СПОГАДИ
митрополита Львівського і Галицького Філарета
про духівника Києво-Печерської Лаври
архімандрита Аврамія, в схимі Агапіта,
який спочив напередодні Різдва Пресвятої Богородиці 2020 р.
Архімандрит Аврамій (Куява) в схимі Агапіт.
Народився Архімандрит Аврамій (в миру Адам Куява) 25 квітня 1926 року. В 1946 році прийшов послушником в братію Києво-Печерської Лаври, а в 1954 р. розпорядженням Митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Лаври, був зарахований в число братії і пострижений в чернецтво. В 1961 році у зв’язку з закриттям Лаври і початком нових гонінь на Церкву, намісником Лаври, єпископом Нестором, був пострижений у велику схиму з іменем Агапіт.
20 вересня 2020 року, у 18:00, на 95-му році життя і на 66-му році чернецтва, напередодні празника Різдва Пресвятої Богородиці в монастирській келії на Ближніх печерах, Старець покинув цей світ і повернувся в Дім Отця свого Небесного.
У проханні Адама Куяви на ім’я Київського Митрополита про зарахування до братії Лаври сказано: «Маючи ревне прагнення до чернечого життя, наважуюсь покірно прохати Духовний Собор Києво-Печерської Лаври про зарахування мене в число послушників Лаври»
Цим словам і цілям, глибоким християнським принципам чернечого життя з 1946 до 2020 року прямував чернечим шляхом, наш Старець, архімандрит Аврамій.
Що може бути в нашому житті найбільш дивовижним – те, про що ми з особливим почуттям згадуємо та шкодуємо. Шкодуємо про те, що в ці часи вже не повернутись.
Таким спогадом для мене залишаються 1997-98 роки з життя Києво-Печерської Лаври. А визначні вони тим, що рік і сім місяців я жив в одній келії з нашим духівником, отцем Аврамієм.
Келія духівника в ті роки знаходилась на Ближніх печерах в будинку Намісника. Будинок потребував капітальної реконструкції. Владикою Намісником було прийнято рішення про початок ремонту і відселення з будинку духівника і ризничого, келія якого також була в цьому будинку.
В ці роки ми в Лаврі жили досить скромно, келій для братії не вистачало. Я в цей час вже був скарбником Лаври і моя келія знаходилась в окремому будинку з двох апартаментів, благочинного і скарбника. Келії були двокімнатні.
Одного вечора Намісник сказав мені, що, мабуть, ремонт в будинку затримається у зв’язку з тим, що нікуди переселити Старця. Саме тоді я запропонував Владиці, щоб отець Аврамій зайняв мою келію, а я пішов би жити в келію до когось з братії. За цей час ми б підготували Старцю келію з декількох кімнат, щоб окрім особистої келії отець Аврамій мав окрему приймальну для сповіді духовних чад, також важливою була невелика відстань до церкви.
Згодом келію для Старця збудували над галереєю Ближніх печер.
Наступного ранку ми з Владикою повідомили отцю Аврамію, що він тимчасово переселиться жити в келію скарбника і йому буде зручно ходити на служби і правило в Хрестовоздвиженський храм. Старець дуже зрадів, що він буде поруч з храмом, ми утрьох прийшли в келію, батюшка подивися і говорить Владиці:
- Покірно вдячний, що буду жити з отцем Філаретом в одній келії.
Владика посміхнувся і відповідає:
- Отче, Ви будете сам, а о.Філарет тимчасово буде проживати в келії когось з братії.
Старець зніяковів і в присутній йому смиренній манері запитав Намісника:
- Якщо б отець Філарет був би не проти пожити зі мною, я прошу Вашого благословення, щоб ми жили разом, - а потім посміхнувся і звертаючись до мене сказав: - я Вам не буду заважати, буду у Вас в послушанні.
Знаючи смирення Старця і його внутрішнє прозріння, ні я, ні Владика не могли та і не хотіли сказати «ні».
- Буде благословенно, - ми обоє вклонились Наміснику і одночасно поцілували благословляючу руку!
Не багато і не мало часу ми прожили разом. Келія складалась з гардеробної, вітальні, власне келії, кухні та санвузла – і це все приміщення було «трамвайчиком», таким чином наші кімнати були взаємопрохідними. Старець жив в кімнаті, яка вікнами виходила на внутрішнє подвір’я, а я жив у вітальні, передній, що виходить вікнами у двір Ближніх печер. Незручним для мене було те, що в кухню і туалет потрібно було проходити через келію Старця.
Це було не співмешканство двох ченців в одній келії. Це було справжнє життя, як сказав Старець, «в послуху один одному». У нас було багато спільних інтересів: ми обоє були кравцями і несли послух у швейній майстерні.
Життя Старця в радянські часи було дуже складним, він багато років прожив в гоніннях і переховувався, живучи на горищі, в будинку сім’ї протоієрея Романа Косовського. Часто згадуючи про отця Аврамія, в сім’ї Косовських говорили, що Старець жив дуже скромно, завжди перебував в послуху. А послухом його було пошиття церковного облачення, цим він і заробляв на хліб.
Коли Лавра відкрилась в 1988 році, саме отець Аврамій шив облачення для преподобних Печерських і для ризниці монастиря.
Під час мого перебування в Лаврі отець Аврамій шив в келії, у нього стояла стара машинка і він з великою радістю виконував послух. Інколи приходив у майстерню і консультував нас, підказував як він бачить технологічне виконання тої чи іншої речі.
