Милістю Божою, дорогі брати і сестри, сьогодні ми прославляємо величне торжество новозавітної П’ятидесятниці, коли Святий Дух зійшов на апостолів і вони стали спроможні нести Євангельську проповідь усьому світові й усім народам. Відтепер кожна людина здатна увійти до милості Небесного Отця, сподобитися дарунку любові Божественного Сина і долучитися благодаті Пресвятого і Животворчого Духа; віднині віруючому народу подана можливість увійти до реальності П’ятидесятниці, в якій відсутні етнічні диференціації, а найважливішим фактором є саме приналежність до Істинного Бога, до Його Святої Церкви та життя у цій Церкві, згідно з тими Божественними законами, які для нас залишив втілений Син Божий, слідування за Яким гарантує людині здобуття світла вічного (пор. Ін. 8, 12).
«Я Світло для світу» (Ін. 8, 12), – це ми чуємо від Спасителя Христа в сьогоднішньому Євангельському читанні. Святитель Кирило Олександрійський звертає увагу на те, що Господь не говорить, що є світлом лише для ізраїльтян, але для всього світу. І це дуже важливе зауваження, адже й справді старозавітна епоха завершилася і тепер богообраним народом є кожен, хто гідно перебуває поруч з Богом та сповіщає Його досконалості, хто перебуває саме у світлі, хто віднині стає царським священством і свою обраність поділяє разом з іншими достойними послідовниками Господніми (пор. 1Пет. 2, 9), позаяк бути з Богом – це про реальність спільності, а не про трагедію самотності.
Ми живемо в Церкві Христовій, що була заснована нашим Господом Ісусом та у всі віки керується Духом Святим через божественних апостолів, богомудрих пастирів і вчителів Церкви. Церква Христова – це живий організм, де нічого не повинно відбуватися без волі Божої і свідчення цьому сьогоднішня подія, коли апостоли перебували однодушно разом (пор. Діян. 2, 1) не тому, що їм просто так самим забажалося, але тому, що вони виконували веління свого Люблячого Учителя (пор. Діян. 1, 4-5).
Всі ми також, як свого часу апостоли, маємо дослу́хатися до заповіданого Сином Божим – до успадкування Царства через покаяння (пор. Мф. 4, 17) і докладання необхідних зусиль (пор. Мф. 11, 12); до здобуття блаженства доволі некомфортними для земного буття шляхами, проте заради однозначно безцінної і великої небесної нагороди (пор. Мф. 5, 3-12; Лк. 6, 20-23); до примноження у цьому світі любові, навіть якщо у відповідь ми отримуємо ненависть (пор. Ін. 15, 12; 17-18), і несення цьому світові світла (пор. Мф. 5, 14) та заохочення ближніх до славослів’я Небесного Отця своїми добрими справами (пор. Мф. 5, 16).
В такому провадженні свого життя всі ми складаємо одне церковне тіло, Главою якого є Сам Господь і Спаситель Христос (пор. Кол. 1, 18; Еф. 1, 22), адже без Нього неможливе буття Святої Церкви. Ось тому преподобний Єфрем Сирін і виголошує: «Блаженна ти, Церкво вірних, бо Цар царів утвердив у Тобі Свою оселю. Твої основи ніколи не захитаються, бо Господь – Твій страж, і ворота пекла не здолають Тебе, і хижі вовки не можуть розтрощити або послабити міцності Твоєї». Блаженна Церква і блаженні ті, хто торує разом з Нею свою земну стежину до Небесного Царства, долаючи разом з Нею підступи диявола, напади спокус і пристрастей, очікуючи наприкінці свого тимчасового шляху зустрічі зі своїм Предвічним Главою.
Нерідко свято П’ятидесятниці ми називаємо також днем народження Церкви, адже саме цього дня людина остаточно поєдналася з Богом через Святого Духа. У пересічному житті на дні народження говорять гарні слова, підносять подарунки. Втім, а що ми, земні люди, можемо принести в дарунок Церкві Господній? Такими дарунками мають бути наші благочестиві справи, наше виконання Євангелія, наша вірність Богові, а гарні слова можуть бути замінені нелицемірним сповіданням Істинного Господа, що в Тройці прославляється, і належне ставлення до рідних, близьких і будь-якої іншої людини, що може зустрітися нам на шляху нашої земної мандрівки.
Благочестя та істинне сповідання мають бути природніми компонентами нашого щоденного земного буття, адже християнство проявляється не у випадкових сплесках праведності, а у регулярному свідченні світові про свою віру відповідними справами. Якщо ми християни, то й покликані свідчити про своє пам’ятання про П’ятидесятницю, усвідомлюючи, що всі християни, незважаючи на географію проживання чи лінгвістичну характеристику, є абсолютно рівними перед Богом у Його Святій Церкві і єдиним, що може цю рівність в нас похитнути є гріх, якого слід оберігатися, а при його входженні до нашого духовного організму – виліковуватися від нього цілющим покаянням.
«Як же кожен з нас чує … про великі справи Божі?» (Діян. 2, 8; 11), – дивувалися дві тисячі років єрусалимські жителі та паломники, почувши від апостолів проповідь на звичних для них мовах. А ми сьогодні, також зібравшись на спільну молитву перед Богом, може поставити собі інше питання: Як же, почувши вже стільки свідчень про великі справи Божі, можемо ухилятися від спільності з Ним і провадження свого життя таким чином, який не може бути відповідним життю християнина? Втім, нехай відповідь кожного з нас залишиться між нами та Богом, але її свідчення буде видно в наших справах: справах, що будуть чинитися в тихому смиренні, але користь від них буде лунати аж до Престолу Царя Слави; справах, які будуть справді церковними справами, а вони, як навчав преподобний Паїсій Святогорець, неможливі без відмови від егоїзму та дієвої любові до ближнього. Хай же Дух Святий, що цього дня зійшов на однодушно зібраних апостолів, допоможе і кожному з нас зберігати однодушну єдність у Бозі, що в Трьох Лицях прославляється! Амінь!
