і за все». Старець Єфрем Філофейський зауважує: «Нехай дружини моляться за своїх чоловіків і за дітей, а чоловіки – за дружин і дітей, діти ж – за батьків. Так взаємно допомагаючи одне одному молитвами, ми будемо йти до духовного зростання.» [4; 129].

Предстояння перед Богом разом дає можливість кожному відчути не лише турботу і любов, але й відкриває кожному свободу. Кожен з нас перед Богом відчуває свою рівність – ми всі діти Божі. Адже молитва в дусі любові нікого не вивищує, а дає можливість бути кожному свобідною особистістю. Обов’язковими складовими спільної сімейної молитви є любов і свобода. «Дуже важливо, щоб у спілкуванні між членами сім’ї не згасав Дух любові і свободи, щоб в свободі і любові вони предстояли Богові. Тоді не буде перетворення молитви в обов’язкове виконання молитовного правила». [8; 52] Молитва як спілкування з Богом, можлива лише при умові любові і цінування іншого як свобідної особистості. А тому примушувати до молитви наших дітей, чи карати за певні вчинки молитовними правилами є недопустимим, оскільки такі дії батьків спотворюють саме формування нашого відношення до молитви. Примушення до молитви є духовним злочином.

Особливим покликанням чоловіка як глави сімейства, є предстоятельство на сімейній молитві, він предстоїть перед Богом за цілу свою сім’ю. «Це йому довірено дуже органічно, і діти відчувають його першість, в них народжується почуття захищеності… Батько повинен бути на цьому духовному рівні, щоб виправдати почуття тих, з ким він молиться». [8; 53] Через це він уподібнюється священику на церковній общинній молитві. Як предстоятель своєї Малої Церкви він також уподібнюється  самому Христу, який віддає Себе за свою Церкву. Та про те, він не повинен затьмарювати своєю особистістю Особистість самого Бога. Через Христа ми знаходимо своє синівство в Бозі. І тут відбувається велика тайна покликання чоловіка, як батька і сина одночасно. Спільна сімейна молитва відкриває можливість для дітей побачити батька одночасно, як предстоятеля і як дитину Божу. Предстоятельство батька не повинне замикати дітей на своїй особі, а давати можливість розуміння особистісного спілкування з Богом, воно також покликане відкривати розуміння, що Бог і людина – це не співмірні величини. Воно відкриває глибину любові Бога Отця до своєї дитини.

Митрополит Іларіон (Алфеєв) зауважує: «Спільна молитва укріплює сім'ю, тому що її життя буває по-справжньому повноцінним і щасливим лише тоді, коли членів її єднають не тільки родинні зв'язки, а й духовна спорідненість, спільне розуміння і світогляд. Спільна молитва, крім того, благотворно впливає на кожного члена сім'ї, зокрема, вона дуже допомагає дітям». [2] Сімейна молитва відкриває нашим дітям розуміння спілкування з живим Богом. В них поступово виникає потреба молитви як життєво необхідної дії. В такому підході до спільної сімейної молитви в дитини народжується розуміння, що вона може самостійно спілкуватися з Богом, звертаючись до Нього і ввечері, і ранком, хоча б короткими молитвами. «Дитині дуже просто пояснити, що ранкова її молитва – це «добрий ранок» Богові». [8;55] Про те, вечірня молитва має бути конкретною. Умовою вечірньої молитви, як і  всіх молитводій, є три складові:

• вираження пережитого досвіду дня (словесна дія);
• висвітлення своїх гріхів стосовно себе, ближнього і Бога (духовна дія);
• примирення з собою, ближнім і Богом.

«Спокій в душі дитини – це спокій сім’ї» [8; 60], а тому, важливою дією вечірньої молитви є прощення один одного, але прощення не має бути під примусом, це має бути природньою потребою кожного члена сім’ї. «Для дитини батько – це Бог, і через батька дитина знаходить Бога… тому потрібно, щоб батько і матір реагували на зовнішню подію так, щоб їхню дитину це не ранило, не травмувало, й самі батьки повинні уважно пильнувати за тим, щоб не травмувати дітей». [9; 82]

Важливим моментом спільної сімейної молитви є вихід у церковну общину, адже є також небезпека із сімейного життя створити культ, перетворити його в певний замкнутий, самодостатнє коло. Слід пам’ятати, що сімейна молитва є пропедевтичним моментом, який вводить нас в общинність Церкви Христової. «Людина росте духовно, коли вона здатна включати всіх нових людей в своє життя, в своє серце. Спілкування домашньої церкви і Церкви Христової – це дія Духа Святого». [8; 71] Молитва малої Церкви органічно розкриває нам общинність молитви в храмі, в общині Церкви Христової. Ми стаємо єдністю Церкви.

