Христос воскрес!
Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми з вами зібралися на молитву, щоб знову і знову прославити Життєдавця Христа, Котрий переміг смерть і подарував нам вічне життя. Сьогодні ми у духовній радості оспівуємо нашого Спасителя, Котрий прийшов до Своїх учнів та апостолів, які перебували за зачиненими дверима через страх перед юдеями, аби сповістити їм мир та засвідчити Свої рани (пор. Ін. 20, 19-20), які Він отримав через наші гріхи, а Божественна кров, що пролилася з них, зцілила кожного з нас (пор. Іс. 53, 5). Так, рани Христові зцілили нас, смерть Його нас оживотворила, а у сяйві Воскресіння відтепер ми можемо бачити шлях до вічного життя.
Дорогою до Царства Божого нас супроводжує мир Христовий, який Він подав апостолам тієї миті, коли відвідав їх після Свого Воскресіння. Багато чого Господь говорив їм упродовж Своєї земної проповіді, звертався притчами до людей і наодинці пояснював учням їхнє значення (пор. Мк. 4, 34), готував їх до прийдешніх страждань і підбадьорював фактом майбутнього Воскресіння (пор. Лк. 9, 22). Але зараз учні перебувають у збентеженні, вони не знають, що чинити далі і саме в цей час до них завітав Божественний Учитель, щоб подати мир, тобто подати спокій їхнім душам, які у свій час довірилися Христу і пішли за Ним для проповіді Царства Небесного, що здобувається належними зусиллями (пор. Мф. 11, 12).
Втім, Царство Боже – це також і Царство віри, Царство істинного та щирого сповідання Господа і Бога. Сьогоднішній недільний день не даремно іменується Неділею про апостола Фому, оскільки саме на його персону ми особливим чином звертаємо увагу, торкаючись Євангельської історії приходу Спасителя до апостолів. Так, апостол Фома був відсутній, але ця відсутність не була зумовлена його небажанням перебувати з іншими, а подальше прагнення особисто впевнитися, що Гість, Котрий завітав у його відсутність, дійсно Христос не говорить про відсутність віри в його серці. Це не відсутність віри, а бажання, яке вже сотні років утверджує віру християн, що Той, Хто воскрес є правдивим Христом – нашим Господом і Богом (пор. Ін. 20, 28).
Для справжнього християнина властиво прагнути до Спасителя та працювати задля входження до Його блаженних Обителей. Торування дороги до Христа відбувається у вірі та любові, оскільки вірою ми долучаємося до Господа, а у любові покликані вибудовувати наші відносини з Ним та нашими ближніми. Важливий акцент в цьому має бути поставлений на нашому власному виборі, позаяк Господь жодним чином не може впливати на вільні рішення людини. Так, преподобний старець Софроній Есекський щодо цього зауважує: «Віра, як і будь-який дар з висоти, стаючи станом нашого духу, залежить також і від нас самих. Бог ніколи не силує нас: у свободі нашій ми приймаємо Його любов або відмовляємося».
Прийняття Господа Ісуса та Його Божественних дарів починається тієї прекрасної для душі миті, коли ми її відкриваємо перед Ним і Він входить в наше життя і в подальшому це життя неможливо уявити без присутності Бога. Апостол Фома також бажав побачити Того, Хто увійшов до його життя і без Нього це життя залишилося би порожнім. Про це говорить навіть світська філософія, як от, до прикладу, французький мислитель Жан-Поль Сартр, котрий писав, що «у людини в душі діра розміром з Бога, і кожен заповнює її як може». Однак, є важлива деталь: у віруючого християнина не може бути подібного вакууму, тому віра – це те, що наповнює нас, робить нас дійсно повноцінними особистостями, котрі прямують разом з Господом до вічного життя у променях любові та нетлінного Воскресіння Сина Божого.
Такою і має бути наша земна мандрівка – мандрівка, яку з нами розділяє Сам Люблячий Господь. Земне життя часом буває доволі бентежним і важким, але саме у Бозі та разом з Богом ми покликані знаходити дарований Ним мир та спокій. Блаженний старець Іосиф Ватопедський свого часу говорив: «Без Христа – єдиного Всесильного, абсолютного Життя та Безсмертя – простір і час, в яких перебуває наш світ, стають непідйомним тягарем. Тільки через Христа та з Ним вони стають легкими і приємними». Саме так! Господь жодним чином не покидає людину і не залишає її наодинці, якщо серце і душа людини звернені до Нього та у благочесті духовно підносяться до висот Його людинолюбності. Христос не відкидає людину і йде назустріч нашим благим бажанням, як пішов назустріч бажанню апостола Фоми пересвідчитися в тому, що перед ним саме Він – Той, Хто перебував з ними упродовж декількох років, Хто увійшов через єрусалимську браму під гучні овації для подальшого спасіння людства, принесення Себе в Жертву на Хресті та Воскресіння.
Сьогодні апостол Фома є нашим вчителем віри – віри справжньої та правдивої, що вибудовується на любові до Господа. Ми не можемо сказати, що бажання цього учня Христового упевнитися у Воскресінні свого Учителя є вартим осуду, оскільки, як мудро вчить блаженної пам’яті Митрополит Київський Володимир, «християнська віра – це не сліпе вірування і зречення своїх духовних сил. Віра – це прагнення душі у всій її цілості, розумом, серцем і волею, до пізнання невидимого Бога Таким, яким Він являється нам в Ісусі Христі». Святий Фома упевнився в своїй вірі, коли Господь знову прийшов сповістити мир і явити Себе перед апостолами (пор. Ін. 20, 26), але і ми не залишаємось без духовної втіхи, будучи тими, хто блаженно вірує (пор. Ін. 20, 29) у Христа – нашого Господа і Бога, Котрий воістину воскрес! Амінь!
