Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри! Традиційно, у вівторок другого тижня після славного Христового Воскресіння ми з вами звершуємо молитви про наших спочилих рідних та близьких, про всіх від віку спочилих православних християн. Звертаючись до Господа у молитві про тих, хто вже перетнув межу між тимчасовістю і вічністю, ми прохаємо для них милості, мирного спокою та оселення в обителях праведників. Втім, наші прохання мають ґрунтуватися на щирій та непохитній вірі у Воскреслого Христа, яка, як чуємо ми сьогодні зі Святого Євангелія, і світ спасла від загибелі, і кожному правдиво віруючому відкриває шлях до вічного життя (пор. Ін. 3, 16).
«Бог послав Свого Сина до світу … щоб світ був спасений через Нього» (Ін. 3, 17), – ці слова сьогодні виголошує Христос, звертаючись з повчанням до юдейського начальника та Свого таємного учня Никодима. Спасіння людини є двостороннім актом Бога і людини, оскільки проти нашої волі Господь не може нічого вчинити, однак може сприяти нам та допомагати, а Його Пришестя до світу заради людства – це свідчення того, як зазначає святитель Філарет Чернігівський, що «Він хоче лише спасати всіх, а не губити». Спасіння всіх – це приведення до блаженної вічності кожної живої душі, яка у належний час возлюбила Бога і спрямовувала свою стежину до Царства Божого, де праведні душі перебувають у променях Божественного сяйва.
Спасіння – це доволі кропіткий і тривалий процес у житті людини, але ним жодним чином не потрібно нехтувати. Кожній людині поданий дар земного життя, упродовж якого ми навчаємось перебуванню з Господом у молитві та єднанні з Ним у Святих Таїнах, наближенні до Нього через чесноти та добрі справи, загартовуванні своєї душі живильними токами Євангелія і виконанні поданих нам заповідей. Виключно сама людина спроможна наблизити себе до Бога дієвою відповіддю на заклик Христа, Котрий звертається до нас: «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11, 28).
Протягом земного життя нас оточують різноманітні обставини, які час від часу порушують наш спокій та знесилюють нас, але поруч з Христом ми здатні отримати жаданий відпочинок, бажаний мир, оскільки, як вказує блаженний єпископ Августин Гіппонський, «не знає спокою серце наше, доки не заспокоїться» у Господі. Так, виключно поруч з Богом ми можемо отримати цей прекрасний дар спокою, якого насолоджуються істинно святі та праведні душі і саме про це ми прохаємо у наших богослужбових текстах для наших рідних – спочинку поруч зі святими, де відсутній будь-який земний дискомфорт і фізичні проблеми.
Смерть, що стала частиною нашого буття після гріхопадіння батьків, має не лякати душу віруючого християнина, а надихати його до духовного вдосконалення і якомога частішого примноження у своєму серці євангельських зерняток благочестя, зрошуючи ниву своєї душі виконанням спасительних настанов нашого Господа. Преподобний Єфрем Сирін говорить наступне: «Смерть для святих – блаженство, для праведних – радість, а для грішників – скорбота і для нечестивих – відчай». Такими досить короткими, однак напрочуд точними, визначеннями вчитель покаяння доволі яскраво демонструє відношення до смерті.
Що це за відношення? Дійсно, для святих смерть є блаженною рискою на межі єднання з Христом, Котрий для правдиво віруючої людини завжди є Істинним Життям (пор. Ін. 14, 6) і перехід до Нього є реальним надбанням (пор. Флп. 1, 21). Подібним чином і праведники радіють, переходячи до реальності вічного буття, тоді як нечестивці зникають мов дим і віск від полум’я Лиця Бога, Якого вони уникали протягом всього життя, на відміну від тих, хто це життя дійсно присвятив Господу, здобувши для себе невід’ємну радість (пор. Пс. 67, 3-4). Скорботною ж буде доля грішників, оскільки земні пріоритети вони визначили для себе віддаленими від Творця, вважаючи тимчасовий добробут для себе важливішим благ вічних, земні розваги потрібнішими за потреби безсмертної душі, а тому після переходу від життя до смерті в нечесті своєму і будуть у відчаї та розпачі, на відміну від тих, хто дослухався істинного слова Безначального Отця, Котрий послав Свого Єдинородного Сина сповістити слово, віра в яке проводить повз суд та сприяє переходу від смерті до вічного життя (пор. Ін. 5, 24).
Подібним чином розмірковував і преподобний Іосиф Ісихаст, коли в своїх мудрих бесідах визнавав: «Смерть, яка для багатьох велика і страшна, для мене – спокій, найсолодша річ, яка, з’явившись, одразу позбавить мене від мирських скорбот». В цих словах афонського подвижника відображається не тільки монаше ставлення до згаданої частини нашого буття, але й ставлення, яке має бути наявним в кожному з нас та логічним для кожного християнина, адже перехід до вічності – це не абсолютне зникнення, а перехід туди, куди ми прагнули і прагнення це засвідчували своїми вчинками, підтверджували своїми справами. Таким має бути справжнє християнське ставлення до земної кончини, після якої на кожного очікує Христос – варто лише зробити крок назустріч Йому.
Сьогоднішні наші молитви, улюблені у Христі брати і сестри, хай будуть наповнені вірою та любов’ю, нашим упованням на Господа та Його милосердя. Хай кожна молитва, що лунає цього дня, буде свідченням нашого правдивого і щирого бажання торувати свою земну дорогу у напрямку Небесного Царства, про оселення в якому наших близьких ми прохаємо у молитві Милосердного Небесного Отця. У сяйві Гефсиманського Гробу, із якого воскрес Господь і Спаситель світу, будемо підносити свої моління до Престолу Царя і Господа Вседержителя, праворуч Якого сидить Син Божий, Котрий народився, проповідував, постраждав заради нашого спасіння і, як говорить нам богонатхненне Писання, третього дня воістину воскрес. Амінь!