Коли швейна майстерня набула нових форм: з’явились сучасні швейні машини, склади з великим вибором тканин і парчі для облачень, була створена вишивальна майстерня, обновилась ризниця монастиря – Старець цьому всьому дуже радів. Він зі сльозами на очах згадував як у повоєнні роки, коли він прийшов в Лавру і аж до закриття Лаври в 60-ті роки, неможливо було і мріяти про такий розвиток монастиря. Згадував, як після відкриття Лаври у воєнні роки шили перші облачення для ризниці з того, як кажуть, що потрапляло під руку.
Найголовніше, що я хотів би сказати про тісне і тепле спілкування з отцем Аврамієм, це те, що я з великим задоволенням повернув би ці роки назад. О, якщо б я знав про старчество і розумів його так, як розумію сьогодні! Я б будував наші стосунки зовсім інакше, як старця і послушника, учня.
Жили ми дуже дружно, всі роботи по келії виконували з любов’ю. Батюшка був дуже чистоплотним і доглянутим монахом, завжди слідкував за своїм зовнішнім виглядом. Все, що кожен з нас робив для себе, ми робили і один для одного. Якщо Старець прасував рясу і клобук, він обов’язково в гардеробі дивився мій одяг і також міг попрасувати рясу і клобук. Якщо чистив взуття, значить моє взуття також було почищеним.
Я намагався слідувати цьому, все що робив для себе, те саме робив для Старця, прасував, чистив, прибирав в келії. Що це було, як можна охарактеризувати ці дії? Це прояв справжньої християнської любові і чернечого послуху. Ось вона, ця невидима грань, наука Старця, на яку можна і потрібно дивитись, і всмоктувати як губка.
В келії батюшку не було чутно, він міг читати, молитись, щось шити і творити Іісусову молитву. Коли Старець виходив з келії чи повертався, він проходив через вітальню, в якій я жив. Він робив це так, що я міг не помітити як він пройшов. Щоб не потривожити мене, він міг тихо зняти взуття в гардеробі і не надягаючи тапочок, наче навшпиньки, пройти у свою кімнату.
Двері в його кімнату скрипіли при відкриванні та закриванні. Було помітним збентеження Старця, що цим скрипом він тривожить мене. Дуже швидко батюшка запросив майстрів з столярного цеху і вони усунули цю незручність.
Я також, будучи в келії, зайвий раз намагався не ходити до кухні чи туалету, щоб не тривожити батюшку, навіть інколи вночі, щоб не ходити через його кімнату до туалету, я виходив на вулицю і йшов у братський корпус.
Але Старець все бачив і відчував, він завжди відповідав взаємністю і цінував час і відпочинок, і особистий простір іншої людини.
Отець Аврамій був простий і делікатний в спілкуванні, він спілкувався зі мною як з кимось важливим і головним в житті. Скільки часу я його знав, ніколи не чув, щоб батюшка нарікав, був чимось незадоволений. Його завжди все влаштовувало. Любов батюшки для інших була важливою і значимою. Я завжди цінував його відношення до мене. Коли я святкував День Анела і звершував служби в Хрестовоздвиженському храмі Лаври, отець Аврамій приходив на вечірню і літургію, і смиренно ставав біля престолу збоку, підкреслюючи цим свою повагу до мене. Таким відношення Старця було до всіх, він цінував чернецтво і священство, і особливо дорого ставився до ревнителів благочестя.
Говорив він дуже мало і завжди по суті, даремно багато не розмірковував, в моменти, коли він мовчав, як правило, творив Іісусову молитву. Часто можна було почути як він з придихом, напівголосно чи майже пошепки промовляв слова молитви. Це добре зберегла камера, коли батюшка під час послушання в швейній розповідав про Лавру. І в момент, коли він працюючи мовчав, - він творив молитву.
Часто, - прийшовши у швейну, він говорив: - не витрачайте час марно, не балакайте марно, творіть молитву про себе або напівголосно.
На прохання ігумені Георгії, настоятельки Горнього монастиря в Єрусалимі, отець Аврамій їздив в обитель в якості духівника, та й в цьому послуху він не марнував часу. Старець в перервах між службами шив облачення і приводив до ладу ризницю. Сестри захоплювались його смиренням і простотою. Матінка Ігуменя потім запитувала Владику Намісника:
- А ваш Старець коли небуть говорить? Чи він завжди перебуває у мовчанні та молитві!?
Таким був отець Аврамій – глибоким мовчальником, але його мовчання було промовистим, ніби він гучно говорив усім:
- Будьте сумирні, мовчазні, розсудливі, перебувайте в собі з Христом.
Адже багато його духовних чад, ченців та черниць, єпископів та священиків, мирян слідували його внутрішньому правилу нічого не бачити, нічого не чути, перебувати в мовчанні і розсудливості.
Життя Старця було яскравою провідною зіркою для кожного з нас. Він був нашою гордістю, ми завжди говорили:
- У нас в Лаврі є отець Аврамій, наш Старець.
Ми цінували його молитву і пишались ним. Тепер Лавра осиротіла і ми осиротіли. Але з ще більшою радістю ми говоримо, що в Лаврі на Братському кладовищі є наш Старець, який тут був земним побратимом Отців Печерських, і зі ще більшою надією промовляючи ці слова, знаємо про його постійне заступництво перед Господом там, де він разом з Пречистою Богоматір'ю і Отцями Печерськими в Обителі Небесній.
Царство Небесне отцю схиархімандриту Агапіту!
Вічна йому і молитовна пам’ять!
Преподобний Отче наш Агапіте, моли Бога за нас!