Доповідь єпископа Філарета: "Роздуми на тему медичного капеланства"

Громадська рада при Міністерстві охорони здоров’я України

з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій

Всеукраїнський благодійний фонд «Соборність»

Наукова конференція

«Розвиток медичного капеланства в Україні:

передумови, потреби та перспективи»

м. Київ, 28 - 29 січня 2016 року

 

Єпископ Львівський і Галицький Філарет

Голова Синодального відділу Української Православної Церкви з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів

 

РОЗДУМИ НА ТЕМУ МЕДИЧНОГО КАПЕЛАНСТВА

 

Участь Церкви в лікувальній сфері не є явищем новим чи невивченим, тому коли ми на широкому науково-практичному рівні обговорюємо цю царину служіння Церкви, ми не впроваджуємо щось невідоме, оскільки за всю історію існування Церкви ми маємо колосальний досвід комплексного лікування духовного та фізичного здоров’я людини.

Власне, сьогодні, коли ми обговорюємо надто важливу тему – «Розвитку медичного капеланства в Україні», ми засвідчуємо вже наявне служіння священиків у лікувальних закладах та установах і наступним нашим кроком є правильна організація та прийняття відповідного владного рішення на законодавчому рівні про цей рід діяльності, навіть служіння.

Ми покликані сьогоднішньою нашою працею переконати, що медичне капеланство несе стратегічний характер для благополуччя України та її народу. Українська Православна Церква своїм служінням має на меті переконати, що лише здорова нація може будувати міцну державу, благополучні сім’ї, протистояти аморальному занепаду підростаючого покоління, конкурувати у моральному і здорову житі в міжнародному просторі.

Беручи активну участь у служінні ближньому, Церква наслідує приклад Христа, який говорить про Себе: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мк. 10: 45). Тому протягом Незалежності Церква лише поверталася до того служіння, до якого вона була покликана, і яке у неї було відібрано богоборчою владою. На моє переконання головним досягненням на сьогодні є бачення Державою потреби у перенесенні лікувальної справи з площини біологічної у сферу духовну. Ми бачимо зацікавленість у несенні і Церквою свого послуху щодо служіння Богові і людям.

У своєму медичному служінні Українська Православна Церква, керується такими пріоритетами діяльності:

- донесення суспільству усвідомлення, що здоров’я людини не розмежовується з її моральним життям та віруванням;

- моральна, духовна та психологічна допомога у перенесенні хвороби пацієнтом;

- робота з близькими та рідними людини, що опинилася у лікарняному ліжку;

- виховання на засадах милосердя та місійної відповідальності медичного персоналу.

- робота в освітніх медичних закладах для підготовки майбутньої медичної еліти до духовно-морального самовідданого служіння.

Зокрема, при підготовці законопроектів та нормативних документів, що регламентують діяльність медичних капеланів заданим напрямкам їх діяльності слід надати першочергову роль. Комплексного підходу та згуртованої взаємодії Церков, релігійних організацій та Держави вимагає основне питання збереження здоров’я українців, профілактичної діяльності та виховання морально-духовних засад, які унеможливлюють духовні та фізичні розлади у суспільства. Заохочення людини до здорового способу життя та відмова від згубних звичок чи навіяних культурою вседозволеності аморальних засобів отримання насолоди, як спосіб профілактики здоров’я в усіх його вимірах.

Лікарняні священики, які мають досвід служіння у лікарнях, як ніхто інший, знають як безвідповідальне ставлення до власних душі і тіла призводить до проблем, які супроводжують людину все подальше життя. Саме тому окрім присутності священиків у лікарнях, медичне капеланство, як певний соціальний інститут, повинен стояти на сторожі збереження здоров’я людей, використовуючи усі можливі методи діяльності: розробка державних програм, участь у виховному процесі підростаючого покоління тощо.

Наступним важливим завданням, що перед нами стоїть сьогодні, це врегулювання та систематизація підходів до духовної опіки тих, хто перебуває на лікуванні. Звичайно, в цій сфері ми спостерігаємо досить вдалі спроби співпраці, та все ж нам бракує сьогодні одностайності у вирішенні складних питань пастирської практики в лікарнях. Адже окремі випадки лікувального процесу часто вимагають від нас особливих кроків на зустріч духовному здоров’ю пацієнта.

