Іоанн Залізо, майбутній ігумен та чудотворець Почаївський, народився близько 1551 року на Покутті у Галичині (Коломийщина) у заможній шляхетській сім’ї. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він став послушником Угорницького Спаського монастиря, у якому після відбуття послуху став ченцем з ім’ям Іов. Вже у молодому віці він дивував всіх чернечими подвигами, а коли досяг повноліття, був висвячений у ієродиякони, а після того – у ієромонахи. У 30 років преподобний прийняв схиму.

Близько 1584 року, завдяки добрій славі, преподобний Іов був запрошений князем Костянтином Острозьким на посаду ігумена Дубенського монастиря на Волині. Цим монастирем він керував близько 20 років, у тяжкі часи, коли польський уряд почав нав’язувати православним українцям та білорусам унію з Римом. Під керівництвом преподобного Іова у монастирі діяло братство, яке відстоювало права православних.

Десь на межі XVI-XVII століть преподобний Іов вирішив здійснити свій давній намір – віддатися молитвам та роздумам у спокійному, тихому місці. Він звернув увагу на Почаївську гору “здавна світлістю чудес многих осяяну”. Незабаром братія обрала преподобного Іова ігуменом, і на цій посаді Преподобний пробув близько п’ятдесяти років, до самої своєї смерті. Він запровадив у монастирі чернечий устав преподобного Феодора Студита, упорядкував щоденне життя монастиря, запровадив регулярні богослужіння. За часів ігуменства преподобного Іова слава про монастир, де перебували чудотворна ікона Божої Матері та відбиток Її святої стопи, поширилася по всьому Православному світу. Сам ігумен був відомий як скромна і добра людина, великий аскет та подвижник. Часто, заховавшись від світу у маленькій печері, він довго і гаряче молився. До того ж він був зразком працьовитості: власними зусиллями він розвів навколо обителі сад та викопав глибоку криницю і два ставки.

Після смерті покровительки монастиря Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир і навіть забрав звідти чудотворний образ Божої Матері. Більше ніж 25 років преподобному Іову довелося судитися з Фірлеєм, щоб повернути святиню. Але ще до завершення судової справи, з Божою допомогою, чудотворний образ було повернено до монастиря, а згодом, за рішенням суду було повернено й пограбоване майно.

Преподобний займався літературною діяльністю та заснував у монастирі друкарню у якій друкувалися книги духовного змісту. У 1620 році преподобний Іов брав участь у Київському Соборі, що постановив “твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії ... і до того ж нахиляти весь православний народ”. Під цією постановою стояв підпис: “Іоанн Залізо, ігумен Почаївський”.

У 1649 році, завдяки преподобному Іову, побожні Федір та Єва Домашевські зробили щедрий внесок на користь монастиря. На їх кошти у Почаївському монастирі була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Трійці, у якій і зберігався чудотворний образ Божої Матері.

Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року, коли йому виповнилося сто років. Мощі його були віднайдені у 1659 року Київським митрополитом Діонісієм.

У 1675 році турки оточили Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з’явилась Сама Цариця Небесна, перед якою на колінах молився преподобний Іов. Турки відступили. Святиню було врятовано.

У 1721 році Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ паломників до мощей Преподобного припинили. Проте, через 20 років чудеса преподобного Іова змусили уніатів допустити до них віруючих.

У 1831 році уніати Волинського краю були возз’єднані з Православною Церквою. Мощі Преподобного знову були урочисто відкриті для поклоніння, а Почаївський монастир було проголошено Лаврою.

Пам’ять преподобного Іова, ігумена Почаївського, святкується 28 жовтня (10 листопада за н. ст.); 28 серпня (10 вересня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю третю після П’ятидесятниці із Собором Галицьких святих.