Сьогодні, дорогі брати і сестри, наша недільна молитва звершується напередодні великого свята Богоявлення Господнього, коли всехвальний євангеліст Марк відносить нас до околиць славнозвісної ріки Йордан, на березі якої лунає голос Іоанна Предтечі, котрий проповідує хрещення покаяння для відпущення гріхів (пор. Мк. 1, 4). Ця проповідь почала лунати із пустелі, яку неможливо було назвати місцем навіть найменшого побутового комфорту, однак саме це місце найбільш яскраво передавало характер проповіді ангела, який мав приготувати дорогу перед лицем Господнім (пор. Мк. 1, 2).
Проповідь святого Іоанна – це палке свідчення про Христа та заклик до рішучої зміни свого життя, що базувався на власному аскетичному досвіді, який полягав у постійному відстороненні від пишних застіль і галасливих бенкетів, був освячений молитвою та подвигом посту. Все, що чинив Іоанн, було його реальним переживанням Бога і це переживання виходило із його серця щиро і непримусово, а не було результатом автоматичного виконання приписів Закону, як ми це бачимо на прикладі більшості тодішніх книжників та фарисеїв. Будучи за материнською лінією родичем Христа (див. Лк. 1, 36), Предтеча ніколи не акцентував на цьому увагу і не використовував цей сімейний фактор задля власної вигоди, являючи приклад великого смирення перед Господом.
Саме в такому смиренні постає велегласний проповідник покаяння, до якого сходилося багато людей із країни Юдейської і самого древнього міста Єрусалима (див. Мк. 1, 5) для прийняття хрещення шляхом покаяння у своїх попередніх провинах. Святитель Іоанн Златоуст щодо цього моменту священної євангельської історії говорить наступне: «Він [тобто Іоанн] переконував їх сповідатися і покаятися у гріхах не для того, щоб вони були покарані, а щоб легше сприйняли прощення». Дійсно, покаяння слугує спасительним помічником для віруючої людини, яка прагне долучитися єднанню із Богом та бути правдивим виконувачем Його заповідей та здобувачем благочестя, початок якого покладається не примусово, а лише після вільного вибору самої людини.
Кожній людині властиво помилятися, але християнин – це людина, котра здатна безпристрасно поглянути на власне життя, зазирнути до глибин своєї душі і зізнатися перед Богом у своїх помилках. Наш Господь – це Абсолют безгрішності і святості, праведності та милосердя. Господь не бажає для нас злого, але хоче всім нам виключно спасіння (пор. 1Тим. 2, 4), будучи неупередженим по відношенню до кожної людини (пор. Рим. 2, 11) і подаючи кожній людині Свої блага та щедроти, незважаючи на те, яким чином вона провадить своє життя (пор. Мф. 5, 45). Як люди віруючі, ми покликані до відповідного життя, яке за кожної можливості слід все більше й більше просвічувати сяйвом Євангельського світла, освячувати Христовою любов’ю і скеровувати до Царства Божого стежиною нелицемірного покаяння.
В Старому Завіті, коли пророку Самуїлу було доручено обрати царя із числа синів Єссея, Бог говорить такі слова: «Я дивлюся не так, як дивиться людина, бо людина дивиться на лиця, а Господь дивиться на серце» (1Цар. 16, 7). Ці слова актуальні по відношенню і до тих людей, котрі приходили на Йорданське побережжя, щоб прийняти хрещення від Іоанна Предтечі, адже якщо одні приймали хрещення із метою сповідання своїх гріхів, то книжники й фарисеї приходили до Іоанна тільки тому, щоб уникнути прийдешнього гніву, а не виконати заклик Хрестителя щодо творення і принесення достойних плодів покаяння (пор. Мф. 3, 6-8).
Святитель Кирило Єрусалимський зазначає: «Можна було б сказати, що плоди покаяння – це, в першу чергу, віра у Христа, а крім того, і євангельське життя в оновленні життя, що звільнене від загрубілості букви». Віра у Христа засвідчується нашими справами, із яких вибудовується все наше життя. Втім, міцними цеглинками такої будови можуть бути тільки ті справи, які відображають наше щире прагнення бути із Христом не заради земної вигоди чи тлінної користі, але заради прямування за Ним із власним хрестоношенням (пор. Лк. 9, 23), заради вічного життя у благословенних Обителях Небесного Отця (пор. Мф. 25, 34), початок якого покладається вже тут і зараз. Тому, коли ми дивимося на приклад святого Іоанна Предтечі, ми бачимо саме таку людину, що шукала винятково слави Бога, заради Якого смиренно несла свій подвиг пустельного існування і непохитної проповіді покаяння серед усіх верств населення оточуючого його народу.
Христос також приходить до всіх без винятку: і до тих, хто прямував до Предтечі заради щирого очищення від прогрішень; і до тих, хто здалеку спостерігав за цим; і тих, хто за декілька років також за межами Святого Міста буде несамовито бажати хресної смерті Своєму Творцю. Христос постійно являє людству Свою Божественну любов, виконує Закон і, не маючи жодного гріха і будучи цілком безгрішним, приходить на Йордан охреститися від сина родички Своєї Пречистої Матері задля виконання всієї правди (пор. Мф. 3, 15), тобто, за словом святителя Григорія Палами, щоб не залишити жодну з Божественних заповідей Ним не виконаною і щоб людське єство таким чином цілком виправдати і наповнити його ще більше Божественною та повсякчасною благодаттю.
Напередодні Хрещення Господнього ми також в змозі знову нагадати собі важливість виконання заповідей і втілення у життя Євангельських ідеалів. А ще, дорогі брати і сестри, важливо не просто нагадати, але ніколи і не забувати про те, що найпершими словами проповіді святого Іоанна Предтечі був заклик: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мф. 3, 2). Охрещений в Йордані Спаситель вказує на те, що Царство Боже перебуває в кожному із нас (пор. Лк. 17, 21) і це напрочуд відповідальний момент нашого життя, адже наповнення такого Царства залежить від нас самих. Із смиренням перед Богом та любов’ю до святого Предтечі, будемо наповнювати своє внутрішнє царство покаянням, сповідаючи свої гріхи і рішуче очищуючись від них, щоб вже зовсім скоро прославити Господа Ісуса, Котрий заради нашого спасіння схилить Свою Божественну главу для прийняття Хрещення у водах Йордану.