Сьогодні Українська Православна Церква вивчає та втілює різного роду надзвичайні підходи прийняття Таїнств у надважкому стані пацієнта та інші. Духовний стан людини, котра страждає від фізичних вад потребує нашої підтримки, практичних підходів до проповіді Євангельської істини та духовного усвідомлення цінності вічного життя, до якого ми покликані.

Дана робота тісно переплітається зі служінням ближнім хворого, котрі переживають не менші душевні страждання. Участь лікарняного священика у житті цих людей переоцінити важко. Власне, через страждання наших ближніх нерідко прослідковується покликання до переосмислення нашого способу життя, і правильна підтримка духівника в даний момент може змінити життя цілої родини та допомогти хворому отримати максимум піклування та змінити спосіб життя у подальшому, аби застерегти від ускладнень чи формування патології.

Не менш важлива і робота священика з персоналом лікувальних закладів, адже саме ці люди повинні з нашою допомогою щодня усвідомлювати свою важливу місійну роль у служінні людству. Будь-яка людина, що прийшла на прийом до лікаря, має право сподіватися на гідне, шанобливе ставлення, яке повинне бути продиктоване найвищою любов’ю до Творця і любов’ю до ближнього!

Нинішній день пропонує нам щодня багато відкриттів у сфері знань та модернізацію набутого досвіду. Адже ми живемо у світі технічного та інтелектуального прогресу. Проте ні одна інноваційна технологія, не може замінити самовіддане, жертовне служіння лікаря, до якого він покликаний, і яке так потребує кожен хворий! Лише суміш результатів роботи розуму та серця може дати рецепт вдалого лікування в умовах сьогодення!

Дедалі більше ми спостерігаємо як технічний прогрес і новітні технології протирічать усталеним законам моральності. Одним із таких досягнень, безсумнівно, є стрімкий розвиток біотехнологій, який викликає велику стурбованість Церкви саме тим, що кидає виклик фундаментальним основам і базовим принципам християнської віри. Оскільки всі питання біоетики мають відношення до моральних проблем, то будь-яка їх оцінка має ґрунтуватися на вченні Церкви про походження, цінність, характер, мету і кінцеве призначення людського життя.

Вчення Церкви про святість, про створення людини за «образом і подобою Божою» (Бут.1,26), про шлюб і народження дітей дає можливість зробити моральну оцінку біоетичним проблемам, що погоджується з виявленою нам у Одкровенні волею Божою. Саме роль священика в прийнятті рішень хворими людьми, а інколи і лікарів щодо використання сучасних біотехнологій при тій чи іншій хворобі або в питаннях подружжя, можуть відкрити нове розуміння моральності і гріховності в житті людини.

Тому саме тепер Церква має вживати значні зусилля на діалог із суспільством і доносити своє бачення до все більших мас людей, а особливо тих, хто готується до вступу на лікарський шлях у медичних навчальних закладах, щоб подолати існуючу тепер цивілізаційну кризу і взяти суттєву участь у формуванні духовної культури майбутнього.

Виходячи з цих поглядів бачимо кілька напрямків консолідованої діяльності усіх конфесій задля вироблення системи діяльності медичних капеланів. На сьогоднішньому етапі ми бачимо потребу у підготовці загальнодержавних програм з охорони духовного та фізичного здоров’я українців та розробці документів, що формують позицію міжконфесійних відносин або профільну душпастирську опіку, до яких необхідно підходити після розробки законопроекту та розробки і прийняття відповідних Державних нормативних актів, з яких формуються проекти положень, які нам слід сьогодні розглянути для забезпечення правової діяльності медичних капеланів в Україні.

Аналізуючи сказане та розглядаючи проекти документів запропонованих до розгляду, вважаємо за потрібне: по-перше, приділити особливу увагу саме душпастирській опіці хворих, лікарів та працівників медичних закладів. По-друге, розробляти проекти документів, що регламентують взаємовідносини Церкви і держави в медичних закладах виходячи з практики душпастирської опіки та існуючої співпраці релігійних організацій і медичних установ.

Виходячи з вищевикладеного пропонуємо Громадській раді при Міністерстві охорони здоров’я України з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій створити робочу групу з представників релігійних організацій, що входять до склади Всеукраїнської Ради Церков і Релігійних організацій та в процедурно-регламентному порядку розглянути отримані пропозиції, зауваження в зазначених документах які пропонуються до розгляду в Громадській раді, погодивши останні з керівними органами релігійних організацій.