Сімейне читання

«Духовно розвиває дітей в сім’ї не лише молитва, але й домашнє читання». [8; 92] Спільне сімейне читання відкриває можливості пізнавати світ разом. Це одне із засобів духовно-морального зрощування особистості. Воно не лише збагачує дітей, але й батьків наповнює знаннями про сім’ю, чистоту відносин, послуху, совість, добро і зло, а також зближує всіх членів сім’ї. Через що вибудовується природна стійка платформа для спілкування того, хто читає і того, хто слухає. А це означає, що дана платформа є відкритою для обговорень і дискусій та допомагає у співставленні поглядів батьків і дітей. Батьки уподібнюються доброму майстрові, в руках якого прекрасна дитяча душа. Преподобний Никодим Святогорець радить: «Як кожен майстер витрачає гроші і купує всі необхідні для його ремесла інструменти (і ніяка бідність не заважає йому купити все необхідне), так і кожен християнин зобов’язаний витрачати гроші на купівлю книг». [6; 166] Поради щодо організації сімейного читання знаходимо у пам’ятках давньоруської літератури: «Повчання князя Володимира Мономаха дітям», «Домострой». А в Ізборніку Святослава 1076 року знаходимо, що читання книг «добра справа для кожного християнина».

В межах простору сімейного читання формується діалог дитини й дорослого, неформальне спілкування й спільні інтереси, що сприяє всебічному та гармонійному розвитку особистості дитини через знайомство з книгами. Воно дає можливість утворення особливої емоційної близькості, обміну думок, що сприяє формуванню особистісного відношення до прочитаного. В. Сухомлинський зауважує, що «читання – це вікно, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе…якщо з дитинства у дитини не вихована любов до книжки, якщо читання не стало її духовною потребою на все життя, в період юності душа дитини буде пустою». [10; 55] Спільне сімейне читання вводить нас у світ книжки.

Завданням християнської сім’ї є вибирати для спільного читання не лише Святе Письмо, але й твори, які здатні ознайомити нас з картинами сучасності. Ми повинні вибирати твори які не заперечують християнський світогляд. Та проте, Євангельське читання має бути пріоритетом кожної сім’ї, наріжним каменем якої, як Малої Церкви є Христос. «Святе Письмо – це їжа для її духовного життя». [8; 96] Євангеліє відкриває нам живого Бога. Обговорення прочитаного дає можливість кожному члену сім’ї відчути присутність Бога, почути Його слова, висловити своє розуміння цих слів, побачити живий приклад іншого. «Потрібно, щоб у дитини було живе ставлення до Бога і до Писання, щоб вона могла виразити в словах те, що вона прочитала, відчула, спілкуючись з Богом». [8; 81] Це відкриває мислення на зустріч розумінню євангельських слів самого Христа. Псалмоспівець Давид пропонує нам постійно роздумувати над Святим Письмом, кажучи: «Блажен муж, що… в Законі Господнім його насолода і про Закон Його вдень і вночі він роздумує» (Пс.1: 1-2).

Читаючи Писання, ми прочитуємо й заклик самого Христа: "Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене" (Ін. 5:39).  Це слова, які укріплюють нашу віру. Це дає можливість розкривати нам глибину нашої віри. Через спільне читання ми передаємо нашим дітям свідчення нашої віри, живе ставлення до священної історії, яка здатна оживати в уявленні наших дітей. Така живість здатна запалити в серцях наших дітей справжню потребу спілкування з Живим Богом. Через живе спілкування з Богом у Святому Письмі ми виховуємо в собі любов.

«Потрібно дбати, щоб не втягнути дітей в пустоту й не дати замість хліба кукурудзяних паличок». [8; 94] Спільне сімейне читання вводить сім’ю в церковну общину з відкритим серцем до розуміння читань Святого Письма під час Богослужінь, проповіді священника. Через такий підхід розкривається особливе служіння християнської сім’ї для Церкви і в церкві, відкриває особливий дар слухати й дар промовляти.

Сімейна трапеза

Сучасні сім’ї не часто збираються за спільним сімейним обідом. Швидкий ритм життя, різні графіки роботи й навчання, звичка їсти на одинці – все це розділяє сім’ю на локальні об’єкти співіснування. За різноманітними опитуваннями сьогодні 42% сімей віддають перевагу споживанню їжі перед телевізором, а інші 58% якщо й сидять за спільним столом, то лише 8% із них розмовляють між собою, обговорюють свій день або сімейні новини, будують плани на наступний день. Сьогодні сімейні традиції спільних трапез відходять в минуле. Сучасне повсякденне розуміння спільної трапези як виключно фізіологічного процесу поглинання їжі, насичення шлунку відрізняється не тільки від християнського, але і від споконвічного «загальнолюдського» уявлення. Щось змінилося в нашому світі – внутрішньому і зовнішньому. Раніше в традиційній християнській сім’ї за столом панував строгий порядок: кожен член сім’ї мав своє особливе місце за столом, на початок і закінчення трапези лунала молитва, їжу споживали, як благословення Господнє. За трапезою панував спокій і мир, неспішно обговорювалися різноманітні питання. В сучасних сім’ях ми не вміємо спілкуватись, а тому сімейні трапези не сумісні зі спільністю.

