Милістю Божою, дорогі брати і сестри, ми з вами досягли п’ятої неділі Великого посту, коли ми прославляємо преподобну і богоносну матір нашу Марію Єгипетську, житіє якої вже лунало цього тижня за богослужінням, коли звершувалося читання Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. Обидва цих подвижника слугують нам живими прикладами покаяння та рішучої відмови від гріха, прикладами смирення перед Богом та дієвої праці задля успадкування Царства Божого, де на кожну вірну душу очікує Христос, зодягнувшись у Якого, за сьогоднішнім словом первоверховного апостола Павла, християни вже не різняться за етнічним чи соціальним походженням, не різняться і за статевою приналежністю, тому що для Бога ми всі однакові діти (пор. Гал. 3, 26-28).
Батьківська любов є винятковим почуттям для людини, адже така любов завжди асоціюється із найвищими проявами піклування, турботи та допомоги. Втім, любов Бога до людини значно і значно більше, оскільки навіть коли земні батьки допустять забути про власне дитя, то Господь жодним чином не вчинить такого по відношенню до людини (пор. Іс. 49, 15). Саме тому кожна людина є безцінним скарбом в очах Бога, Котрий сотворив нас для блаженного життя в Раю, для служіння Йому у святості та правді і вічного життя поруч із Ним. Про це нам особливим чином нагадує період Великого посту, дні якого наповнені витонченими текстами, що нагадують людині про її природнє призначення – життя із Богом, – а в разі порушення цього стану – якомога скорішого повернення до нього спасительним шляхом щирого покаяння.
На цьому шляху ми можемо прохати допомоги у Господа та бачити інших праведників, які вже торували цей шлях власним хрестоношенням та щирою молитвою – молитвою, що насичена смиренням і, що доволі важливо, істинною вірою. Таку віру ми зустрічаємо сьогодні у Святому Євангелії, коли грішна жінка прийшла до будинку фарисея Симона для подальшого помазання ніг Спасителя ароматним миром. Христос не проганяє її, не гребує її вчинком і не проголошує в її бік навіть найменшого нарікання чи викривання, але приймає її посильний дарунок та прощає їй гріхи, вказуючи на причину такого прощення і цією причиною стала її віра, споглядаючи на яку Господь дарував грішній жінці спасіння і відпустив у мирі (див. Лк. 7, 37-50).
Грішницею була і єгипетська дівчина Марія, котра з молодих років стала рабинею гріха, але у свій час змогла прийняти рішення відмовитися від нього. Одне вірне рішення призвело до того, що безіменна єгипетська розпусниця на крилах покаяння здійнялася на небесну висоту та прославилася на весь православний світ. Тут доречно буде згадати слова іншого, не менш видатного наставника в покаянні, преподобного Єфрема Сиріна, котрий одного разу висловився про те, що «Церква – це не зібрання святих, а натовп грішників, що каються». Чим важливі ці слова? Насамперед тим, що кожен із нас має недуг гріха, проте кожен по-різному здатний боротися з ним, однак саме в такій боротьбі і виявляється наше реальне ставлення до власного спасіння: боротьба виявляє бажання людини прагнути до Христа, до Нетлінних Обителей блаженства та вічності у Бозі; а от пасивність є жахливою констатацією того, що самій людині, як би це трагічно не звучало, комфортно перебувати в тенетах гріха і поступово занурювати свою душу до пітьми непроглядного мороку загибелі.
Християни – це люди світового світла (пор. Мф. 5, 14), але аж ніяк не пітьми. Якщо ми правдиво сповідуємо свою віру і торуємо стежину назустріч Христу, то не можемо нехтувати тією Жертвою, яку Він приніс за всіх нас на Голгофському Хресті. Господь звертається до нас в сьогоднішньому Євангелії, промовляючи, що «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для визволення багатьох» (Мк. 10, 45). Сам Господь подав людині власне служіння і подальше визволення, що вже є безумовною причиною бути Йому вірними! Гріх всілякими спокусами віддаляє людину від Бога досить швидко і непомітно, але тільки маючи своїм помічником покаяння ми здатні знову повернутися на вірний шлях спасіння, обставлений дороговказами різноманітних чеснот.
Якщо ми зазирнемо до житія йорданської пустинножительки Марії, то зустрінемо її дійсно смиренне та наповнене покаянням питання до преподобного старця Зосими. Тоді матір Марія звернулася до нього: «Заради чого ти, чоловіче, прийшов до мене грішної? Заради чого побажав бачити жінку, оголену від усякої чесноти?». Марія, яка на той час вже просіяла неабиякою праведністю, мала велику силу молитви, сподобилася знати і цитувати Святе Письмо, яке навіть ніколи не тримала в руках, збентежилася від зустрічі зі старцем-ієромонахом. Вона вважала себе недостойною грішницею навіть після стількох років пустельного перебування та молитов, зрошених сльозами покаяння, коли на ґрунті її душі вже перебував витончений садок доброчесних квітів.
«Слава Господу, що Він дав нам покаяння, і покаянням ми всі спасемося, без винятку», – так виголошує преподобний Силуан Афонський. Це справді велична причина піднесення слави нашому Творцю, Котрий не відвертається від людини після стількох відступлень, гріхів і непослуху. Господь залишається з людиною та подає їй можливість покаятися у гріхах, щоб людина знову повернулася до батьківського дому – Царства Божого. Жодні земні матеріальні цінності, жодні тлінні вподобання та захоплення не в змозі замінити людині найголовнішого – життя у Бозі. Людина не може жити без Господа, що є безумовним фактом нашого буття і такі живі приклади, як нині шанована йорданська подвижниця преподобна Марія, це підтверджують власним життям та зразком щирого і нелицемірного покаяння, сходинками якого ми здатні здійнятися від землі до благословенних Обителей Люблячого Небесного Отця. Амінь!
