Христос Воскрес!
Сьогодні, улюблені у Христі брати і сестри, ми сповнені радісних емоцій, адже оспівуємо Воскресіння нашого Спасителя, Котрий знищив смерть задля того, аби кожен із нас мав можливість успадкувати вічне життя, здобуваючи Небесне Царство. В цьому Царстві вже перебувають святі ангели, праведні чоловіки та жінки, які своїм життям засвідчили відданість та любов до Творця і Владики всього світу, заради якого Син Божий зійшов на землю, проповідував та закликав людство до покаяння, стежиною якого ми прямуємо до Раю. В час після Господньої Пасхи питання Раю ще більш актуалізується, адже від моменту Воскресіння Христового і донині райська брама відчинена для кожного, хто щирим серцем прагне увійти до лона Божого милосердя.
Святі жони-мироносиці разом із праведними Іосифом та Никодимом вже стали спадкоємцями любові Христа, до Якого вони попрямували, незважаючи ані на погодні умови холодного весняного ранку, ані на небезпеку зі сторони римської влади, ані на переслідування з боку юдейського синедріону. Все це було для них винятково другорядним, тому що вони насамперед йшли до Христа, Котрого знали і любили; Христа, Котрий залишив людству Своє Божественне Євангеліє; Христа, Котрий виконав обіцяне – був піднятий на Треблаженне Древо і воскрес із Живоносного Гробу. Святитель Амвросій Медіоланський про це говорить наступне: «Бог, за Божественним промислом, не пророка послав, не раба, і не Ангела невидимого, але, прийнявши правдиву людську плоть, Сам прийшов і жив із людиною, щоб дати смертним зразок святого життя, і прикладом Своєї Смерті і Свого Воскресіння явити … віруючим у Нього життя вічне».
Вічність із Богом – це реальність буття, подібного до якого не існує. Цю вічність Господь дарує людині, а самій людині важливо тільки прийняти Божий дарунок і застосувати його у власному житті. Тільки через усвідомлення свого вічного буття ми стаємо дійсно такими, якими нас і створив Бог – ми стаємо справжнім Його творінням, сутність якого не у тимчасових насолодах мінливого світу, а у координуванні своїх вчинків, згідно зі Святим Євангелієм та Божими заповідями. Саме таку вічність нам проповідують своїм раннім походом до Гефсиманії жони-мироносиці, у справах яких проглядається прихильність не до земного комфорту, якого вони і так не дуже мали, але нестримна любов до Божественного Учителя.
Преподобний авва Ісая Скитський одного разу зазначив: «Хто падає перед Богом з покірністю і зі смиренням слухає Його заповіді, той здобуває любов до Бога і ближнього, а любов ця виганяє пристрасті і збентеження». Дійсно, таку любов ми бачимо у вчинках мироносиць, таку любов ми бачимо у святих Іосифа та Никодима, а ще слід справедливо зазначити – така любов має бути і у нас з вами, людей, що іменують себе християнами. Ми добре знаємо, що християнство не може існувати без любові, оскільки вона є центром та фундаментом нашої віри – віри, що ґрунтується на Христі, Котрий воскрес із мертвих Сам і воскресить у належний час кожного, хто через віру долучається до Нього та єднається із Ним у Дорогоцінних Тайнах (пор. Ін. 6, 54).
Світ існує у сяйві Христового Воскресіння, промені якого спрямовані до кожної душі, покликаної до спасіння. Факт Воскресіння Христа говорить людству про любов Творця до творіння, заради якого Бог став готовий принести Себе в Жертву – Безсмертний став готовий прийняти смерть, щоб смертні стали спадкоємцями Його вічності. Прославляючи та оспівуючи Воскресіння Спасителя, ми звертаємось до Господа із проханням про укріплення наших сил в нелегкому, проте вкрай важливому для душі, духовному крокуванні зі здобуттям чеснот та загартуванні ними своєї душі.
Сьогодні мироносиці навчають нас двом важливим чеснотам – любові та вірності. Коли найближчі учні Христа перебували за зачиненими дверима, ховаючись від можливої небезпеки, саме мироносиці попрямували до Гробу Спасителя, щоб віддати Йому останню шану, помазавши тлінними ароматами Його Нетлінне Тіло. Так, вони не знайшли Тіла Христового, проте знайшли першу пасхальну проповідь, яку вони і понесли далі – до апостолів та всіх інших. Любов до Христа і вірність Йому привели мироносиць до Гробу, де вже не було їхнього Учителя, про що вони і сповістили всьому світові, який майже дві тисячі років має величну радість та грандіозний тріумф сповідати свою віру, виголошуючи, що Воістину Воскрес Христос!
