Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми зібралися на спільну молитву, щоб прославити Господа нашого Ісуса Христа, Котрий від землі вознісся до неба. Разом з апостолами ми перебуваємо на землі, спрямовуючи погляд до небес, мешканці якого, святі ангели, підбадьорюють нас майбутнім Пришестям Господа (пор. Діян. 1, 10-11), коли Він прийде задля кінцевого суду над живими та мертвими. Саме тому сьогоднішнє свято не є святом розлуки, але ще однією звісткою радості, що Господь, Котрий заради нас прийняв плоть, проповідував Євангеліє життя і постраждав заради нашого Спасіння, повернеться знову і до цього повернення нам слід готуватися належним чином.
Вознесіння Господа Ісуса – це не просто спогад священної події, про яку ми, завдяки святому апостолу і євангелісту Луці, дізнає́мось зі Святого Євангелія та Книги Діянь Апостольських, але ще один факт явлення Божого піклування про людину. Господь возноситься для того, щоб повернутися; Єдинородний Син повертається до Безначального Отця, обіцяючи Зішестя Святого Духа (див. Діян. 1, 8); Люблячий Бог, як свого часу, виконавши всю правду, прийняв хрещення від святого Іоанна Предтечі (пор. Мф. 3, 15), так і сьогодні возноситься, щоб Утішитель прийшов на землю (пор. Ін. 16, 7). Домобудівництво Боже все виконує вчасно і виконує саме те, що необхідно: без нічого зайвого чи непотрібного, а виключно те, що буде слугувати на користь людині і, що найголовніше, – задля її спасіння.
Христос возноситься, щоб через деякий час зійшов Утішитель, на Якого з нетерпінням будуть чекати апостоли Господні. Ми також покликані бути учнями Христовими, виконувати Його веління та жити, згідно з Його Божественним Євангелієм. Але мудру заувагу робить преподобний Силуан Афонський, коли говорить, що «Дух Святий навчає любити Бога, а любов зберігає заповіді». Втім, тут можна також додати і те, що найдосконалішу любов нам явив Сам Христос і виходить, що люблячи Бога, ми перебуваємо у Христі та слідуємо науці Святого Духа. Ми повноцінно перебуваємо з Господом, а тому не менш повноцінним має бути і свідчення про цей союз Творця і творіння, союз, що має базуватися на нашому прагненні упродовж всього земного життя докладати необхідні зусилля, щоб у належний час перейти в реальність блаженної вічності.
Шлях до вічності прокладається невеликими кроками, але наприкінці на нас очікує велика нагорода (пор. Мф. 5, 12) – нагорода за те, що ми змогли спрямувати своє життя до Бога, жити разом з Ним і дієво засвідчити, що прагнемо до такого життя і за межею буття земного. Саме тому для правдивого християнина у Вознесінні Христовому не смуток, а радість, що ми не є самотніми – прийде час і ми знову будемо разом з Ним у сяйві слави. Втім, навіть і зараз, ще тут, на землі, Христос також разом з нами, якщо ми спрямовуємо до Нього свої серця у молитві, звершуємо добрі справи, які були Ним заповідані, та, що найбільш важливо, приступаємо до Його Животворчих Таїн, поєднуючись разом з Ним у Його Божественному Тілі та Дорогоцінній Крові.
Господнім Вознесінням завершується земне перебування Спасителя Христа, однак не завершується Євангеліє, не припиняються заповіді, не виснажується Божественна любов до людини, котра також в свою чергу покликана любити ближнього. Таким чином ми входимо до християнської реальності, коли свої сили та прагнення ми використовуємо не заради марнування часу непотрібними діями чи справами, а задля застосування їх у здобутті спасіння. Цього ж навчає нас і преподобний Паїсій Святогорець, говорячи, що «найголовніше – [це те, що] людина має пізнати глибокий сенс життя, який полягає у спасінні душі».
Спасіння не відбувається без відповідної праці на фундаменті любові та віри Богові. Навіть благорозумний розбійник, котрий перебував разом із Христом на Голгофі, потрапив першим до Раю через своє сповідання, звертаючись до Ісуса саме як до Господа, Якого просив пом’янути у Його Царстві (пор. Лк. 23, 42) в той час, коли шалений натовп насміхався з Розіп’ятого Спасителя світу (пор. Мф. 27, 40; Мк. 15, 29-30). Християнин – це сама та людина, котра безсумнівно прямує за Христом не тільки до світлосяйного Гефсиманського Гробу чи заміської Єлеонської гори, але провадить цей шлях також і до шумної та збожевілої Голгофи.
Однак сьогодні ми вже на Єлеонській горі, де здіймаємо наші духовні очі на Христа, не просто сподіваючись на Його майбутнє Пришестя, але твердо знаючи цей факт, що базується на нашій любові до Нього та непохитній вірі в Його істинні слова. Достовірність цих слів має спонукати нас до щоденного благочестя, навіть у найменших вчинках, що будуть відображеннями нашої віри у Господа. З добрих справ починаються великі справи, а з найменшого доброго вчинку починається кропітка праця над власним спасінням, зразками до здобуття якого для нас є святі та праведні душі, одними з яких є, звісно, і всехвальні апостоли Христові, котрі все своє життя присвятили Своєму Божественному Учителю, Вознесінню Якого вони були свідками і передали це свідчення кожному з нас.
З особливим трепетом сьогоднішнє свято входить до сердець віруючих, оскільки, провівши Собезначального Сина до Безначального Отця, ми починаємо очікувати на Святого Духа. Він неодмінно прийде до нас і постійно перебуватиме з нами, надихаючи до примноження у нашому житті Його плодів, першим з яких є саме любов (пор. Гал. 5, 22). Хай ця любов, улюблені у Христі брати і сестри, ніколи не зникає з нашого життя, але перебуває в наших вчинках, засвідчується в наших словах та очищує наші помисли, щоб ми були гідними вірними Свого Господа, Котрий сьогодні вознісся на небо, але не залишив серця тих, хто істинно вірує в Нього. Амінь!
