Дорогі брати і сестри, ми з вами згадуємо подію воскресіння праведного Лазаря, котрий був другом апостолів і навіть Господа Ісуса Христа (див. Ін. 11, 11), Який прийшов сьогодні до Віфанії, аби дати нам черговий поштовх для дієвої віри (пор. 11, 14). Христос воскрешає Лазаря перед Своїми стражданнями, за якими буде вже Воскресіння Його Самого, сповідуючи яке ми підтверджуємо і власну віру у воскресіння померлих та життя наступного віку. Та зовсім інші почуття були тоді у Віфанії, де Господа у супроводі апостолів зустрічають Марія та Марфа, яка бажала би, щоб Ісус був із ними раніше і Його присутність вберегла б її брата від смерті (пор. Ін. 11, 21).
Сльози, розпач, туга за померлим братом… В такій обстановці опиняється Спаситель, щоб звершити Своє останнє чудо у цьому місці. Останнє у Віфанії, але не останнє для всього людства, якому постійно подаються чудеса та Господні щедроти, навіть якщо ми про це не благаємо. Це ми бачимо і в Святому Євангелії, коли Марфа лише вказала на відсутність Христа в момент смерті Лазаря, а Господь йде з ними до печери, в якій знаходиться спочилий, аби повернути його до життя. Христа не просили про воскресіння, а Він воскрешає, чим являє Свою Божественну силу та могутність, являє Свою владу над життям та смертю, владу над природніми процесами.
Всі ми живемо у підвладному Богові світі, де кожне творіння свідчить про велич Господньої премудрості (пор. Пс. 103, 24) та любові. Бог створив людину для вічності, елементами якої є народження, зростання та зрілість, елементом якої є і сама смерть, котра для віруючого християнина є надбанням (пор. Флп. 1, 21). Святий Григорій Палама зауважує, кажучи: «Ось справжня смерть: коли душа роз’єднується з Божественною благодаттю і поєднується з гріхом». Це доволі вірні слова мудрого святителя, адже гріх дійсно є каталізатором смерті, а сама смерть, в свою чергу, є наслідком найпершого гріха, вчиненого нашими прабатьками в Раю. Саме тому і важлива постійна праця над своїм духовним єством, яке слід очищувати покаянням, просвітлювати виконанням заповідей Божих, преображати євангельськими справами та освячувати постійним єднанням із Господом.
Життя із Богом – це той скарб, який єдиний можливо забрати із собою у вічність. На землі ми починаємо своє крокування, яке завершується після нашої кончини, але тільки наш особистий і щирий вибір за життя визначає наше перебування після нього. Праведний Лазар зробив вибір, кращої альтернативи якої годі й шукати, адже він не просто обрав бути із Господом, але мав із Ним дуже тісне єднання, якщо став для Самого Христа другом. Але як можна стати другом Божим і що для цього ми маємо робити? Спаситель дає нам відповідь на це питання: «Ви друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам» (Ін. 15, 14). Ось цей важливий критерій дружби із Богом – критерій, що базується на заповідях Господніх та Його веліннях, мета яких повернути людину до первісного райського життя.
В одній із своїх проповідей святителя Димитрія Ростовського є така заувага: «Добре сказав хтось, міркуючи про воскресіння Лазаря: Христос повернув Лазаря до життя для того, щоб людина, яка народилася у світі одного разу, навчилася двічі вмирати, бо … ніхто не може після смерті отримати життя вічне, якщо не звикне до смерті вмирати». Звичка вмирати стосується як наших негідних справ та вчинків, так і наших прихильностей до тієї чи іншої пристрасті, викорінювати які необхідно пам’ятаючи мудру настанову первоверховного апостола Павла про важливість бути мертвими для гріха, але живими для Бога у Христі Ісусі Господі нашому (Рим. 6, 11).
Щодня ми покликані до цього життя і кожну мить цього життя ми в змозі направити в благочестиве русло задля Божої слави і власного спасіння. Нам добре відомо, що спасіння не здобувається раптово, оскільки це поступовий процес і звершувати його слід із пильністю та старанням упродовж всього нашого життя, щоб після смерті також долучитися воскресінню, яке для Христового друга Лазаря буде другим, а для вірних християнських душ – єдиним. Преподобний Софроній Есекський доволі сміливо визначає: «Бути християнином означає вірити у воскресіння мертвих; надіятись на усиновлення нас Отцем Небесним, отримати Божественний образ буття, стати, згідно із даром любові Отчої, тим, ким Він і Сам є, тобто Богом».
Всі наші справи мають свідчити про бажання та прагнення максимально наблизитися до Бога, максимально поєднатися із Ним, максимально долучитися приготованого Ним для людини Царства Небесного. Сьогодні Христос воскрешає Лазаря, щоб після цього направитися до Єрусалиму, де його будуть урочисто зустрічати, а вже за декілька днів зрадять, віддадуть на суд під свідчення наклепників, познущаються і розіпнуть між двома розбійниками. Але сьогодні ми поки що разом із Марфою та Марією радіємо поверненню до життя їхнього дорогого брата, а Сам Христос радіє про Своїх учнів, що і вони вкотре увірують у Нього, як Божественного Учителя (див. Ін. 11, 14), і ті юдеї, котрі, завітавши до Марії, також стали свідками воскресіння Лазаря (див. Ін. 11, 45), що стало запевненням вірних про майбутнє загальне воскресіння, причасниками якого я бажаю бути всім нам!
