Цього святкового дня, улюблені у Христі брати і сестри, ми радісно прославляємо Царицю неба і землі – Пречисту Діву Богородицю, Котра свого часу відгукнулася на смиренну молитву вірян Влахернської церкви і прийшла до них, заступивши і покривши їх від усілякого зла чесним Своїм омофором [рефрен акаф.]. Цю подію ми згадуємо із особливим трепетом, оскільки вона є одним із численних свідчень особливого піклування Пресвятої Діви за рід людський, що був вручений Їй через улюбленого учня Христового святого Іоанна Богослова, разом із яким Пречиста Богородиця перебувала поруч зі Своїм Розіп’ятим Сином біля голгофського підніжжя (пор. Ін. 19, 26-27).
Піклування Діви Богородиці – це виявлення християнському роду надзвичайної любові, любові материнської і щирої, любові жертовної і лагідної. Будь-який корпус молитов, який ми використовуємо у своєму житті віруючого православного християнина, неодмінно має в собі спогад про Богородицю – Чеснішу і Славнішу за Ангелів, Святішу за святих і Присноблаженну нашу Молитвеницю. І свято Покрову Пресвятої Богородиці вкотре промовляє до нас цими прекрасними нагадуваннями, що ми – служителі Небесної Цариці, нашої Радості безкінечної і Заступниці милосердної, Яка дослуха́ється до наших благань і приносить їх Своєму Божественному Сину.
У Святому Євангелії Христос звертає нашу увагу, що «блаженні ті, які слухають Боже слово і бережуть його» (Лк. 11, 28) і саме Діва Богородиця є найкращим і найвірнішим прикладом слухання та збереження Господніх велінь. Від самого народження Вона явила вершину чистоти, Її життя було сповнене невимовного благочестя та послуху волі Божій, сповнене смиренного слідування за Своїм Улюбленим Сином і серед радощів весільного бенкету, і поміж велелюдним натовпом різнобарвних слухачів, і аж до принесення Ним найвеличнішої Жертви, якою світ був спасений, а людство знову отримало змогу повернутися до благословенного Раю Божого.
Кожен щирий християнин, торуючи свій життєвий шлях, докладає необхідних зусиль для здобуття Царства Божого. Слухати Боже слово і слідувати Євангельською дорогою до цього Царства – це велика праця, яка передбачає і велику небесну нагороду (пор. Мф. 5, 12), що є наслідком відданості Спасителю не просто на словах, але й засвідченням цього нашими справами. У блаженного Августина Гіппонського є думка, яка говорить про те, що «материнська близькість нічого не дала б Марії, якби Вона з більшою радістю не носила Христа в серці, ніж у тілі». Що таке носіння Христа в серці? Насамперед це збереження Його Божественних заповідей, це примноження в собі та навколо себе любові, це зрощення різноманітних чеснот та шанування своїх ближніх, котрі так само як і кожен із нас є такою ж подобою і таким же образом Господнім (пор. Бут. 1, 26-27).
Богородиця також не відкидає нікого, хто із любов’ю приходить до Її Покрову та звертається до Неї зі Своїми проханнями і благаннями, у відповідь на які Вона звертається до Спасителя світу словами, свідками яких були влахернські богомольці: «Царю Небесний, прийми кожну людину, що молиться до Тебе і закликає ім’я Моє на допомогу, нехай не відійде від лиця Мого даремно і непочутий» [10 ік. акаф.]. Іншими словами, Богородиця без упередження заступається за всіх, хто приходить до Неї із молитвою, адже правдива материнська любов саме така: вона завжди готова допомогти своїй дитині, готова проявити до неї найвеличніші почуття та піклування. Втім, і людина в свою чергу має належним чином відповідати на молитви та заступництво Богородиці – відповідати благочестивим послухом Її Найсолодшому Сину, щодо Якого Пресвята Діва залишила нам коротку, одна напрочуд важливу, заповідь: «Що Він скаже вам – те зробіть!» (Ін. 2, 5).
Робити заповідане Христом є одним із проявом нашого послуху та любові до Богородиці, адже цим ми являємо любов і Собезначальному Господу, Який втілився від Пресвятої Діви після Її смиренного послуху. Преподобний Максим Сповідник у своїх творах акцентує увагу на тому, що «найголовнішою чеснотою є любов, а найголовнішою силою єства, що її творить – є розум». Так, саме розумне усвідомлення важливості наявності в нашому житті чеснот в цілому і любові зокрема, усвідомлення, що тільки разом із Христом ми здатні сподобитися Його Царства, дорогою до якого людині надана велична можливість прохати про допомогу навіть Ту, Котра в Своє Материнське лоно змогла прийняти безмежного Сина Божого – Досконалу Любов і блаженний Шлях, Яким належить благочестивій християнській душі приходити до Небесного Отця (пор. Ін. 14, 6), прославляти Котрого вона має спонукати і оточуючих, сяючи прекрасним світлом євангельських справ (пор. Мф. 5, 16).
В цьому сяйві нам слід споглядати вектор наближення до Христа та Його Непорочної Матері, споглядати стежки, якими належить прямувати до блаженної вічності, позбавляючись тенет гріховної пітьми. Саме тому сяючий омофор Богородиці, куди вірні приходять із вірою та розчуленням [1 конд. акаф.] має стати для нас світильником серед ночі пристрасних спокус, аби гідно дійти до настання пресвітлого дня Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, Котрий бажає всім людям спасіння (пор. 1Тим. 2, 4) і закликає всіх нас любити один одного, адже саме любов ідентифікує християнина у цьому світі (пор. Ін. 13, 34-35), для якого він покликаний бути світлом (пор. Мф. 5, 14).
Покров Пресвятої Богородиці – це торжество світла Божого посеред пітьми нічної небезпеки, це свято любові Богородиці до людського роду, це тріумф Її піклування і заступництва перед Своїм Божественним Сином. Втім, Покров Богородиці для нас це також нагадування про важливість наявності в житті і самого християнина спасительної чесноти любові, на ґрунті якої належить зрощувати смирення та відданість, зрошуючи їх послухом заповідям Господнім і гідним виконанням їх. Діва Марія понад тисячу років тому відвідала храм у Влахерні, відгукнувшись на смиренні молитви людей, котрі із любов’ю зверталися до Неї, подавши приклад і нам з вами, щоб кожен з нас у розчуленні серця міг звернутися до Цариці Неба і землі, Котру ми нині урочисто прославляємо і виголошуємо: «Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усілякого зла чесним Твоїм омофром!» [рефрен акаф.].