Для сучасної християнської сім’ї важливим пунктом в її уставі є можливість повернення до спільних сімейних трапез. «В трапезі повинні примати участь всі – не лише в сенсі споживання того, що приготовлено на стіл, але й в самому процесі підготовки. Потрібно долучати навіть найменших дітей». [8; 89] Такий підхід дає можливість уже в процесі приготування їжі відчувати спільність та потребу цінування кожної особистості. Це об’єднує сім’ю в єдину гармонійну повноту, стирає різноманітні кути «неправильної» поведінки, дає можливість обговорити і простити.  За спільним столом ми сидимо лицем до лиця, ми бачимо очі кожного члена сім’ї, ми об’єднуємося у спільному споживанні їжі з молитвою і благословенням. «Спільне – і їжа, й молитва. А основне – тут присутній Христос». [8; 90] Важливою віхою спільної сімейної трапези це відчуття присутності Христа, і тоді наша трапеза набуває іншого забарвлення: сімейна трапеза є не лише спільністю усіх членів сім’ї, але й об’єднує усіх в трапезу з Христом. «Євхаристія розпочинається вже за нашою звичайною трапезою». [8; 90]. Спільна сімейна трапеза несе в собі педагогічну константу підготовки розуміння усіх членів сім’ї в участі в Господній Трапезі всієї Христової Церкви. «Збираючись за спільною трапезою в дні свят або заради честі гостю, який прийшов у наш дім, християни знову утворюють – уособлюють собою – ікону Христової любові і участі в Трапезі Небесного Царства». [1]

 

***********************************************************

Спільність є запорукою єднання сім’ї навколо Христа. Мала Церква будується на християнських засадах любові, свободи і взаєморозуміння. «Необхідно, щоб батьки, завжди керуючись справжньою, істинною любов’ю, мали терпіння і мужність бути поруч з дитиною в будь-якій ситуації». [9; 81] Потреба дитини в підтримці і захисті з боку батьків є природним завдання сім’ї, що формує правильне відношення дитини до спілкування з Живим Богом, а не просто, певним ритуалом. Спільна молитва, трапези і читання відкриває для цілої християнської сім’ї простори розуміння церковної общини. Повнота церковної общинності формується з сімейних общин, які здатні створити єдину церковну сім’ю, центром якої є Христос.

 

Список використаної літератури:

1. Агапонов А., свящ. Трапеза любви. – URL: https://www.pravmir.ru/trapeza-lyubvi/
2. Алфеев І., митр. О молитве. – URL: https://religion.wikireading.ru/3691
3. Біблія. – К.: УБТ, 1990.
4. Ефрем Святогорец, архм. Жизнь во Христе. // Ефрем Святогорец, архм. Искусство спасения. Т. 1: беседы. / старец Ефрем, игум. Монастыря Филофей на Святой Горе Афон; [пер. с новогреч. А.Л.Данилин]. – М.: Святая Гора, 2013. – 480 с.
5. Зізіулас Й., митр. Помісна Церква у перспективі спілкування. // Часопис «Дух і Літера», 5-6, 1999.
6. Зоитакис А. Традиционное просветительство в Греции в XVIII веке: Косма Этолийский и Никодим Святогорец. – М.: Святая Гора, 2008. – 288 с.
7. Каледа Г., прот. Домашняя Церковь. – М., 2001.
8. Мамонтов В., архим. Таинство детства. Беседы известного духовника с родителями. – М.: Никея, 2019. – 328 с.
9. Симеон (Крайопулос), архм. Родители и дети. – М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2018. – 464 с.
10. Сухомлинський В.А Сердце отдаю детям. – К.: Радянська школа, 1974. – 288 с.
11. Уминский А., прот. Божественная Литургия: объяснения смысла, значения, содержания. – URL: https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2345
12. Флоровский Г., прот. Евхаристия и соборность. – URL: http://www.odinblago.ru/liturgika/evkharistiya_i_sobornost/
13. Шугаев И., прот. Брак, семья, дети. Беседы со старшеклассниками. – URL: https://azbyka.ru/odin-raz-na-vsyu-zhizn