Христос воскрес!
Сьогодні нас з вами, дорогі брати і сестри, Євангельське читання відносить до славнозвісного міста Єрусалим, де у Домі Милосердя Милостивий і Люблячий Христос Спаситель подає одужання немічній людині, яка тридцять вісім років перебувала у стані хвороби. Майже чотири десятиліття цей чоловік страждав від свого недугу і не міг ані чимось собі зарадити, ані знайти допомоги від тих, хто його оточував, оскільки його ближні переслідували власну вигоду і бажали зцілення не іншим, а виключно собі. Втім, як ми пам’ятаємо з іншого місця Святого Євангелія – справді ближнім для людини є той, хто в скрутні моменти життя виявляє по відношенню до неї милосердя (пор. Лк 10, 36-37).
Христос зцілює немічного чоловіка в конкретний день тижня і цим днем була субота, яка в старозавітній, а потім і юдейській, традиції має особливе сакральне значення. І це особливе значення зосереджене в присвяті цього дня Богові (пор. Вих. 20, 8-10), але в новозавітному епоху, коли Христос прийшов для ще більшого сповнення Закону (пор. Мф. 5, 17), присвятити себе Господу починає набувати нового смислу: наше благоговіння перед Ним починає бути не тільки в тому, щоб нічого не робити, оскільки і Він сьомого дня відпочивав від справ Своїх (див. Вих. 20:11), але і виконувати Його заповіді та дослухатися до Його повчань та спасительних зауважень, одне з яких чітко говорить нам про те, що Бог бажає від людини милості, а не жертви (див. Мф. 9, 13),
Втім, як це вже бувало, зцілення знову стає причиною докору з боку тих, хто став свідком цього чуда (пор. Ін. 5, 10). Вони докоряють, нагадують приписи Закону, але навіть трохи не радіють за людину, яку безумовно вони неодноразово бачили поблизу чудотворної купелі і були свідками її страждань та байдужості по відношенню до неї. Власне кажучи, вони також були байдужими – як тоді, коли щодня спостерігали за неміччю цього чоловіка, так і зараз, коли бачили, що донедавна хворий чоловік зцілений та має такі ж самі повноцінні фізичні можливості як і вони.
Байдужість – це те, що не повинно бути частиною духовного характеру будь-якого християнина, оскільки наш Господь є не байдужим, а цілком Люблячим та Милосердним до кожної людини, незважаючи ані на те, чи вона праведна, чи навіть злий грішник (пор. Мф. 5, 45). Преподобний Паїсій Святогорець навчає наступному: «Байдужі й немилосердні люди, які думають тільки про себе, бездушно насичуючи себе, наповнюють одночасно свої серця великим неспокоєм, внутрішньо страждають від докорів совісті і страждають уже в цьому житті. Тоді як милосердні, завжди живлячи своєю любов’ю інших, незмінно бувають насичені любов’ю Божою та Його рясними благословеннями».
Це напрочуд прекрасна заувага преподобного Паїсія стосовно сьогоднішнього Євангельського епізоду, позаяк саме такими байдужими й немилосердними людьми були ті, хто докоряв зціленому чоловіку. Вони також думали виключно про себе: тримаючись доктрин старозавітної суботи, вони бачили перед собою лише чоловіка, котрий суботнього дня дозволив собі забрати з собою ту постіль, яка останні десятиліття була його головним життєвим пристановищем, однак вони, перебуваючи поза орбітою милосердя і променів любові, залишилися сліпими перед Лицем Того, Хто зцілив немічного.
Упродовж всього нашого земного життя нам відкриваються різноманітні можливості для вчинення добрих справ, які також будуть нашою жертвою перед Богом. Святитель Григорій Богослов у своїх мудрих повчаннях зауважує: «Живі відрізняються від мертвих не тільки тим, що дивляться на сонце і дихають повітрям, але тим, що роблять щось добре. Якщо вони цього не виконують, то ні чим не краще за мертвих». Добрі справи – ось те, до чого має прагнути правдиво віруюча людина, адже жодне механічне виконання зовнішніх приписів не в змозі бути подібним до тих справ, зародок яких починається із щирого серця і на теренах відданої Богові душі. Віра є тим скарбом, який можливо здобути виключно через щирість і любов до Бога та своїх ближніх.
В любові зосереджена наша християнська віра, фундаментом якої є Сам Досконалий Бог і Досконала Людина – Спаситель Христос. Христос протягом всього Свого періоду проповіді благовістя являв нам неповторні приклади того, як належить вибудовувати свої відносини з Богом та поводитися з іншими людьми, навчав нас бути не просто людьми віруючими, але й взагалі людьми як такими. Як добре відомо, Христова наука про те, що з людьми належить поводитися так само, як би ми бажали, щоб поводилися з нами (див. Мф. 7, 12) – це золоте правило навіть для світської моралі, а тим більше його дорогоцінність має бути безумовною і для нас. Однак, віруючій людині слід також пам’ятати, що в цьому місці Євангелія Господь говорить, що це не просто слова, але те, в чому перебуває Закон і пророки.
Саме так! Закон і пророки закликають людину пам’ятати про своїх ближніх: вони закликали до цього як декілька тисячоліть тому, закликали до цього тих, хто перебував в момент зцілення тридцятивосьмирічного немічного чоловіка, закликають до цього сьогодні і кожного з нас. Наш Господь – це Джерело милосердя, Котре доступне кожному з нас, якщо ми тільки забажаємо від Нього насичення. Чоловік, що перебував поблизу купелі, зцілився після того, коли ствердно відповів на питання Спасителя стосовно наявності бажання зцілення (пор. Ін. 5, 6-7). Він отримав бажане, чого прагнув майже сорок років. Ми також, улюблені у Христі брати і сестри, не повинні впадати у відчай, якщо не одразу отримуємо бажаного, оскільки у Бога все вчасно: вчасно Спаситель прийшов на землю, вчасно вийшов на Свою проповідь, вчасно був зцілений немічний чоловік і вчасно після Свого триденного Воскресіння Він повернув до Раю праведні душі, разом із котрими ми радісно сповіщаємо світові, що воістину воскрес Христос! Амінь!
