Христос Воскрес!
Дорогі брати і сестри! Завдяки Євангельському читанню цього недільного дня, ми з вами стали свідками дивовижної зустрічі Христа та самарянки, яка стала першою проповідницею Спасителя поміж своїми співгромадянами. Господь відкрив для самарянки, що Він є Месією і що настав вже час поклонятися Богові в дусі та істині на будь-якому місці створеного Ним світу (див. Ін. 4, 23-24): відтепер не лише юдейський Єрусалим чи самарійський Гаризим, а кожен куточок нашого світу достойний того, аби на ньому приносилися славослів’я Люблячому Небесному Отцю, хвала Єдинородному Сину та величання Духу Утішителю.
Сьогоднішня зустріч Спасителя із самарійською жінкою являє нам велику прихильність Бога до людини: тепер відсутня диференціація людства за етнічним чи соціальним походженням, втрачає свою важливість стать чи сімейне положення, адже важливим тепер стає поклоніння Господу у дусі та істині. Звершення такого поклоніння робить із людини справжнього християнина – людини, яка не прив’язана до тієї чи іншої храмової чи іншої священної локації, а сама є храмом Святого Духа (пор. 2Кор. 6, 16), простір якого слід наповнювати благочестивим життям, виконанням Господніх заповідей, втіленням у життя Євангельських приписів та постійним і безперестанним крокуванням назустріч Небесному Царству, до здобуття якого із докладанням зусиль закликає Сам Син Божий і Спаситель наш Ісус Христос (див. Мф. 11, 12).
Заклик до Царства Божого адресований всьому людству в цілому і кожній людині зокрема. За Своєю безмежною любов’ю, Господь чекає там навіть найзатятішого грішника, а за величчю Свого милосердя готовий прийняти його і подати йому блаженну милість. Преподобний Ісидор Пелусіот у своїх повчаннях наводить такий приклад аналогії, говорячи: «Як мережі, що закидаються в море, ловлять до себе різні роди риб, так вічне Царство Христове, приймаючи безліч людей з усякого народу, визначає їм спасіння у міру віри, не за достовірністю роду, не за поважністю чину, не за священством, не за царською владою, недостойною цієї назви, але наділяючи блаженство за норовом чи життям, що визначило себе до чистоти та спрямувало до лову істинних рибалок».
Під час Свого земного служіння Спаситель кликав до Себе всіх, а найперше хворих болючим гріхом, щоб спонукати їх до покаяння (пор. Мк. 2, 17), яке є найголовнішим цілющим засобом загоєння душі після ран від прогрішень. І бесіда у Сихарі лише засвідчує нам цей людинолюбний факт Божого домобудівництва: констатуючи те, що спасіння має бути від юдеїв (Ін. 4, 22), Христос, тим не менш, не говорить, що інші народи не мають права на його успадкування, а навпаки – кожен народ і кожен представник будь-якого народу може стати причасником і спасіння, і Царства, і долучення до живої води, яка навіки втамовує спрагу (пор. Ін. 4, 14).
Ось уже дві тисячі років християнського буття Свята Церква являє світові підтвердження цієї позиції нашого Спасителя. Являє це тим, що у лоні Христової Церкви ми можемо знайти представників різних національностей, різних професій та навичок, людей різних за покликаннями та діяльністю, різних щодо приналежності до кліру та до звичайного віруючого народу Божого. Так, ми всі різні, проте єдині у Христі і в цьому полягає наша радість та цінність нашої приналежності до Спасителя, що поруч із Ним для нас стають неважливими будь-які відмінності, а стає важливим лише наша особиста єдність із Ним та єдність через Нього та в Його Дорогоцінних Тайнах із іншими вірними.
Єдність у Христі – це величний скарб вірних послідовників Божественного Учителя, Котрий сповістив світові Святе Євангелія, фундамент якого закладений на любові. Від часу Пришестя до світу Господа Ісуса і дотепер всі ми існуємо на лоні Його безмежної любові, що просвічує наші душі та серця, роблячи спроможними крокувати стежинами, що ведуть до Царства світла та святості, блаженства та радості, миру та праведності; до Царства, що наповнене Небесними жителями, які ще на землі усвідомили важливість відмовитися від рабства гріху і поєднатися із благочестям, яким прикрашається душа і через яке здобуває спокій серце.
Святитель Григорій Богослов навчає нас, говорячи: «Висловлюйте благочестя менше словом, а більше ділом, і виявляйте любов свою до Бога більше дотриманням Його заповідей, аніж подивом до Законодавця». Сихарська самарянка все своє життя до зустрічі із Месією провадила, м’яко кажучи, не зовсім благочестиво, втім, лише одна розмова біля криниці патріарха Якова змінила її і перетворила на глашатая Христа для своїх ближніх, яких вона надихнула прийти і на власні очі побачити обіцяного Христа, Котрий перебував із ними після цього ще два дні і багато народу тоді після проповіді Спасителя увірували в Бога Істинного (див. Ін. 4, 40-41).
Самарянка показує нам людину, яка щиро та радісно прийняла звістку про появу в їхньому краї Месії, Котрому вона довірилися, як тільки дізналася, що перед нею саме Він. Її вчинок можна охарактеризувати словами преподобного Софронія Есекського про те, що «віра в абсолютного Бога має бути вільна від будь-якого вагання». Саме так: не вагаючись, але із палким натхненням самарянка побігла до свого поселення, сповіщаючи всім про свою зустріч із Месією; не вагаючись, співгромадяни самарянки побігли поглянути на Того, Кого зустріли біля водного джерела; не вагаючись, Христа попросили залишитись для кількаденної проповіді. Таким чином і ми, улюблені брати і сестри, покликані до віри, що не знає вагання, але наповнена щирої любові до Господа, Який нині сповістив самарянам радість безмежного поклоніння Істинному Богові, до спасительної отари Котрого належить кожен із нас – належить кожен вірний, що тримає в своєму серці нетлінну пасхальну радість, яка спонукає християн сповіщати навколишньому світові в дусі та істині непохитний факт віри нашої, що Воістину Воскрес Христос!