Священномученик Олександр Хотовицький

Священномученик Олександр ХотовицькийМайбутній священномученик отець Олександр Хотовицький народився 11 лютого 1872 року у місті Кременці (нині Тернопільська обл.). Благочестиві батьки дали юнакові добре християнське виховання та виплекали у ньому любов до Православної Церкви та народу Божого.

Освіту юний Олександр здобував у Волинській духовній семінарії, де ректором був його батько, та Санкт-Петербурзькій Духовній Академії, яку він закінчив магістром у 1895 році.

Після закінчення навчання Олександр Хотовицький був скерований на місіонерське служіння до Алеутсько-Північно-Американської єпархії. Після одруження він був рукоположений у сан диякона, а незабаром, у 1896 році, у пресвітера. Рукоположення звершив єпископ Алеутський Миколай (Зіоров), який відзначав особливу порядність та високу релігійність отця Олександра.

Молодий священик став настоятелем Свято-Миколаївського храму у місті Нью-Йорку. З 1898 по 1907 рік отець Олександр здійснював пастирське служіння під омофором святителя Тихона, майбутнього Патріарха Московського і всієї Русі. Святитель Тихон високо цінував благочестя, дар пастирської любові і всебічну освіченість отця Олександра.

 

Діяльність отця Олександра Хотовицького у Сполучених Штатах Америки була досить широкою і плідною: він з успіхом здійснював місіонерське служіння серед емігрантів-уніатів, вихідців з Галичини та Карпатської Русі, був одним з найближчих помічників архіпастирів православної Америки, репрезентуючи Православну Церкву в американських релігійних установах.

Місіонерська діяльність отця Олександра була пов’язана з багатьма труднощами та скорботами. Так, під час однієї зустрічі з емігрантами-уніатами, на якій отець Олександр намагався переконати єдинокровних братів у необхідності зречення унії з папським Римом та повернення до батьківської віри – Православ’я, на нього було здійснено напад і жорстоко побито.

Стараннями отця Олександра були створені православні парафії у Філадельфії, Юнкерсі, Панайку та інших містах Північної Америки. Парафіянами цих храмів були православні, яких доля закинула до Нового Світу, навернені з уніатства галичани, русини та вихідці з протестантів, які приєдналися до Православної Церкви.

Отець Олександр брав активну участь у створенні єпархіального Православного товариства взаємодопомоги, яке надавало матеріальну допомогу австрійським русинам, македонським слов’янам, російським полоненими у японських таборах.

Зусиллями отця Олександра у Нью-Йорку, на місці маленького Свято-Миколаївського храму було зведено чудовий кафедральний собор, який став справжньою прикрасою міста.

З 1914 по 1917 рік отець Олександр ніс священицьке служіння у Фінляндії та був вірним помічником архієпископа Сергія (Старогородського), майбутнього Патріарха всієї Русі. Великих зусиль докладав отець Олександр для того, щоб захистити православних карел від утисків з боку фінів-лютеран.

У серпні 1917 року протоієрей Олександр Хотовицький був переведений до Москви з призначенням на посаду ключаря кафедрального собору Христа Спасителя. З цього часу пастирське служіння отця Олександра супроводжувалось багатьма скорботами та небезпекою. Декілька разів священика заарештовували. Його звинувачували у контрреволюційній діяльності — викладанні дітям Закону Божого, у спротиві вилученню церковного начиння та намаганні зберегти святині храму. Отця Олександра неодноразово засуджували до ув’язнення, заслання та позбавлення громадянських прав.

 

Восени 1937 року отця Олександра вкотре заарештували. Жодних документальних даних про його подальшу долю немає, проте більша частина усних повідомлень стверджує про його мученицьку кончину. Місце поховання отця Олександра невідоме.

Священномученик протопресвітер Олександр Хотовицький був канонізований Архієрейським Собором Руської Православної Церкви у 1994 році.

Пам’ять священномученика Олександра Хотовицького святкується 21 листопада (4 грудня за н. ст.); у неділю після 25 січня (7 лютого за н.ст.) із Собором новомучеників та ісповідників Руських; 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю третю після П’ятидесятниці із Собором Галицьких святих.