Сьогодні, дорогі брати і сестри, Святе Євангеліє відносить нас до міста Наїну, де наш Спаситель звершує чудо воскрешення сина вдови із згаданого міста. Господь, Який є володарем над життям і смертю, приносить радість нещасній жінці, повертаючи їй улюбленого і єдиного сина, а нам, віруючим в ім’я Його (пор. Ін. 1, 12), вкотре являє Свою Божественну силу та могутність. Знову Христос приносить людству добро, дарує Своє невимовне милосердя, подає Свою милостиву втіху, щоб людство відчуло на собі всю велич Божого піклування та любові, на якій тримається світ, що був нею відкуплений із рабства дияволу і тенет смерті.
Святитель Ігнатій Кавказький говорить: «Що означає земне життя людини? Вона – тінь життя, сходинка до життя, це те, що передує життю вічному». Саме тому наше земне життя не слід обтяжувати великими тягарями тлінних піклувань, що в подальшому будуть заважати здійматися сходинками до вічності, яку ми здобуваємо вже тут, ще будучи в тимчасовій реальності. Проте ми в ній не самотні, адже завжди і всюди із нами перебуває Той, Хто готовий подати Свою всесильну руку допомоги навіть там, де ми могли бути впевнені, що вже нічого змінити неможливо, нічого не повернеш назад. Втім, у Бога все можливо і, якщо це має стати користю для людини, Він цю можливість застосовує найбільш неочікуваним чином.
Так, до прикладу, коли Спаситель сьогодні наближається до наїнської брами, де проходить похоронна процесія, то фізичним поглядом люди одразу бачать уродженця Галілеї або ж проповідника благочестя, але в цей момент перед ними постає Сам Господь і не просто постає, але втішає і повертає до життя раніше спочилого юнака (див. Лк. 7, 13-14), на якому справджуються слова Спасителя про те, що Він є Життям (див. Ін. 14, 6), а, отже, і Володар смерті, Який цим чудом дає зрозуміти кожному з нас, що смерть для віруючого християнина абсолютно не є навіть найменшою перепоною до Нього і що вона не має ані найменшої змоги розлучити нас із Ним і відлучити від Його Божественної любові.
Людині подається величний дар життя і даром цим належить користуватися із смиренною подякою Богові та застосовувати його для насичення благочестям, для втілення Євангельських ідеалів віри і любові, для здобуття блаженства, яке віруюча душа сподобиться повноцінно отримати вже у Божому Царстві, дорога до якого хоча й вузька і терниста, проте наприкінці такого мандрування очікує пресвітла брама благословенних Обителей, які від початку світу чекають на віруючих мешканців, що полюбили Бога та увійшли до Його радості і приготованого Ним райського спадку (пор. Мф. 25, 34), де праведні душі насолоджуються життям вічним.
Преподобний Феодор Студит закликає: «Якщо бажаєш життя – знайди світло, тому що Бог і Його заповідь – це і є світло». Однак пошук світла можливий тільки тоді, коли ми дійсно прагнемо прямувати за Христом, прямувати в бік Його Євангелія, де Його улюблений учень виголошує «Ось благовістя, яке ми почули від Нього й сповіщаємо вам: Бог є світло, і в Ньому немає жодної темряви» (1Ін. 1, 5). Тому ми й маємо йти до Спасителя, адже пітьма – це гріхи та загибель, яких можливо позбутися виключно через життя разом із Ним – Богом, «Котрий просвічує кожну людину, що приходить до [цього] світу» (див. Ін. 1, 9) і дарує їй вічне життя, згідно із її спасительною вірою (пор. Ін. 6, 47).
Християни – це люди віри та любові, люди, яких очікує вічне життя. І фундаментом нашої віри є Воскресіння нашого Спасителя, без якого будь-яка християнська проповідь втрачає свій сенс, як, власне кажучи, втрачає його і наша віра (пор. 1Кор. 15, 14). Втім, ми точно знаємо, що Воскресіння Христове – це безумовний факт існування нашого світу, факт, що змінив хід історії всього людства, яке отримало змогу повернутися до рідної домівки Царства Небесного, куди ми всі прагнемо (пор. Євр. 13 ,14). Це прагнення насичується та підкріплюються нашими справами, що свідчать про щирість бажання бути із Христом, виконувати Його заповіді та бути тими, хто дієво проповідує Його Євангеліє.
Заперечувати перспективу вічності можливо лише тій людині, яка прагне своє тимчасове існування на землі провадити за нахилами своїх страстей, наповнюючи свої дні служінню тим чи іншим земним ідолам. Втім, вічність – це те, що стосується кожної людини, адже незалежно від того, яким чином люди наповнюють своє життя, всі отримають вічність, відповідно до такого наповнення. Звісно, що християнину належить відповідати своєму високому званню, провадити свої дні, базуючись на ідеалах християнської моралі, про які ми чуємо від Христа у Святому Євангелії. Взагалі слід сказати, що вічність – це Божий дар людині для того, щоб межа смерті не могла розлучити Досконалого Творця із Своїм найвищим творінням.
Сьогодні ж Творець приходить до Наїну, де також зібралися представники Його творіння: одних Він навчає, серед яких Його апостоли та народ, що до цього часу Його супроводжував; інших Він, зжалившись, втішає, як це сталося із вдовою, що оплакувала свого сина; а ще одного – обдаровує новою можливістю на земне життя. Ані Христос, ані євангеліст Лука не описують і навіть мимоволі не згадують, ким був цей юнак до своєї смерті і ким був після воскрешення його Спасителем, але ми бачимо народ, котрий прославляє Володаря життя – прославляє Бога, що відвідав народ Свій (див. Лк. 7, 16). В свою чергу і ми, улюблені у Христі брати і сестри, нині стали свідками воскрешення померлого та втіхи обтяженої горем, щоб разом із наїнськими людьми також піднести хвалу Господу Ісусу – нашому Істинному Життю, шляхом Якого ми приходимо до Люблячого Отця Небесного (пор. Ін. 14, 6).
