Цього недільного дня, улюблені у Христі брати і сестри, Свята Церква нагадує нам фрагмент Нагорної проповіді нашого Спасителя, Котрий закликає нас до пошуку Царства Божого та його царственої правди (пор. Мф. 6, 33). Перед цим Господь залишає для нас й інші Божественні настанови, слідування яким робить людину справді чистішою та витонченішою у справі власного спасіння та належного поводження зі своїми ближніми. Можна сказати, що наш Люблячий Бог залишає прості життєві правила, виконання яких втілює у життя найвищу мету людини – здобуття Небесного Царства, заради якого варто застосовувати всі можливі зусилля.
Такими зусиллями мають стати відповідні справи, в яких можливо побачити нашу приналежність до Христа, до Його Божественного Євангелія та Святої Церкви. Якщо в звичному житті людина ідентифікується через певні стилі та манери поведінки або спілкування, то так само легко визначити і християнина – він всіма своїми діями та словами, навіть не говорячи про Христа, показує, що він – Христовий. Христовий, тому що служить світлу і всіляко уникає бодай щонайменшої нечестивої пітьми; Христовий, тому що однодумний і не лукавить, коли починає показувати схильність до абсолютно протилежних речей; Христовий, тому що турбується про внутрішню охайність безсмертної душі, а не всі свої турботи і піклування покладає на здобуття матеріальних тлінних цінностей.
Велика цінність для віруючої людини – це її єднання з Богом. Навіть слід сказати, що це не просто велика цінність, але й безумовна, оскільки жодні земні союзи чи зв’язки не можуть принести людині того, що може подарувати Господь – життя вічне. Святий первоверховний апостол Павло сьогодні говорить нам про те, що «ми примирилися з Богом смертю Сина Його, тим більше, примирившись, спасемося життям Його» (Рим. 5, 10). В цих словах всехвальний апостол закладає для нас досить важливу річ, яка в полягає в тому, що Бог постійно виявляє до людини любов та піклування і аж ніяк не відвертається від людини, котра дійсно прагне бути з Ним та трудитися задля успадкування Його Царства. Людство розіп’яло на Хресті Єдинородного Сина Божого, але і це стало тим кривавим примиренням, коли ми отримали змогу на спасительне життя і просто жахливо цією змогою нехтувати.
Людина призначена для вічного життя, адже саме для нього вона і була створена Богом. Кожен день нашого життя є лише надзвичайною малою часткою цієї вічності, однак навіть в такому малому ми здатні здобути велике. Ми примирились з Богом, – нагадав нам святий Павло, – а Сам Бог кличе нас до пошуків Його Божественного Царства. Чудово, що ці два моменти розміщені в один недільний день і дають нам можливість замислитися над тим, що Царство Боже неможливе без миру, неможливе без світла і розставлення вірних пріоритетів. Господь є Джерелом всього доброго, прекрасного і, що неабияк важливо, всього того, що містить в собі любов.
Щодо Божественної любові святитель Іоанн Златоуст говорить наступне: «Господь не тільки промишляє про нас, але й любить безмежно – любов’ю безпристрасною, але полум’яною і сильною, щирою і неруйнівною, яка ніколи не може згаснути». До цього має прагнути і сама людина: щоб любов, яка оселяється на просторах нашої душі, була непричасною до згасання чи слабкого жевріння, щоб вона була відсторонена навіть від найменшого лицемірства і не була схильна до духовної руйнації, але постійно палала, своїми світлом і вогнем засвідчуючи перед світом, що наш душевний вогонь – це вогонь, який ми прийняли від Самого Господа, Котрий всіх просвітлює Своєю досконалою правдою і зігріває Своїм батьківським піклуванням.
Маючи в собі вогонь Господа, людина застосовує його під час днів свого земного життя, аби в майбутньому сподобитися буття вічного. З цим вогнем ми прямуємо через терни гріхів та прогрішень, рішуче спалюючи їх; з цим вогнем ми прямуємо і серед мороку спокус, просвітлюючи свою подальшу дорогу світлом Христової істини. Божественний вогонь, коли оселяється в нашій душі, має підтримуватися добрими вчинками та благочесними справами, поступово йдучи до спасіння. Славнозвісний представник нині шанованого Собору Галицьких святих, який свого часу подвизався на Святій Горі Афон преподобний Іоанн Вишенський скрізь століття закликає християн: «Спасайтеся вірою, спасайтеся заповідями Євангельськими, спасайтеся законом отецьким, спасайтеся чистим і неоскверненим життям».
Так, ми – віруючі! І саме ця віра, за словом святого Іоанна, має бути поєднана із Євангельськими заповідями, благочестивим надбанням Христової Церкви та власним боговгодним життям. Віруючий християнин – це саме та людина, яка серед бурхливості цього світу має залишатися спокійною з твердим упованням на Бога; серед пітьми лукавства та злодіянь перебувати на боці правди Царства Божого – єдиного Царства, що назавжди закарбувало свої непохитні закони у Євангелії Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, Котрий «учора, сьогодні й навіки Той Самий» (Євр. 13, 8). І так само, як при Своєму земному служінні, так і після нього і ось тепер, сьогодні, Він кличе нас до пошуку Царства.
Щоразу, коли ми звершуємо ті чи інші молитовні правила, ми неодмінно творимо Господню молитву, прохаючи Бога про те, щоб прийшло Його Небесне Царство (пор. Мф. 6, 10). Це не просто слова найграндіознішої молитви, яка тільки існує в світі – це наша віра: віра, повинна ґрунтуватися на щирому пошуку цього Царства, про прихід якого ми благаємо Небесного Отця. Втім, такий пошук, дорогі брати і сестри, має бути оповитий і підтверджений тим, що ми своє життя будемо наповнювати світлом, благочестям і реальним прагненням до правди цього Царства, а правда в тому, що Господь прийшов до грішників, щоб повернути їх до Раю, куди покликані всі благословенні Отця Небесного (пор. Мф. 25, 34), на яких очікує велика радість і нагорода (пор. Мф. 5, 12). Амінь!
