Цього недільного дня, дорогі брати і сестри, ми зібралися для прославлення Воскреслого Христа Спасителя, Котрий вознісся від землі на небо і Якому через усе своє життя були вірними ті, хто нині звеличується вустами Матері-Церкви – святі отці Першого Вселенського Собору. Ми добре знаємо колосальний внесок цих отців в богослов’я Православної Церкви, адже саме вони стали тими, хто уклав першу частину Символу віри – нашого догмату, яким ми сповідуємо Істинного Бога та ті справи, що звершив Христос задля нашого спасіння. Тому сьогодні наша радість і в тому, що, завдяки зусиллям нікейських архіпастирів, ми перебуваємо у святій огорожі істинної віри Христової.
Істинність перебуває там, де перебуває Господь, оскільки без Нього втрачається будь-який, навіть найменший, сенс у тлумаченнях нашої віри. Святитель Миколай Сербський так говорить з цього приводу: «Незнання походить від гордості, коли людина вважає, що може своїм розумом та його зусиллями охопити, або знайти, або зрозуміти істину Божественного Одкровення. Плата за таку спробу – незнання. Тільки один Бог може відкрити і показати істину, адже Бог – це Істина». Так, саме гордість є тією гріховною хворобою, що породжує брехню і невірне вчення про Господа, оскільки, якщо ми згадаємо, то найпершим горделивцем був диявол, який повстав проти Бога і лукавим шляхом схилив до себе деяких ангелів, а з часом – спокусив і прабатьків у благословенному Раю.
Ми віруємо в Істинного Бога – тільки це є шлях до життя, яке починається в тимчасовому просторі і не завершується у безкінечній вічності. Святі отці Першого Вселенського Собору та всіх подальших усвідомлювали це, а тому непохитно відстоювали правильність богословських догматів, приймаючи сторону Бога і рішуче відмовляючись опинитися на боці неправди та єретичних поглядів. І всі рішення, які донині живуть в Церкві – це не рішення лише однієї конкретної людини, але кропітка праця і нелицемірні дискусії в дусі соборності, яка є одним з найважливіших якостей Святої Церкви поруч зі святістю, єдністю та апостоличністю.
Отці Вселенських Соборів крізь століття свідчать нам про всі ці якості. Упродовж двох тисячоліть Христова Церква живе у соборному дусі, оскільки жодна Помісна Церква не приймає тих чи інших надважливих рішень, не порадившись з іншими. Ми перебуваємо у Церкві Святій і долучаємося до цієї святості через Таїнства, найголовнішим з яких є, звісно, Таїнство Божественної Євхаристії – Таїнство, що звершується виключно в Істинній та Святій Церкві, Яка перебуває у єдності, що була згадана у Первосвященницькій молитві Самого Господа Ісуса Христа (пор. Ін. 17, 21), Котрий перед Своїм Вознесінням залишив Церкву на піклування Своїх учнів – апостолів, а ті, в свою чергу, вже своїм наступникам – архіпастирям, одними із яких були і ті, кого ми сьогодні урочисто згадуємо та шануємо.
Соборні учасники навчають нас важливому аспекту буття в земному житті – жодні земні обставини не повинні отримувати владу над нашою безсмертною душею. Все в цьому житті минає, проходить і зникає, якщо не має в своєму фундаменті уповання на Бога та існування разом з Ним у Його Святій Церкві. Святитель Іоанн Златоуст говорить про свій власний досвід: «Церквою я називаю не лише місце, а й звичаї, не стіни Церкви, а закони Церкви. Коли ти шукаєш притулку в Церкві, то шукай його не в стінах, а в душі, бо Церква – не стіна і покрівля, а віра і життя». Кожен християнин повинен навчитися чесно поглянути на себе з позиції віри та життя, згідно з Євангелієм, аби відповісти собі, чи справді це життя відповідає тому високому імені, який ми носимо на собі.
Віра і життя мають бути нашими дієвими проявами своєї приналежності до Істинного Господа. Віра має засвідчуватися справами, на яких вибудовується життя людини, яка не має тут постійного міста, але шукає майбутнього (Євр. 13, 14) міста на небі, де сяє Божа слава, де панує Його безмежна і невимовна любов, де прославляється Його віковічна правда. Ось що ми маємо взяти від соборних отців – взяти ось таку непохитну твердість у питаннях, відносно яких мають бути відсутні будь-які лукаві дискусії, позаяк такі обговорення не мають нічого спільного з Істинним Богом, Котрий віддав Себе за нас, а тепер ми віддаємо Йому себе і все життя наше, як про це ми і молимося за кожним богослужінням.
Богослов’я та відданість істині проходять лейтмотивом сьогоднішнього торжества, коли ми згадуємо славнозвісних отців Першого Вселенського Собору. Ми з молитвою звертаємось до їхнього заступництва перед Богом, прохаємо їхньої допомоги у слідуванні за істиною та щирому перебуванні в ній, звертаємось до них також з подякою, що свого часу вони знайшли в собі сили та рішучість відстояти Христову правду, яка у всі віки єдина і непохитна. Нехай ця непохитність, ця вірність істині і нелицемірне слідування за Христом, дорогі брати і сестри, молитвами святих отців Першого Вселенського Собору, завжди будуть присутні і в нашому житті. Амінь!
